ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2024 року
м. Київ
справа № 161/7319/23
провадження № 51-2307км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції
потерпілої ОСОБА_6,
представника потерпілої ОСОБА_7,
захисника ОСОБА_8,
засудженого ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня
2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023030580000314, за обвинуваченням
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Ковеля Волинської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, жителя цього ж міста (
АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня
2023 року засуджено ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цим же вироком вирішено заявлений цивільний позов, питання щодо стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винним у тому, що він 25 січня
2023 року, о 20:05 у м. Луцьку, керуючи транспортним засобом "Volvo XC 60" реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю 50 км/год, в порушення пп. 2.3 (б), 12.1, 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху, а саме проявив безпечність та неуважність, неправильно урахував дорожню обстановку, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_6, яка переходила проїжджу частину зліва направо відносно руху транспортного засобу, несвоєчасно вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу, для якого може бути створена перешкода чи небезпека, і скоїв наїзд на ОСОБА_6, унаслідок чого вона отримала легкі, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 27 лютого 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, засуджений подав касаційну скаргу, в якій просить змінити судові рішення щодо нього та пом`якшити йому покарання.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо справедливості призначеного засудженому покарання з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням із встановленням іспитового строку.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить змінити оскаржувані судові рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість і просить пом`якшити розмір визначеного йому покарання шляхом його призначення в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, а також зменшити до одного року тривалість іспитового строку, встановленого судом.
Свої доводи мотивує тим, що судами не враховано конкретних обставин кримінального правопорушення та даних про його особу, обставин, які пом`якшують йому покарання, що в сукупності давало судам, на його думку, підстави призначити йому покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України і під час застосування ст. 75 КК України визначити іспитовий строк тривалістю один рік.
Крім цього, засуджений вважає, що суди безпідставно застосували до нього додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Також прокурор подав касаційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_9, за якою було відкрито касаційне провадження.
До початку касаційного розгляду прокурор відмовився від своєї касаційної скарги в порядку ст. 432 КПК України, а тому її доводи колегія суддів не розглядає, враховуючи при цьому вимоги ч. 2 ст. 433 КПК України.
Водночас відсутні підстави для закриття касаційного провадження щодо ОСОБА_9, оскільки судові рішення оскаржено іншою особою.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу засудженого потерпіла наводить аргументи на спростування доводів, викладених у ній, та просить скаргу залишити без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор, потерпіла та її представник заперечили щодо її задоволення.
Релевантні джерела права й акти, що регламентують їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, як визначено ст. 413 КПК, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У свою чергу суд, як установлено ч. 3 ст. 349 КПК України, має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Що стосується призначення покарання, то згідно з вимогами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 ст. 65 КК України регламентовано, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Кримінальні правопорушення, класифікація яких передбачена нормами ст. 12 КК України, поділяються на кримінальні проступки і злочини:
- Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не повʼязане з позбавленням волі.
- Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.