ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
справа № 331/5427/21
провадження № 61-756 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник ОСОБА_3 - адвокат Бабенко Ганна Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року у складі судді Яцуна О. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та припинення права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 04 листопада 2016 року
ОСОБА_4 отримав від нього у позику грошові кошти у розмірі
30 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 березня 2017 року.
Даний факт підтверджено складеною ОСОБА_4 розпискою.
У строк, установлений в розписці, ОСОБА_4 грошові кошти не повернув.
У зв`язку з цим у грудні 2019 року він звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2020 року у справі
№ 331/5507/19 його позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на його користь заборгованість у розмірі 30 000,00 доларів США, а також вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду набрало законної сили 17 серпня
2020 року.
13 грудня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Саламатовою М. В., за яким ОСОБА_4 (дарувальник) передав, а ОСОБА_2 (обдарована) безоплатно прийняла в дарунок квартиру
АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4, вони зареєстровані за адресою:
АДРЕСА_2 .
Позивач уважав, що ОСОБА_4, уже після виникнення у нього зобов`язання перед ним щодо повернення боргу за договором позики, з метою недопущення погашення цього боргу за рахунок належного йому на праві власності майна, зокрема вищевказаної квартири, подарував квартиру ОСОБА_2 . Такі дії порушують його права, як кредитора, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору дарування недійсним.
При цьому ОСОБА_2, отримавши квартиру, одразу відчужила її ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 17 серпня 2020 року. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Тізенберг Д. Д., реєстраційний номер 1159. Договір купівлі-продажу квартири укладений 17 серпня 2020 року, тобто в день набрання законної сили судовим рішенням у справі № 331/5507/19,що також указує на його фіктивність та наявність підстав для визнання його недійсним, так як він укладений з метою невиконання боргових зобов`язань за договором позики.
Як наслідок, право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру підлягає припиненню в судовому порядку.
ОСОБА_2 була обізнана про боргові зобов`язання свого батька перед ним, оскільки до січня 2020 року ОСОБА_4 займав посаду директора товариства, де вона обіймала посаду заступника директора, а він є учасником цього товариства. ОСОБА_2 не мала наміру проживати у квартирі, вона отримала квартиру від батька на підставі договору дарування з метою недопущення погашення боргу ОСОБА_4 перед ним у розмірі 30 000,00 доларів США
за рахунок квартири.
У жовтні 2020 року ОСОБА_4 помер, проте борг йому так і не повернув.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір дарування від 13 грудня 2019 року, укладений
між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Саламатовою М. В., зареєстрований в реєстрі за номером 2404;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 17 серпня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тізенберг Д. Д., реєстраційний номер 1159;
- припинити право власності ОСОБА_3 на квартиру
АДРЕСА_1, яке ОСОБА_3 набув на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив
із того, що позивачем не доведено, що оспорювані правочини порушують його права та охоронювані законом інтереси, як і не доведено наявність умислу сторін правочинів на їх укладення з метою уникнення виконання боргових зобов`язань
за договором позики, а також те, що сторонами не вчинено дій на виконання таких правочинів.
Крім того, будь-яких обтяжень, обмежень чи заборон спірна квартира на момент оформлення договору дарування та договору купівлі-продажу не мала, заходи забезпечення не вживалися.
Позовна заява про стягнення заборгованості за борговою розпискою була подана ОСОБА_1 до суду 19 грудня 2019 року, тобто після того, як власником квартири стала ОСОБА_2 на підставі договору дарування, а саме 13 грудня 2019 року, тому права і законні інтереси позивача не порушені укладенням даного правочину. ОСОБА_4 не знав і не міг знати наперед про ініціювання ОСОБА_1 судового спору про стягнення з нього заборгованості за борговою розпискою. Тому відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування
і договору купівлі-продажу квартири.
Районний суд указав, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відчуження належної ОСОБА_4 квартири відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника. Спірна квартира не була єдиним майном (доходом) ОСОБА_4, оскільки останній перебував
на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ"
(далі - ТОВ "ВТФ РІЦ"), тобто був працевлаштований і мав відповідний дохід.
Позовні вимоги у частині припинення права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру не підлягають задоволенню, так як є похідними від основних позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, які регулюють загальні положення про правочини, недійсність правочину, правові наслідки фіктивного правочину, договори дарування та купівлі-продажу, а також судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті вирішення спору, так як позивач не довів, що відчуження належної ОСОБА_4 квартири відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника. У спірних правовідносинах відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного позивачем договору дарування
і, як наслідок, відсутні правові підстави для визнання недійним договору купівлі-продажу квартири.
Відчуження належної ОСОБА_4 квартири на підставі договору дарування відбулося до моменту звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики й на спірну квартиру не було накладено арешт чи заборону відчуження.
Факт того, що рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 липня
2020 року у справі № 331/568/2020 набрало законної сили 17 серпня 2020 року,
в той самий день, коли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири, не має правового значення, оскільки ОСОБА_4 оскаржив це рішення районного суду в апеляційному порядку. Тобто в момент укладення договору купівлі-продажу квартири рішення суду ще не набрало законної сили.
Інші вимоги позивача (припинення права власності) є похідними, а тому
не підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника апеляційної скарги
про порушення норм процесуального права в частині не залучення до участі
у справі правонаступників ОСОБА_5, так як ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2023 року обґрунтовано відмовлено
у задоволенні відповідного клопотання представника позивача. Позивач
не зазначив, які саме дії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 порушили його права,
які саме його права, свободи чи законні інтереси були невизнані чи оспорені цими особами. При цьому не вказано, які вимоги ставляться до даних осіб,
як відповідачів.
Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду у даній категорії справ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 травня
2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року,
у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних
в ухвалі Верховного Суду від 24 січня 2024 року, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив
на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.
Вважає, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для визнання оспорюваних ним договорів недійсними, так як вони були укладені без створення правових наслідків, з метою уникнення звернення стягнення на квартиру,
яка належала ОСОБА_4, і неповернення заборгованості за договором позики у розмірі 30 000,00 доларів США, чим йому, як кредитору, завдано шкоду.
Тобто оспорювані договори було використано для уникнення сплати боргу,
що суперечить загальним принципам цивільного законодавства, нормам
ЦК України та судовій практиці Верховного Суду. При цьому договір дарування спірної квартири було укладено між близькими родичами. Боржник,
а в подальшому і новий власник квартири - його дочка, діяли недобросовісно.
Крім того, суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тому він не міг бути відповідачем у справі, а його правонаступники на момент подання позову ще не були відомі. В подальшому, у січні 2023 року, представник позивача подав до суду клопотання про залучення до участі у справі правонаступників померлого ОСОБА_4 - його спадкоємців: ОСОБА_5
в особі законного представника - ОСОБА_7, та ОСОБА_6 . Проте, вказані особи безпідставно так і не були залучені судом до участі у справі в якості співвідповідачів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бабенко Г. О., подала
до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. Суди вірно вирішили спір, так як у спірних правовідносинах відсутні підстави для визнання оспорюваних позивачем правочинів фіктивними і, як наслідок, недійсними. Сторони відповідних правочинів не мали умислу на укладення фіктивних правочинів.
ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірного майна, його право власності
на квартиру охороняється нормами національного та міжнародного законодавства.
Крім того, представник позивача просить закрити касаційне провадження у справі, оскільки касаційна скарга не містить підстав касаційного оскарження, передбачених нормами ЦПК України, так як правові висновки, на які посилається заявник касаційної скарги, не є подібними до справи, яка переглядається Верховним Судом (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 червня 2019 року серії НОМЕР_1, ОСОБА_4 отримав у спадщину від сестри - ОСОБА_8, квартиру
АДРЕСА_1 (а. с. 25, т. 1).
04 листопада 2016 року ОСОБА_4, який проживає за адресою:
АДРЕСА_2, отримав
від ОСОБА_1 30 000,00 доларів США, строком до 01 березня 2017 року,
що підтверджується копією розписки, складеної ОСОБА_4 (а. с. 8, т. 1).
13 грудня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Саламатовою М. В., реєстровий номер 2404, згідно з яким дарувальник - ОСОБА_4, подарував
та безоплатно передав у власність ОСОБА_2, а остання прийняла в дар майно, що складається з квартири
АДРЕСА_1, загальною площею 42,13 кв. м, житловою площею 26,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 582730923101(а. с. 26-29, т.1).
На момент оформлення договору дарування будь-яких обтяжень чи обмежень щодо квартири не було, заходи забезпечення не вживалися, жодних заборон
не існувало.
19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргуза договором позики.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2020 року
у справі № 331/5507/19 позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість згідно з розпискою від 04 листопада
2016 року у розмірі 30 000,00 доларів США, а також судовий збір у розмірі
7 041,00 грн. (а. с. 9-12, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с. 21, т. 1).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, правонаступниками якого є ОСОБА_6
та ОСОБА_5, законним представником якого є ОСОБА_7, залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2020 року залишено без змін. Постанова набрала законної сили 07 лютого
2023 року.
Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., від 03 квітня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2023 року про залучення правонаступників померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4
17 серпня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Тізенберг Д. Д., зареєстрований в реєстрі
за номером1159 (а. с. 30-33, т. 1).
08 грудня 2020 року ОСОБА_1 направив претензію кредитора на адресу приватного нотаріуса Масловець Л. С., в якій просив приватного нотаріуса завести спадкову справу після смерті спадкодавця - ОСОБА_4, та повідомити його спадкоємців про наявність заборгованості перед ним у розмірі
30 000,00 доларів США (борг) та у розмірі 7 041,00 грн (судовий збір)
(а. с.146-148, т. 1).
Згідно з копії спадкової справи № 153/2020 спадкова справа після смерті ОСОБА_4 була відкрита 08 грудня 2020 року (а. с. 151-157, т. 1).
ОСОБА_2 відмовилася від прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_4 (а. с. 91, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_9 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив визнати недійсними договір дарування спірної квартири від 13 грудня 2019 року, укладений
між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, та договір купівлі-продажу квартири
від 17 серпня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також припинити право власності останнього на спірну квартиру.
Позивач посилався на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя
від 08 липня 2020 року у справі № 331/5507/19, яке набрало законної сили
17 серпня 2020 року, стягнуто з ОСОБА_4 на його користь, у тому числі, заборгованість за договором позики у розмірі 30 000,00 доларів США. З метою недопущення погашення цього боргу за рахунок належного йому на праві власності майна ОСОБА_4 13 грудня 2019 року уклав із ОСОБА_2 договір дарування, за яким подарував останній квартиру
АДРЕСА_1 . В свою чергу, ОСОБА_2, переслідуючи цю саму мету, відчужила квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу квартири від 17 серпня 2020 року.
Позивач посилався на відповідні норми ЦК України, у тому числі на статтю 234 (Правові наслідки фіктивного правочину), й вважав, що наявні правові підстави
для визнання вказаних правочинів недійсними та припинення права власності останнього власника на спірне майно.
Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій пердчасно відмовили
у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи
та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,
що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права
та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема,