ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
справа № 185/1656/23
провадження № 61-5058 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Дніпропетровська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Перекопського М. М. від 24 жовтня
2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В. від 13 березня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він згідно із наказом
від 01 грудня 1993 року № 114 о/с і наказом № 29 від 03 березня 2009 року працював на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Павлоградського МВ УМВС України в Дніпропетровській області, перебував у спеціальному званні - майор міліції.
17 лютого 2009 року старший слідчий прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області Дацко С. В. відносно нього порушив кримінальну справу № 35099015/01 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою
статті 365 КК України, та 21 лютого 2009 року відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
24 лютого 2009 року на підставі постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2 за місцем його проживання проведено обшук. Під час обшуку слідчим вилучено мобільний телефон марки Самсунг Е-770 IMEI НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 .
Зазначав, що після проведення обшуку вказаний телефон старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2 не був долучений до матеріалів справи, не був зданий до камери зберігання, а був ним привласнений.
Позивач указував, що 17 вересня 2012 року він отримав відповідь з МТС Дніпропетровська, згідно з якої його телефон марки Самсунг Е-770 IMEI НОМЕР_1 працює в інших областях України з картами других операторів.
12 травня 2009 року відносно нього порушено кримінальну справу № 35099015/02 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 368 КК України,
та кримінальну справу № 35099015/03 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 364 КК України, частиною другою статті 368 КК України. 12 травня 2009 року вищевказані кримінальні справи об`єднані в одне провадження під № 35099015.
25 червня 2009 року постановою старшого слідчого прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2 він був притягнутий в якості обвинуваченого до кримінальної відповідальності за частиною другою статті 368 КК України, частиною третьою статті 364 КК України.
13липня 2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_3 відносно нього складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 35099015.
Вказував, що вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року його визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 365, частиною другою статті 368, частиною другою 364 КК України, йому було призначено остаточне покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк у три роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; на підставі статті 54 КК України його позбавлено спеціального звання "майор міліції"; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.
16 листопада 2010 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 12 серпня 2010 року залишено без змін. Міра запобіжного заходу залишилася підписка про невиїзд.
29 грудня 2010 року постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області усунена описка у вироку від 12 серпня 2009 року "Рахувати правильно засудження ОСОБА_1 за частиною третьою
статті 364 КК України".
Зазначав, що він звернувся із письмовою заявою до прокуратури м. Дніпро про зупинення виконання вироку. 06 лютого 2011 року прокуратура м. Павлограда Дніпропетровської області відмовила в винесенні розпорядження про зупинення виконання вироку.
Постановами державного виконавця ВДВС Павлоградського міськрайонного управляння юстиції від 10 грудня 2010 року та 13 грудня 2010 року відкрито виконавчі провадження: ВР 23319561, ВП №23319784, ВП № 23319679 на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 12 серпня 2010 року.
Зазначав, що 09 січня 2011 року він з`явився в Павлоградський МВ УМВС України в Дніпропетровській області та був затриманий в порядку статті 106 КПК України (1960р.) на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року.
Майже місяць етепами - СІЗО м. Дніпро, СІЗО м. Харків, СІЗО м. Київ,
СІЗО м. Чернігів його етапували до Менської виправної колонії Управління
ДДУПВП в Чернігівській області (№ 91).
Ухвалою колегії Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2011 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 12 серпня 2010 року, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 16 листопада 2010 року та постанова Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року були скасовані.
Справу направлено на новий судовий розгляд.
Позивач зазначав, що він з 19 травня 2011 року по 13 липня 2011 року, без жодного запобіжного заходу, без будь яких підстав та документів, обмежуючих право на волю, утримувався в містах позбавлення волі посиленого режиму в Менській виправній колоній в Чернігівській області (№ 91).
11 липня 2011 року згідно з протоколу та постанови, Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області йому обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з м. Павлограда.
13 липня 2011 року відповідно до довідки про звільнення, його звільнили з Менської виправної колонії Управління ДДУПВП в Чернігівській області (№ 91).
Таким чином, він вважав, що перебував в місцях позбавлення волі з
09 січня 2011 року по 13 липня 2011 року, тобто 6 місяців 4 дні.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 19 вересня 2014 року позивача за пред`явленим обвинуваченням було виправдано.
24 грудня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок від 19 вересня 2014 було скасовано.
25 квітня 2017 року вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області позивача було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 368, частиною першою статті 364 КК України і було призначено покарання: за частиною третьою статті 368 КК України у вигляді шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; за частиною першою статті 364 КК України три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк два роки, зі штрафом 4 250,00 грн в дохід держави; відповідно до пункту 3 частини першою статті 49 КК України позивача звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 364 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; на підставі статті 54 КК України позивача було позбавлено спеціального звання "майор міліції"; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.
12 лютого 2020 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду його було виправдано, вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року скасовано, справу закрито на підставі
пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року за відсутністю в його діях складів вказаних злочинів.
Позивач зазначав, що 25 лютого 2020 року ним була подана касаційна скарга до Верховного Суду України, проте постановою Верховного Суду України
від 01 червня 2020 року йому відмовлено у витребуванні кримінальної справи для перевірки її в касаційному порядку.
Рішенням Верховного Суду від 18 листопада 2020 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення.
Позивач зазначав, що він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 17 лютого 2009 року до 18 листопада 2020 року, а саме 141 місяць, а під вартою - 6 місяців 4 дні.
Крім того вказував, що силовими органами було організовано проти нього провокацію, у результаті якої навмисно було завдано йому тілесні ушкодження,
а саме 11 лютого 2016 року під час прямування потягом невідома особа, навмисно використовуючи складний ніж як кастет, спричинила йому тілесні ушкодження у вигляді перелому шелепи в двох місцях.
Зазначав, що через ізоляцію від суспільства у період перебування його під вартою були погіршені відносини із сім`єю, що в подальшому призвело до розірвання шлюбу.
Також в газеті "Популярні відомості" від 05 листопада 2014 року було опубліковано неправдиву інформацію щодо нього про скоєння тяжких злочинів.
У зв`язку з усіма вищевказаними обставинами він зазнав страху переслідування, ймовірної кари та душевних страждань.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, у рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 3 075 300,00 грн, 10 000,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат за надану правничої допомоги адвокатом, а всього -
3 085 300,00 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 24 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 386 900,00 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем належними і допустимими доказами було доведено завдання йому моральної шкоди перебуванням під слідством і судом тривалий час, а відповідачами не доведено відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди. При цьому відповідачі не були позбавлені можливості заявити відповідні клопотання щодо проведення судових експертиз для визначення розміру завданої моральної шкоди (за згоди позивача) або надати докази, які б заперечували завдання позивачу моральної шкоди.
Суд зазначив, що строк, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, слід обчислювати з 17 лютого 2009 року, тобто з моменту порушення відносно позивача кримінальної справи та по 12 лютого 2020 року, тобто до дати набрання законної сили ухвалою Дніпровського апеляційного суду про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінальної справи, що складає майже 11 років, тобто майже 132 місяця.
Також суд вважав, що позивач зазнав значно більше страждань під час його перебування під вартою з 09 січня 2011 року по 13 липня 2011 року, а тому, враховуючи тривалість знаходження позивача під слідством і судом, підстави закриття справи (за відсутністю в діянні складів злочину), враховуючи особисті характеристики позивача, та те, що встановлення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не перешкоджає суду збільшити такий розмір, суд вважав, що слід застосувати підсилюючий коефіцієнт 1,5, а за час перебування позивача під вартою - коефіцієнт 3.
При визначенні розміру моральної шкоди суд також взяв до уваги той факт, що позивача було позбавлено спеціального звання "майор міліції".
Разом з тим, суд зазначив, що позивачем не доведено суду причинно-наслідковий зв`язок між розірванням ним шлюбу та знаходженням під слідством і судом, тому суд не взяв це до уваги під час визначення розміру моральної шкоди.
Посилання позивача на те, що відносно нього були скоєні кримінальні правопорушення щодо викрадення телефону та завдання йому у потягу тілесних ушкоджень є безпідставнми, оскільки ним не доведено причинно-наслідкового зв`язку між цими подіями та його перебуванням під слідством і судом.
Також суд не взяв до уваги посилання позивача щодо розповсюдження інформації в ЗМІ про його знаходження під слідством і судом, оскільки з наданої ним газетної статті неможливо встановити його особу (стаття знеособлена, не містить посилання на особу позивача), а інших належних і допустимих доказів позивачем не надано.
Посилання позивача на те, що він був звільнений та не отримував зарплатню необґрунтовані виходячи з того, що в судовому засіданні позивачем було зазначено, що він звільнився за власним бажанням, а не в результаті його звільнення за наслідками притягнення його до кримінальної відповідальності.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У квітні 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження судових рішень заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 13 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 , у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали цивільної справи № 185/1656/23 із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, у задоволенні клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 24 жовтня 2023 року відмовлено.Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга заступникакерівника Дніпропетровської обласної прокуратури мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Судами застосовано норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 червня 2018 у справі
№ 489/2492/17 (провадження № 61-8890 св 18), від 13 червня 2018 року у справі
№ 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі
№ 205/119/17 (провадження №61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі №607/14493/16-ц (провадження №61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження №61-22539св18), від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 383/596/15, від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц (провадження №61 34358св18), від 20 березня 2019 року у справі № 727/9472/16-ц (провадження №61-19св17).
Вказує, що предметом спору у даній справі є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування, прокуратури та суду, на підставі статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" у зв`язку із закриттям кримінальної справи № 35099015 на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року, а тому єдиним фактом, на підставі якого можливе відшкодування шкоди, є перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням у період з 12 травня 2009 року (дата порушення кримінальної справи) до 12 лютого 2020 року (дата закриття кримінального провадження).
Зазначає, що позивачем не надано детального розрахунку моральної шкоди, зокрема, доцільності застосування посилюючого коефіцієнту, ним зазначено лише про розмежування факту незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності за здійснення досудового, судового слідства та відбування покарання у період з 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року, розраховуючи розмір моральної шкоди на період відбування покарання у потрійному розмірі мінімальної заробітної плати. Проте, згідно з положеннями Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" окремі елементи незаконного притягнення до кримінальної відповідальності не розмежовуються: незаконне затримання, притягнення як обвинуваченого, засудження та відбування покарання у є складовими основної підстави для відшкодування моральної шкоди - незаконне перебування під слідством та судом, і розраховуються за вимогами статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Враховуючи вимоги статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" розмір мінімальної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1, становить 852 000 грн (120 місяців*7 100 грн), проте будь-яких аргументованих доказів відповідно до законодавства ним не надано,
а судами проігноровано вимоги ЦК України щодо підстав та порядку визначення стягнення розміру моральної шкоди, який має визначатись судом залежно від обсягу та характеру страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у цього життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Також суд має керуватись принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості, а розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до їх збагачення, однак суди без достатніх обґрунтувань та безпідставно визначилирозмір моральної шкоди у сумі 1 386 900,00 грн, що зазначеним принципам не відповідає.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі
№ 466/2383/19 зазначено, що постановою Великої Палати Верховного Суду
від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, а не ухвалення остаточного рішення.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи.
Судами застосовано норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах: Великою Палатою Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі
№68 6/23731/15-ц (провадження №14-298цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 383/596/15 (провадження № і4-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження №14-4цс19), від 29 травня 2019 року у справі №522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), від 24 липня 2023 року у справі №766/5551/17 (провадження №61-21196св21); у постановах Верховного Суду:
від 04 грудня 2019 року у справі №468/901/17 (провадження № 61-2934св18),
від 18 грудня 2019 року у справі №199/8734/17, від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19 (провадження №619673св20), від 03 березня 2021 року у справі №638/509/19 (провадження №61- 7643св20) від 09 лютого 2022 року у справі №757/6203/21 (провадження №61-20656св21), від 01 листопада 2023 року у справі № 639/9183/19 (провадження № 61-5398св23), від 30 листопада 2023 року у справі №759/24810/21 (провадження №61-3671св23).
Суди, не врахувавши вищезазначені правові висновки Верховного Суду при розгляді справи, не дослідили надані ним докази, не визначили правильно розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимог розумності, виваженості і справедливості.
Зазначає, що суди безпідставно занизили коефіцієнти та суми коштів на відшкодування спричиненої моральної шкоди. При цьому, у рішенні суду не було визначено, з якого рахунку Державна казначейська служба України повинна списати визначені судом кошти, суд не вказав, яким чином повинно виконуватися судове рішення від 24 жовтня 2023 року.
Вказує, що суди не взяли до уваги те, що незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, а разом з цим і втрата роботи,незаконний обшук його житла, крадіжка його телефону, який до цього часу йому не повернули, перевищення службових повноважень працівниками прокуратури є одним із критеріїв посилюючого коефіцієнта спричиненої йому матеріальної, а з цим і моральної шкоди відповідачем.
Також суди не взяли до уваги незаконне перебування його в містах позбавлення волі в період часу з 19 травня 20011 року по 13 липня 2011 року, без жодного запобіжного заходу, без будь яких підстав та документів, обмежуючих його право на волю, утримувався в містах позбавлення волі посиленого режиму в Менській виправній колоній в Чернігівській області № 91.
Крім того, на його думку силові органи держави Україна в особі суду, прокуратури і Служби безпеки України, використовуючи в своїх інтересах оперативно-розшукову справу, організували проти нього провокацію, а саме 11 лютого 2016 року під час прямування в пасажирському потягу № НОМЕР_3 у вагоні № 7, невідома особа навмисно завдала йому тілесні ушкодження (середньої тяжкості) у вигляді перелому щелепи в двох місцях та вибитих зубів.
Судами не взято до уваги статтю в Павлоградській газеті "Популярние ведомости" від 05 листопада 2014 року № 45 (915) неправдиву по відношенні до нього інформацію в скоєні тяжких злочинів.
Зазначає, що через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, ізоляцію від суспільства в період перебування під вартою, були погіршені відносини з оточуючими людьми, порушені нормальні та звичні життєві зв`язки із сім`єю, що в подальшому призвело до розірвання його шлюбу, в якому перебували 27 років.
При цьому відповідач (прокуратура) не надав судам доказів, який би міг спростувати вищевказані наслідки його беззаконня та злочинів по відношенню до нього.
Відзиви на касаційніскарги від учасників справи не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 лютого 2009 року старший слідчий прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області Дацко С. В. відносно ОСОБА_1 порушив кримінальну справу № 35099015/01 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою
статті 365 КК України та 21 лютого 2009 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
12 травня 2009 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу
№ 35099015/02 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою
статті 368 КК України, та кримінальну справу № 35099015/03 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 364 КК України, частиною другою