ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Мартєва С. Ю.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 (провадження № 12-66гс23) за позовом Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області до Приватного підприємства Фірма "Курорт-сервіс" про визнання укладеною додаткової угоди від 02.09.2022 до договору оренди землі від 06.09.2004 № 04.04.439.00669 за касаційною скаргою Приватного підприємства Фірма "Курорт-сервіс" на рішення Господарського суду Львівської області від 28.03.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2023
Короткий виклад історії справи
У листопаді 2022 року Східницька селищна рада Дрогобицького району Львівської області (далі - Східницька селищна рада, позивач) звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства Фірма "Курорт-сервіс" (далі - ПП "Курорт-сервіс", відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди від 02.09.2022 до договору оренди землі від 06.09.2004 № 04.04.439.00669 (далі - спірна додаткова угода).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.12.2021 Східницька селищна рада прийняла рішення № 563 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки смт Східниця КК "Смерекове" Львівської області" (далі - рішення від 08.12.2021 № 563), яким було затверджено нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати.
Господарський суд Львівської області рішенням від 28.03.2023 у справі № 914/2848/22 позов задовольнив частково. Визнав укладеною з 01.02.2023 за рішенням суду спірну додаткову угоду.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 26.06.2023 змінив рішення суду першої інстанції в частині дати, з якої суд визнав укладеною спірну додаткову угоду. У решті рішення Господарського суду Львівської області від 28.03.2023 у справі № 914/2848/22 залишив без змін.
05.06.2024 постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ПП "Курорт-сервіс" задоволено. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2023, рішення Господарського суду Львівської області від 28.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2023 у справі № 914/2848/22 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено. Стягнуто з Східницької селищної ради (адреса: 82391, Львівська область, місто Борислав, селище міського типу Східниця, вулиця Золота Баня, будинок 3; ідентифікаційний код: 26359951) на користь ПП "Курорт-сервіс" (адреса: 82391, Львівська область, місто Борислав, селище міського типу Східниця, вулиця Золота Баня, будинок 10; ідентифікаційний код 19164365) 8 683,50 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Згідно з установленими судами попередніх інстанцій обставинами справи 06.09.2004 між Східницькою селищною радою (орендодавець) та ПП "Курорт-Сервіс" (орендар) укладено договір оренди/
Спір у справі виник через те, що 08.12.2021 Східницька селищна рада прийняла рішення № 563, яким було затверджено нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати/
Тобто предметом спору є розмір орендної плати за землю та порядок її нарахування, що є істотною умовою договору/
По-перше, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, "встановлений законом", має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.
Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Тобто в порядку господарського судочинства розглядаються справи, позовні вимоги в яких стосуються правової оцінки договору (правочину) і які виникають із приватноправових відносин.
Спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), ГПК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
На такі ознаки підвідомчості спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду вказала в постанові від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ [стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУкраїни)] юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
Тобто публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи. Так само звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є встановленим законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.
У понятті "владні управлінські функції" ознака "владні" полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.
Норми КАС України регламентують порядок розгляду публічно-правових спорів, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Підсумовуючи викладене, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень [такі ж висновки щодо предмета адміністративної судової юрисдикції сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29.09.2020 у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 28)].
Східницька селищна рада, звертаючись до суду з позовом до ПП "Курорт-сервіс", просить визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди, у якій визначено розмір орендної плати, який підвищився через зміну нормативної грошової оцінки земельної ділянки на підставі прийнятого позивачем рішення щодо затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки.
Суди попередніх інстанцій розглядали справу виходячи з того, що цей спір стосується договірних правовідносин, а саме порядку визначення розміру орендної плати за землі комунальної форми власності, на які поширюється дія загальних норм ЦК України, що підтверджується як Земельним кодексом України (далі - ЗК України), так і Законом України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон України "Про оренду землі").
Повертаючись до обставин справи, нагадаємо, що Східницька селищна рада, яка є суб`єктом владних повноважень, надала відповідачу в оренду земельну ділянку, що належить до комунальної власності місцевої територіальної громади.
Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина третя статті 140, частина перша статті 144 Конституції України). Акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку [частина десята статті 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні")].
Статтею 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено повноваження сільського, селищного, міського голови, який, зокрема, представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства (пункт 14 частини четвертої статті 42); укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства (пункт 16 частини четвертої статті 42).
Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
У статті 12 ЗК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин. Зокрема, відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 цього Кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.
З огляду на зазначений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин виключно до компетенції відповідної ради належить розпорядження землями територіальних громад.
Конституцією України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України).
Отож у вказаних правовідносинах органи місцевого самоврядування є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.
Отже, суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого державою віднесені повноваження здійснювати захист інтересів територіальної громади та який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, набуває статусу позивача. Слід наголосити, що у судовому процесі такий суб`єкт владних повноважень представляє та захищає саме інтереси територіальної громади, а не власні.
Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2010 у справі № 10-рп/2010 за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України наголосив, що за правовою позицією Конституційного Суду України (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 26.03.2002 № 6-рп/2002) до предмета відання місцевого самоврядування згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин відповідно до закону (пункт 34 частини першої статті 26 згаданого Закону).
Конституційний Суд України зазначив, що системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують у межах закону питання в галузі земельних відносин.
За висновком Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 01.04.2010 у справі № 10-рп/2010, положення частини першої статті 143 Конституції України "вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції" стосується вирішення органами місцевого самоврядування як суб`єктами владних повноважень питань, визначених законами, зокрема, у галузі земельних відносин.
Конституційний Суд України виснував, що повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин, визначені у пунктах "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, охоплюються зазначеним у статті 143 Конституції України поняттям "інші питання місцевого значення", а тому при їх здійсненні сільські, селищні, міські ради виступають як суб`єкти владних повноважень, які реалізують розпорядчі та інші функції.
За висновком Конституційного Суду України, вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Таким чином, беручи до уваги Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 у справі № 10-рп/2010 вважаємо, що рішення органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями територіальних громад, у тому числі щодо укладання, розірвання договорів оренди земельних ділянок, поділу земельної ділянки комунальної власності, виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення та інші, є реалізацією суб`єктами владних повноважень владних управлінських функцій.
При цьому у процесі своєї діяльності суб`єкти владних повноважень можуть здійснювати повноваження через прийняття відповідних адміністративних актів, які породжують певні правові наслідки для осіб, створюють певний юридичний стан та спрямовані на врегулювання суспільних відносин, або шляхом укладання адміністративних договорів, юридична природа яких полягає в тому, що вони є актом застосування адміністративно-правових норм, у результаті чого реалізуються саме публічно-владні управлінські функції цих суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір - це спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері та укладається на підставі закону для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень, для делегування публічно-владних управлінських функцій, для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у визначених законом випадках, а також замість видання індивідуального акта і для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Іншими словами, адміністративний договір є правовим актом суб`єктів владних повноважень або правовим актом за участю суб`єкта владних повноважень, за допомогою якого суб`єкт владних повноважень здійснює свої публічно-владні управлінські функції. Адміністративний договір також може забезпечувати координацію роботи різних суб`єктів владних повноважень, коли виникає потреба в координації такої діяльності.
При цьому органи виконавчої влади та місцевого самоврядування для забезпечення своєї діяльності у сфері господарювання можуть укладати господарські та приватно-правові договори.