ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2024 року
м. Київ
справа № 686/9664/21
провадження № 61-13455ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 04 травня 2023 року у складі судді Гладій Л. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Руденко Андрій Олександрович, на додаткове рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 травня 2023 року у складі судді Гладій Л. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 серпня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16 квітня 2018 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (без номера), за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який у подальшому було збільшено до 800 000,00 грн, зі сплатою процентів у розмірі, встановленому Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила).
При цьому, відповідачпогодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами і Тарифами банку складає між ним та банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 23 лютого 2021 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 1 375 159,77 грн, з яких: 873 871,74 грн - тіло кредиту; 501 288,03 грн - проценти за користування кредитом.
Враховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Красилівський районний суд Хмельницької області рішенням від 04 травня 2023 року позов задовольнив частково.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2018 року б/н у розмірі 532 043,09 грн та судовий збір у сумі 7 980,74 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 22 071,60 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що надані позивачем витяги з Умов і Правил та Тарифів банку не містять підпису позичальника, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, яка не містить умов щодо розміру процентів та неустойки.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Таким чином, ані анкета-заява про приєднання до Умов та Правил, ані паспорт споживчого кредитування не дають підстав вважати, що позичальник ознайомлений з усіма умовами кредитування, включаючи проценти та штрафи.
Отже, відсутні підстави для стягнення з відповідача нарахованої заборгованості за процентами, оскільки банк просив стягнути з відповідача саме договірні проценти, однак такі умови договору суд визнав неузгодженими.
Водночас, надані позивачем виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 підтверджують факт користування відповідачем кредитними коштами. Так, згідно з цими виписками позичальник фактично отримав грошові кошти у загальній сумі 833 497,95 грн, з яких він повернув банку 301 454,86 грн.
Отже, станом на дату звернення до суду з цим позовом у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед банком з фактично отриманих та неповернутих кредитних коштів у загальному розмірі 532 043,09 грн (833 497,95 грн - 301 454,86 грн), які підлягають стягненню на користь позивача.
Оскільки відповідач просив відшкодувати правничу допомогу у сумі 36 000,00 грн, то відповідно до відхиленої частини позовних вимог (63,31 %) розмір правничої допомоги, який підлягає стягненню становить 22 071,60 грн, що є співмірним із заявленими вимогами, складністю справи та проведеною адвокатським об`єднанням роботою.
Красилівський районний суд Хмельницької області додатковим рішенням від 18 травня 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Руденка А. О. про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовив.
Вирішуючи питання про відшкодування заявлених стороною відповідача судових витрат на правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн та гонорару успіху у розмірі 84 311,00 грн, суд першої інстанції керувався тим, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару успіху, не є обов`язковими для суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд, застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару успіху у цьому спорі є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат, а стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді.
Відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї додатковий спосіб отримання доходу.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, враховуючи те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, і те, що суд вже вирішив питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 22 071,60 грн, врахувавши реальність та необхідність понесених стороною відповідача витрат на правничу допомогу, у задоволенні заяви слід відмовити.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 24 серпня 2023 року апеляційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" та представника ОСОБА_1 - адвоката Руденка А. О. залишив без задоволення.
Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 04 травня 2023 року та додаткове рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 травня 2023 року залишив без змін.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000,00 грн.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що за відсутності достатніх підтверджень про конкретно запропоновані відповідачеві Умови та правила, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком документи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
У зв`язку з цим, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регламентують правові засади договору приєднання.
Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що оскільки нарахована банком заборгованість за процентами не відповідає умовам, погодженим сторонами під час надання кредитних коштів, відповідно до підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви, то відсутні підстави для стягнення всієї суми заборгованості, включаючи нараховані банком проценти.
Водночас, з виписок по особовому рахунку позичальника відомо, що ОСОБА_1 фактично отримав грошові кошти у загальній сумі 833 497,95 грн, з яких 301 454,86 грн він повернув банку, а тому з урахуванням різниці між отриманим та неповернутим тілом кредиту з відповідача на користь позивача підлягає стягненню кредитна заборгованість у розмірі 532 043,09 грн (833 497,95 грн - 301 454,86 грн).
Посилання банку на те, що відповідач використав на 211 470,15 грн більше суперечать даним, які надані самим позивачем у вигляді банківських виписок.
Отже, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову є цілком законними та обґрунтованими.
Аргументи банку про те, що під час здійснення розрахунку з фактично отриманих і неповернутих коштів суд безпідставно прийняв контррозрахунок відповідача та не врахував усі операції щодо використання кредитних коштів, колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що суд першої інстанції самостійно провів розрахунок неповерненої позичальником частини коштів відповідно до наданих позивачем доказів, а саме виписки по рахунку ОСОБА_1 .
Крім того, банк не надав іншого детального розрахунку неповернутої суми коштів з фактично отриманих і неповернених відповідачем коштів.
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення з банку на користь відповідача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач просив відшкодувати правничу допомогу у сумі 36 000,00 грн, а тому з урахуванням відхиленої частини позовних вимог (63,31 %) розмір правничої допомоги, який підлягає стягненню становить 22 071,60 грн, що є співмірним із заявленими вимогами, складністю справи та проведеною адвокатським об`єднанням роботою.
Що стосується апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Руденка А. О., поданої на додаткове рішення суду першої інстанції, то колегія суддів керувалася тим, що, відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції врахував наслідки розгляду спору між банком та ОСОБА_1 .
Крім того, під час ухвалення рішення по суті спору вже було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, які складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу, а тому суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що витрати на правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн та гонорар успіху у розмірі 84 311,00 грн не відповідають критерію розумності та не мають характеру необхідних.
Вирішуючи питання про відшкодування заявлених стороною відповідача судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 25 000,00 грн, колегія суддів керувалася тим, що згідно з актом наданих послуг від 31 липня 2023 року вказані витрати складаються з написання та подання відзиву на апеляційну скаргу на суму 24 000,00 грн (затрачений час - 12 годин), написання та подання заяви про відшкодування судових витрат на суму 1 000,00 грн (затрачений час - 0,5 години).
Як відомо з матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу містить чотири сторінки, складається з переліку доказів, цитування ухвал суду, змісту апеляційної скарги та мотивів незгоди з доводами позивача, що близькі за змістом до відзиву на позовну заяву, а тому, на переконання колегії суддів, написання цього відзиву не потребувало такого тривалого часу, а отже, розмір вартості послуг за його складання не відповідає критерію розумності.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважала, що заявлений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У вересні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 04 травня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 серпня 2023 року в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту у розмірі 341 828,65 грн та в частині стягнення на користь відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 22 071,60 грн і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку в означеній частині задовольнити, а у відшкодуванні відповідачу судових витрат на правничу допомогу відмовити.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 739/119/17, від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16, від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 759/11453/20, від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21.
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що, підписуючи анкету-заяву позичальник погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку, які діяли як на момент укладення кредитного договору, так і після внесення до них змін шляхом прийняття нових редакцій Умов та Правил, а також Тарифів.
Банк надав відповідачу кредитні кошти, останній їх отримав, частково сплачував заборгованість, однак у повному обсязі їх не повернув, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Під час здійснення розрахунку з фактично отриманих і неповернутих відповідачем коштів суд першої інстанції безпідставно прийняв контррозрахунок відповідача та не врахував усі операції щодо використання позичальником кредитних коштів, а отже, помилково зменшив заборгованість за тілом кредиту на суму 341 828,65 грн.
Вказує, що розмір зазначених адвокатом витрат на правничу допомогу (36 000,00 грн) не може вважатися обґрунтованим і не відповідає критерію розумності, а тому суд першої інстанції мав не частково задовольнити ці вимоги, а взагалі відмовити стороні відповідача у стягненні з банку витрат на правничу допомогу.
У вересні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Руденко А. О., також подав до Верховного Суду касаційну скаргу,в якій з урахуванням подальших уточнень просить: 1) скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 серпня 2023 року та додаткове рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити таку заяву у відповідній частині; 2) скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 серпня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 22 000,00 грн та ухвалити нове рішення, яким задовольнити таку заяву у відповідній частині.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.
Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції безпідставно виснував, що витрати на правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн та гонорар успіху у розмірі 84 311,00 грн не відповідають критерію розумності та не мають характеру необхідних.
За наслідком надання правової допомоги у цій справі вдалося зменшити більше ніж у двічі заборгованість відповідача перед банком, що є результатом виконаної адвокатом роботи.
Вважає, що заявлений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 25 000,00 грн є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому апеляційний суд безпідставно зменшив ці витрати до 3 000,00 грн.
Аргументи інших учасників справи
У листопаді 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення в частині відмови відповідачу у стягненні судових витрат на правничу допомогу є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" та витребував матеріали цієї справи із Красилівського районного суду Хмельницької області.
Верховний Суд ухвалою від 01 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Руденко А. О.
01 листопада 2023 року справа № 686/9664/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 20 листопада 2023 року зупинив виконання рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 04 травня 2023 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 24 серпня 2023 року у цій справі до закінчення касаційного провадження.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
16 квітня 2018 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил (том 1, а. с. 14).
У підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні умови договору про розмір тіла кредиту, процентну ставку та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, проте зазначено, що відповідач згідний із тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної відповідачем анкети-заяви, позивач також надав витяг з Умов та Правил, заявку на активацію даних щодо преміальної картки зі встановленням кредитного ліміту 300 000,00 грн, виписки по рахунку клієнта, паспорт споживчого кредиту, Тарифи обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature (том 1, а. с. 4-11, 15-63).
У зв`язку зі зміною інформації, що зазначена в анкеті клієнта, ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою від 08 травня 2019 року про актуалізацію відомостей щодо преміальної картки, в якій визначив суму кредитного ліміту у розмірі 800 000,00 грн (том 1, а. с. 15).
На виконання умов договору банк видав ОСОБА_1 кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до кінця лютого 2021 року (том 1, а. с. 13).
За наданим банком розрахунком станом на 20 січня 2021 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за договором від 16 квітня 2018 рокуу розмірі 1 375 159,77 грн, з яких: 873 871,74 грн - тіло кредиту; 501 288,03 грн - проценти за користування кредитом (том 1, а. с. 4-6).
Згідно з виписками по особовому рахунку позичальник ОСОБА_1 фактично отримав грошові кошти у загальній сумі 833 497,95 грн, з яких він повернув банку 301 454,86 грн (том 1, а. с. 7-11).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що уклало з ОСОБА_1 договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Під час підписання анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що така заява разом із Умовами та Правилами і Тарифами банку, які викладені на офіційному сайті www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг, а також те, що він зобов`язується виконувати його умови.
ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, унаслідок чого утворилась заборгованість.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 заперечував наявність кредитних зобов`язань перед АТ КБ "ПриватБанк", навпаки, з поданих ним процесуальних заяв, а також із наданих у судах першої та апеляційної інстанцій пояснень він підтвердив факт отримання кредитних коштів, проте не погоджувався із сумами, про які зазначає банк.
З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що АТ КБ "ПриватБанк" довело існування між сторонами кредитних прав та зобов`язань, тобто у цій справі підтверджено факт отримання позичальником кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300 000,00 грн, який у подальшому збільшено до 800 000,00 грн.
При цьому ОСОБА_1 не заперечує часткове погашення боргу, однак вказує на те, що його не було належно ознайомлено з умовами обслуговування кредитних карток, інформація, зазначена у паспорті споживчого кредиту, втратила свою актуальність, та не містить реквізитів, які стосуються укладеного договору, анкета-заява не містить інформації щодо складових заборгованості у вигляді процентів та неустойки.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення заборгованості, у тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил, які розміщені на сайті (https://privatbank.ua), як невід`ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та Правил, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані банком на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Крім того, роздруківка із сайту банку не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.