ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2024 року
м. Київ
справа № 826/671/18
адміністративне провадження № К/9901/8023/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження справу №826/671/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним акту перевірки та наказу, скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2018 (головуючий суддя Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019 (головуючий суддя Вівдиченко Т.Р., судді: Файдюк В.В., Чаку Є.В.)
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому позивач просив:
визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо призначення та проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
визнати протиправним наказ №5908 від 03.07.2017 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 );
визнати протиправними та такими, що не відповідають діючому законодавству дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання Акту перевірки №1041/26-15-13-11/2896206991 від 09.08.2017;
визнати нечинним та скасувати Акт перевірки №1041/26-15-13-11/2896206991 від 09.08.2017;
визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2017:
№0003381311, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 67784грн;
№0003321311, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість на 123306грн;
№0003271311, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком з доходів фізичних осіб на 117005грн;
№0003281311, яким збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на 9303грн 34коп;
рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003291311 від 05.09.2017 та вимогу про сплату боргу №Ф-41 від 05.09.2017, за якими донараховано єдиного внеску на 120248,06грн та штраф у розмірі 15145,76грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №826/671/18.
До суду надійшов відзив податкового органу на касаційну скаргу позивача.
Ухвалою від 15.07.2024 касаційний розгляд справи №826/671/18 призначено у порядку письмового провадження на 16.07.2024.
Верховний Суд у справі, що розглядається, з`ясував наступне.
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому позивач просив: визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо призначення та проведення перевірки; визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання Акту перевірки; визнати нечинним та скасувати Акт перевірки; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки).
В якості підстав позову позивач посилається на те, що перевірка призначена і проведена з порушенням норм чинного законодавства, її результати та висновки є необґрунтованими, незаконними, такими, що порушують права позивача, які встановлені та забезпечені Конституцією та законами України. Також, позивач не погоджується із складеними за результатами незаконної перевірки, податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням і вимогою про сплату боргу (недоїмки) вважає їх такими, що підлягають скасуванню.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що План-графік проведення документальних планових перевірок платників податків у 2017 році складався відповідно до Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 № 524 (зі змінами), зареєстрованим у Мін`юсті 24 червня 2015 року за № 751/27196. З огляду на викладене, посилання позивача на порушення абзацу 2 п. 77.1. ст. 77 Податкового кодексу України є необґрунтованим. Крім того, суди погодились з позицією податкового органу, що подорожні листи не можуть слугувати документальним підтвердженням використання придбаного бензину в підприємницькій діяльності, оскільки вони не містять інформації щодо призначення зазначених поїздок, та не надано обґрунтування визначених норм використання бензину. Жодних інших документів в підтвердження зв`язку зазначених в подорожніх листах поїздок з господарською діяльністю платником податків надано не було. Отже, враховуючи викладене вище, позивач не підтвердив документально правомірність віднесення до витрат та податкового кредиту операції з придбання бензину та ремонт автомобіля MAZDA 5. Поряд з цим, суди відзначили, що дії контролюючого органу щодо складання акта перевірки та, власне, і сам акт перевірки, не порушують права чи інтереси особи, а відтак підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач указує, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, порушено вимоги процесуального права та неповно з`ясовано обставин справи. Як вважає позивач, відповідач не надав судам належних та допустимих доказів, що підтверджують правомірність підстав для нарахування штрафів. Позивач посилається на те, що перевірка податкової звітності позивача за 2017 рік не була включена відповідачем до плану річних заходів, відповідно її призначення і проведення відбулось всупереч порядку проведення таких перевірок, що визначений п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України. Крім того, на переконання позивача, доводи податкового органу щодо непідтвердження використання позивачем автомобіля MAZDA 5, який належить його дружині, у власній господарській діяльності та придбання бензину, пов`язаного з використанням автомобіля, не відповідають обставинам справи. Касаційна скарга містить аргументи, що були викладені позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі.
Відповідач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги, у відзиві податковий орган просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилається на висновки судів, які вважає законними. На думку відповідача, касаційна скарга не містить обґрунтування неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та доводів у порушення норм процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 28.01.2003, здійснює діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту, є платником податку на доходи фізичних осіб на загальних підставах, а також є платником податку на додану вартість.
У період з 13.07.2017 по 02.08.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності позивача за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.
За результатами перевірки складено акт "Про результати планової виїзної перевірки ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року" №1041/26-15-13-11/ НОМЕР_1 від 09.08.2017, що отриманий позивачем 15.08.2017.
Не погоджуючись з законністю призначення, процедурою проведення, результатами і висновками перевірки, 19.08.2017 ОСОБА_1 подав до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві заперечення на акт перевірки.
Відповідно до листа Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 31.08.2017 № 12212/26-15-13-11-11, податковим органом вказані заперечення не прийнято до уваги та не враховано.
На підставі акту перевірки та висновку про результати розгляду заперечень, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкові повідомлення рішення від 05.09.2017:
№0003381311, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 67784грн;
№0003321311, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість на 123306грн;
№0003271311, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком з доходів фізичних осіб на 117005,56грн;
№0003281311, яким збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на 9303,34грн;
Також, відповідачем було прийнято:
рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003291311 від 05.09.2017 та вимогу про сплату боргу №Ф-41 від 05.09.2017, за якими донараховано єдиного внеску на 120248,06грн та штрафу у розмірі 15145,76грн.
У свою чергу, позивач подав скарги до Державної фіскальної служби України: на дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві; на податкові повідомлення-рішення; на рішення і вимогу про сплату боргу.
Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги № 16423/К/99-99-11-02-01-04 від 08.12.2017 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - без змін.
Вважаючи дії та рішення відповідача необґрунтованими, позивач звернувся з позовом до адміністративного суду, у задоволенні якого позивачу відмовлено.
Верховний Суд не може не погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 20.1.4, 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Приписи п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України передбачають, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу "витягнутої руки".
Відповідно до п. 77.1. ст. 77 Податкового кодексу України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.
На підставі матеріалів справи судами встановлено, що відповідно до витягу з плану-графіку проведення документальних перевірок платників податків на ІІІ квартал 2017 року, 03.07.2017 виконуючим обов`язки начальника Головного управління ДФС у м. Києві видано наказ № 5908 про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2014 по 21.12.2016 тривалістю 10 робочих днів з 13.07.2017 по дату завершення перевірки.
Повідомлення про проведення перевірки від 03.07.2017 № 1648/К/26-15-13-08-23 разом з наказом про проведення документальної планової перевірки надіслано позивачу 03 липня 2017 року та вручено йому 06.07.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (2 том а.с. 189).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за результатом якої складено акт від 09.08.2017 № 1041/26-15-13-11/2896206991.
Суд апеляційної інстанції врахував, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Апеляційний суд посилався на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16, від 30.11.2018 у справі № 808/1641/15 від 24.01.2019 у справі № 826/13963/16.
Поряд з цим, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суд від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.