ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17липня 2024 року
м. Київ
справа № 755/8647/23
провадження № 61-6722св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач- ОСОБА_2,
третя особа- Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Луценка Євгена Петровича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Катющенко В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 04 лютого 2006 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 них народилась дочка - ОСОБА_3, яка після розірвання шлюбу проживає з матір`ю.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 липня 2011 року у справі № 2-3489/11 з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 28 квітня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На підставі вказаного судового рішення Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 від 21 вересня 2021 року, однак вказане рішення суду відповідач не виконує.
07 грудня 2021 року до Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві направлено повідомлення про кримінальне правопорушення у порядку статті 214 КПК України, відповідальність за яке передбачена статтею 164 КК України, та Дніпровським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві відкрито кримінальне провадження № 12021105040004363 від 11 грудня 2021 року.
Вказувала на те, що відповідач на зв`язок з дитиною не виходить з 2011 року, не проявляє інтерес до життя своєї ж дитини, не турбується про стан здоров`я, виховання та розвиток дитини, аліменти на утримання дитини не сплачує, точне місцезнаходження відповідача невідоме.
При цьому відповідач не був позбавлений інформації про місця перебування їхньої дочки і вона (позивачка) ніколи не створювала перешкод у спілкуванні дитини з батьком.
Вважала, що нехтування батьківськими обов`язками з боку відповідача принижує гідність дитини та може надалі призвести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору.
Зазначала, що позбавлення відповідача батьківських прав повністю відповідає інтересам дитини.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Луценка Є. П. залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач самоусунувся від своїх батьківських обов`язків з виховання дочки, тривалий час не бере будь-якої участі у вихованні та утриманні дитини, її духовному та фізичному розвитку, становлення її свідомості та сприйняття світу.
Також суди врахували, що ОСОБА_3, якій на час розгляду справи у суду першої інстанції виповнилося 16 років, що є свідомим віком для надання оцінки діям та прийняття свідомих рішень, вказала, що звернення до суду з цим позовом її матері є свідомим рішенням, яке відповідає повністю її інтересам. Зазначила, що її батько не вчинив жодних дій, спрямованих хоча б на спілкування з нею, а тому вважає, що він втратив бажання брати участь в її житті, що повністю підтверджується обставинами та фактами, встановленими судом в межах розгляду даної цивільної справи.
При цьому відповідач, не визнаючи позовні вимоги про позбавлення його батьківських прав щодо дочки та зазначаючи про наміри брати участь у житті дочки, не навів переконливих доводів на противагу аргументів позовної заяви, а також не надав належних та достатніх доказів, що б підтверджували зворотнє. Відповідач, виявляючи намір щодо виховання дочки, під час розгляду справи судом не вчинив жодних дій щодо участі у житті дочки, що свідчить про абсолютне нехтування ним батьківськими обов`язками, а також інтересами дитини. Наявність бажання, за відсутності будь-яких прямих та непрямих дій, не може свідчити про те, що батько має відповідне волевиявлення, яке буде спрямоване на виконання ним своїх батьківських обов`язків, за відсутності доказів, які б підтверджували зворотнє, зокрема під час судового розгляду цього спору. Зважаючи на викладене, беручи до уваги свідому думку дитини, суд дійшов переконливого висновку про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки такий захід повністю відповідає інтересам дитини.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не вживав жодних дій щодо спілкування з дитиною, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, що свідчить про його байдужість та нехтування до своїх батьківських прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Луценко Є. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Відповідач до 2021 року сплачував аліменти, однак не мав можливості надати докази на підтвердження цих обставин до суду першої інстанції.
Позивачка не довела свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками.
Крім того, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме: не відклав розгляд справи за клопотанням представника відповідача про відкладення судового засідання та розглянув справу за відсутності сторони відповідача.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18), від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц (провадження № 61-36265св18), від 13 березня 2019 року у справі № 361/1484/16-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18 (провадження № 61-8567св19), від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18 (провадження № 61-12661св19), від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц (провадження № 61-13009св19), від 14 лютого 2020 року у справі № 460/2149/17 (провадження № 61-16996св19), від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18 (провадження № 61-14467св19), від 25 лютого 2020 року у справі № 756/2653/18 (провадження № 61-16869св19), від 27 лютого 2020 року у справі № 161/8507/18 (провадження № 61-3670св19), від 02 березня 2020 року у справі № 754/10971/17 (провадження № 61-14410св19); суд необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року
05 лютого 2007 року у сторін народилась дочка ОСОБА_3 .
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, разом із матір`ю ОСОБА_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 липня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 28 квітня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На підставі вказаного судового рішення Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 від 21 вересня 2021 року.
Відповідно до інформації про виконавче провадження № НОМЕР_1, державним виконавцем:
- 28 жовтня 2021 року винесено повідомлення про внесення відомостей про боржника (відповідача) до Єдиного реєстру боржників;
- 31 січня 2022 року винесено постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України;
- 31 січня 2022 року винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання;
- 31 січня 2022 року винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування зброєю;
- 31 січня 2022 року винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Згідно з висновком Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (протокол засідання комісії від 29 серпня 2023 року № 12), комісією встановлено, що батьки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано у червні 2011 року. З того часу неповнолітня ОСОБА_4 постійно проживає з матір`ю ОСОБА_5, яка самостійно займається її вихованням та утриманням. Батько дитини - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . З дочкою не проживає з 2011 року, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться її життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, матеріально не допомагає. На засіданні комісії був присутній батько дитини ОСОБА_2, він заперечував щодо позбавлення його батьківських прав, однак будь-яких підтверджень щодо участі у вихованні та утриманні дочки не надав. ОСОБА_2 жодного разу не звернувся до органу опіки та піклування чи до суду про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. Це засвідчує, що батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Беручи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо його неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв`язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Луценка Є. П. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.