ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2024 року
м. Київ
справа № 826/5283/18
адміністративне провадження № К/9901/9464/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Науково-виробничий комплекс "КУРС" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року (суддя: Літвінова А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року (судді: Бужак Н. П., Костюк Л.О., Мельничук В.П.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-виробничий комплекс "Курс" до Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в :
Приватне акціонерне товариство "Науково-виробничий комплекс "Курс" (далі - ПАТ "НВК "Курс", позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС України у м. Києві (далі - ГУ ДФС України у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним скасування податкового повідомлення-рішення від 26.02.2018 року №0002101401 та №0002111401.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що висновки податкового органу, які містяться в Акті перевірки, є необґрунтованими та спростовуються документами первинної бухгалтерської документації, що повною мірою підтверджують правомірність формування товариством податкових вигод за період, що перевірявся.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "НВК "Курс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю "Астікс" за період з 01.02.2016 року по 29.02.2016 року та Товариством з обмеженою відповідальністю "Калабрія плюс" за період з 01.10.2016 року по 31.10.2016 року, за результатами якої складено Акт від 08.02.2018 року №48/26-15-14-01-01/21607389.
Перевіркою встановлено наступні порушення ПАТ "НВК "Курс":
- пункту 44.1. пункту 44.2, підпункту 134.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 4, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік у сумі 147 315, грн.;
- пункту 198.1. пункту 198.2. пункту 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 163 683 грн.
26 лютого 2018 року за наслідками такої перевірки ГУ ДФС у місті Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0002101401, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 184 144, 00 грн, у тому числі: 147 315, 00 грн - основний платіж та 36 829, 00 грн - штрафні (фінансові) санкції;
- №0002111401, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 204 604, 00 грн, у тому числі: 163 683, 00 грн - основний платіж та 40 921, 00 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся з відповідним позовом до суду про їх скасування.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що фінансово-господарська діяльність позивача з його контрагентами у періоді, що перевірявся, здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків.
За приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.