ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2024 року
м. Київ
справа № 686/692/22
провадження № 51-42км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міскрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2023 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021243000002170, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2021 року за частинами 2, 3 ст. 185, частинами 1, 2 ст. 309, частинами 1, 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 4 місяці, звільненого 10 серпня 2021 року у зв`язку з відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Згідно з вироком суду 6 листопада 2021 року приблизно о 5:20 ОСОБА_6, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_2, за допомогою невстановленого предмета розбив скло задньої правої дверки автомобіля, який перебуває у користуванні ОСОБА_8, і таким чином незаконно проник всередину салону, звідки, діючи таємно, повторно викрав майно потерпілого, чим заподіяв ОСОБА_8 матеріальної шкоди на загальну суму 4469, 76 грн, після чого покинув місце злочину та викраденим розпорядився на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Стверджує, що він не причетний до вчинення злочину, а протилежні висновки судів є необґрунтованими, оскільки немає жодного прямого доказу на підтвердження його винуватості. На думку засудженого, судовий розгляд відбувався упереджено, а в основу вироку було покладено неналежні та недопустимі докази, яким суд не надав належної оцінки. Також зазначає, що йому не було відкрито деякі матеріали досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК. Суд апеляційної інстанції не усунув вищезазначені порушення, та залишивши апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, наведені в них доводи не спростував. Враховуючи викладене судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК і підлягають скасуванню.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, судовий розгляд відбувся упереджено та несправедливо, а вирок суду обґрунтовано неналежними і не допустимими доказами, які не було оцінено відповідно до вимог КПК, та якими не підтверджується вина засудженого у вчинені інкримінованого злочину. Також вказує, що стороні захисту не було відкрито в порядку ст. 290 КПК частину матеріалів досудового розслідування. Апеляційний суд ретельно не перевірив доводи сторони захисту, безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, та залишивши апеляційні скарги без задоволення, не зазначив підстав, з яких їх визнав необґрунтованими. З урахуванням наведеного судові рішення є незаконними, необґрунтованими та не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК, а тому підлягають скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цих скарг.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК і на які є посилання в касаційних скаргах засудженого та його захисника, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку.
Водночас, в суді першої інстанції ОСОБА_6 вину у вчиненому не визнав та пояснив, що в день події приблизно о 5:00 він на прохання ОСОБА_9 зустрівся з ним біля 22 школи ( АДРЕСА_3 ), де був останній та ще якась особа. ОСОБА_9 запропонував йому взяти на тимчасове зберігання чорну сумку, але він відмовився та пішов у напрямку проживання своєї знайомої. Пройшовши сто метрів його затримали працівники поліції, які повалили його на землю. В такому положенні він пролежав півтори години, а коли його підняли, побачив разом із своїм рюкзаком чорну сумку, яку пропонував взяти на зберігання ОСОБА_9 . Зазначив, що будь-якого відношення до крадіжки не має, вважає, що його оговорив ОСОБА_9 .
Разом з тим, суд критично оцінив показання ОСОБА_6, зазначивши, що сприймає їх як спосіб захисту. Крім того, під час досудового слідства засуджений не повідомляв про обставини, на які вказував під час судового розгляду, а показання дав лише після дослідження усіх доказів.
До того ж, твердження засудженого про не причетність до вчинення крадіжки не знайшли свого підтвердження в ході дослідження доказів судом першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні крадіжки обґрунтовано послався на послідовні показання потерпілого та свідків, котрі були попереджені про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, а також на письмові докази.
Зокрема, допитаний у суді свідок ОСОБА_9 підтвердив, що 6 листопада 2021 року він, на прохання ОСОБА_6, біля 5:00 забрав його з вул. Зарічанської та повіз в район "Раково", з метою забрати речі. Висадив його біля садочка та чекав, ОСОБА_6 не було приблизно 30 хвилин, а потім він приніс сумку та пакети, які погрузили в багажник. По дорозі до дому вони їхали біля "Собкова", де ОСОБА_6 вийшов, викинув щось та запалив костер. Коли привіз його додому, ОСОБА_6 розрахувався з ним колонкою, яка була в сумці у багажнику, оскільки сказав, що грошей немає. Через пару хвилин, коли відійшов ОСОБА_6, до нього підійшли працівники поліції та він їм все розповів і показав. Аналогічні пояснення свідок ОСОБА_9 надав при проведенні слідчого експерименту. Потерпілий ОСОБА_8 пояснив, що від працівників поліції дізнався про викрадення речей та во дворі виявив свою машину, в якій було розбите скло і зникли речі. Допитаний у суді свідок ОСОБА_10 пояснив, що йому, як оперативному працівнику правоохоронного органу стало відомо, що засуджений планує здійснити крадіжку і коли вона відбулась, він повідомив про це на 102 та потім виїхав на місце вчинення злочину, що підтверджується рапортом в якому зафіксована інформація про крадіжку.
Суд зазначив, що показання потерпілого та свідків узгоджуються між собою та з фактичними обставинами кримінального провадження, а доказів того, що вказані особи надали завідомо неправдиві показання, суду надано не було. З приводу показань свідка ОСОБА_9 суд вказав, що вони є послідовними із самого початку та підтверджують обставини причетності засудженого до вчинення злочину, а твердження останнього про неправдивість показань даного свідка, спростовуються сукупністю доказів отриманих в ході досудового розслідування, в тому числі зібраних одразу після затримання ОСОБА_6 .
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, зокрема: протокол затримання від 6 листопада 2021 року ( ОСОБА_6 було затримано, як особу, що вчинила крадіжку, було вилучено майно, з яким був затриманий, що зафіксовано в протоколі. Серед даних речей виявились речі, що були викрадені із машини потерпілого, які визнані постановою слідчого речовими доказами.); протокол огляду місця події із фототаблицею (зафіксовано пошкодження скла автомобіля та вилучення речей); протоколи огляду (проведено огляд вилучених речей під час затримання і потерпілий ОСОБА_8 впізнав речі, які належать йому та були викрадені. Проведено огляд місцевості біля буд. АДРЕСА_4, де ОСОБА_9 видав акустичну колонку сірого кольору. Проведено огляд місцевості біля ресторану "Собков", на яку вказав ОСОБА_9, де засуджений викинув речі та розводив багаття, вилучено обгорівши зошити); протокол огляду речей (вилучені обгорівши зошити потерпілий ОСОБА_8 впізнав, як його речі, що були викрадені); протокол огляду предмету (оглянуто мобільний телефон потерпілого, де зафіксована інформація про викрадені у нього речі); висновок експерта та довідки (встановлено вартість викраденого майна).
Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у сховище, та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 185 КК.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що всупереч твердженням сторони захисту, винуватість ОСОБА_6 у вчинені вказаного кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом, а вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.