ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
справа №460/21399/23
адміністративне провадження № К/990/16730/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 460/21399/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року (у складі судді Поліщук О.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року (колегія у складі: головуючого судді Запотічного І.І., суддів Глушка І.В., Довгої О.І.), -
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування:
1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач, Управління), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплати їй з 02 серпня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII);
- зобов`язати Управління провести з 02 серпня 2023 року нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що з 02 серпня 2023 року є непрацюючим пенсіонером, проживає на території, віднесеній до зони гарантованого добровільного відселення, а тому має право на нарахування та виплату підвищення (доплати) до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII. Вважає, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, тому відповідач з 02 серпня 2023 року повинен був нарахувати та виплати їй підвищення (доплату) до пенсії, виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат, однак Управління не здійснило таких дій, чим допустило протиправну бездіяльність.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Своє рішення суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтував тим, що право на щомісячне отримання підвищення до пенсії в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року), мають лише непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, та які мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а статус таких громадян, що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, підтверджується відповідним посвідченням.
5. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи не має, а тому остання хоча і є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, однак не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що б підтверджувалося посвідченням, як наслідок, права на отримання компенсації у вигляді підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, не має.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування:
6. Не погоджуючись із рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
7. Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у цій справі, неправильно застосували положення статті 39 Закону №796-ХІІ, які, на її переконання, не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, від наявності або відсутності в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, та не врахували в цьому контексті висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, наведених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 та від 05 квітня 2023 року у справі №240/12156/22.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи:
8. 30 квітня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
9. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 квітня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.
10. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року.
11. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
12. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 17 липня 2024 року.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій:
13. Підґрунтям, фактичними підставами, які зумовили оспорюване правозастосування, стали такі обставини.
14. ОСОБА_1 з 02 серпня 2023 року є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку в Управлінні, зареєстрована й проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (с. Великі Цепцевичі, Вараський район, Рівненська область) відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106.
15. Вважаючи бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
Позиція Верховного Суду:
16. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із наступного.
17. У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.
18. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
19. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
20. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
21. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
22. У справі, яка розглядається, предметом спору є бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, у зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, законодавчих та фактичних підстав для цього.
23. Як вже згадувалося вище, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що необхідною умовою для отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, є наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням. Тому, враховуючи відсутність у позивача відповідного посвідчення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вказав, що позивач не має права на отримання підвищення до пенсії.
24. Натомість позивач заперечує обов`язкову наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та, посилаючись на положення статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, вказує, що вона має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
25. Щодо редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, яка підлягає застосовуванню у спірних правовідносинах, Суд вказує таке.
26. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.
27. Відповідно до частини першої статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
28. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі №796-XII статті 31, 37, 39, 45.
29. У подальшому Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" (далі - Закон №987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону №987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
30. Водночас рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
31. Конституційний Суд України у вказаному Рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
32. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
33. Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
34. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й, зокрема, у постановах від 24 квітня 2024 року у справі №240/18881/22, від 25 квітня 2024 року у справі №240/12545/22, від 03 травня 2024 року у справі №240/22317/22, від 07 травня 2024 року у справі №240/44186/21, від 28 травня 2024 року у справі №240/2236/23.
35. У зв`язку із наведеним слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону №987-VIII), з урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду України.
36. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону № 987-VIII). І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України; далі - КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.