ОКРЕМА ДУМКА
судді Ткача І. В.
до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 372/2038/22 (провадження № 14-85цс24)
1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10.07.2024 повернула на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судусправу № 372/2038/22 (провадження № 14-85цс24) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину матеріалів, обладнання тощо, використаних у процесі будівництва (реконструкції) будинку.
2. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24.06.2024 передав справу № 372/2038/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема, для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).
3. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувався тим, що Велика Палата Верховного Суду вже розглядала питання про можливість визнання за подружжям права власності на будівельні матеріали, використані у процесі будівництва самочинного об`єкта. Правильно вказала, що до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на таке майно не виникає, а особи, які його споруджували, є власниками лише матеріалів, обладнання, використаних у процесі будівництва. Однак виснувала, що у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію; визнаючи право власності на матеріали й обладнання, суд у рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання [постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22)].
4. Проте цей висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування абзацу першого частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) потребує конкретизації, зокрема з огляду на інший її висновок, сформульований у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) щодо поділу неподільного рухомого майна.
5. Оскільки Велика Палата Верховного Суду вже визначилася з поділом неподільних речей у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), то мала б узгодити з її висновками у вказаній справі підхід до поділу будматеріалів, обладнання тощо, використаних для самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, оскільки значна частина цих матеріалів, обладнання тощо невіддільна від самого будинку.
6. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що у справах щодо поділу будматеріалів, обладнання тощо, які перебувають у спільній сумісній власності та були використані для будівництва, яке є самочинним, право позивача має бути захищене аналогічно, як і у випадку з поділом неподільного рухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21):
1) або за його позовом про визнання за ним права власності на всі будівельні матеріали, обладнання тощо, використані у процесі будівництва, зі стягненням з нього на користь іншого співвласника компенсації вартості їх частини (у такому разі позивач має її внести на депозит суду),
2) або за його позовом про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості частини використаних у процесі будівництва будівельних матеріалів, обладнання тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на всі такі матеріали, обладнання (у такому разі позивач фактично відмовляється від його права власності на них).
7. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що існують підстави для відступу від викладених у постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) висновків щодо застосування у подібних правовідносинах припису абзацу першого частини третьої статті 331 ЦК України, а саме про те, що у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати за сторонами спору право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку; визнаючи таке право, суд у рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
8. Вказаний відступ полягатиме у формулюванні висновку, що відповідатиме підходу Великої Палати Верховного Суду, викладеному в її постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), тобто поширення підходу щодо поділу неподільних речей на спори про поділ будматеріалів, обладнання тощо, використаних для самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, оскільки значна частина цих матеріалів, обладнання тощо невіддільна від самого будинку.
9. Велика Палата Верховного Суду, приймаючи рішення про повернення для розгляду Верховному Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду цієї справи, зазначила, що формулювання висновків, про які просить Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, спрямоване на визначення способів поділу будматеріалів, обладнання тощо, які перебувають у спільній сумісній власності та були використані для будівництва, яке є самочинним (пункт 67). Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) не вирішувала питання щодо належності / неналежності способів поділу такого майна та сформувала загальний висновок, що за умовинеможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання (пункт 68).
10. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сама по собі позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про належність способу захисту прав у справах щодо поділу будматеріалів, обладнання тощо, які перебувають у спільній сумісній власності та були використані для будівництва, яке є самочинним, аналогічно як і у випадку з поділом неподільного рухомого майна, такою підставою не є та не свідчить про вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміну суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (пункт 72).
11. Отже, Велика Палата Верховного Суду не встановила об`єктивних причин відступу від попереднього правового висновку, якими, за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту (пункт 73).
12. Згідно із частиною третьою статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
13. З мотивами ухвали Великої Палати Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 372/2038/22 (провадження № 14-85цс24) не погоджуюсь та вважаю за необхідне викласти окрему думку, суть якої полягає в такому.
14. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
15. Згідно з пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
16. Окрім цього, частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
17. Завдання Великої Палати Верховного Суду передбачено частиною другою статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка визначає, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, а також аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики.
18. Отже, Велика Палата Верховного Суду переглядає судові рішення в касаційному порядку саме з метою забезпечення однакового застосування судами норм права та виключно у визначених законом випадках.
19. Перелік підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначений у статті 403 ЦПК України. Однією з таких підстав відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України є те, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
20. Отже,умовою прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 ЦПК України, є встановлення подібності правовідносин (матеріальних чи процесуальних), щодо яких Великою Палатою Верховного Суду сформульовано висновок про застосування норми права, від якого колегія суддів (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити.