У Х В А Л А
11 липня 2024 року
м. Київ
Справа № 160/11921/20
Провадження № 11-109апп24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Кривенди О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
перевірила наявність підстав для прийняття до провадження справи № 160/11921/20 за позовом ОСОБА_1 до держави в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Офісу Генерального прокурора, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, у якому просив:
? стягнути з держави за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати внаслідок прийняття неконституційного акта в розмірі 965 728,60 грн за період з липня 2015 року по березень 2020 року;
? визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури протиправною та стягнути на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати внаслідок прийняття неконституційного акта в розмірі 32 106,00 грн за період з квітня по серпень 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовував порушенням його права власності на отримання заробітної плати у повному розмірі, яке гарантоване статтею 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 (далі - Рішення № 6-р/2020) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ), виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (далі - Закон № 80-VIII) і Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (далі - Закон № 79-VIII) прийняті пізніше, ніж Закон № 1697-VII, а тому у 2015 році норми і положення Закону №1697-VII щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, а не статтею 81 цього Закону.
При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою КМУ від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова КМУ № 505).
Відтак з огляду на нарахування позивачу у спірний період заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою КМУ № 505, тобто з урахуванням положень Закону № 80-VIII та Закону № 79-VIII, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що заробітну плату ОСОБА_1 нараховано в розмірі, не нижчому від визначеного законом.
Водночас суди попередніх інстанцій зазначили, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України згідно з Рішенням № 6-р/2020 втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення, а відтак викладені в ньому висновки не можуть вплинути на спірні правовідносини за період з липня 2015 року по березень 2020 року.
Щодо позовних вимог у частині стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати внаслідок прийняття неконституційного акта у розмірі 32 106, 00 грн за період з квітня по серпень 2020 року суди попередніх інстанцій, пославшись на норми Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-IX), вказали на їх необґрунтованість.
Суди в цій справі зауважили, що позивач у спірний період не мав статусу прокурора ані обласної, ані окружної прокуратури, тому дії відповідача щодо нарахування йому посадового окладу у період з квітня по серпень 2020 року на підставі Постанови КМУ № 505 відповідали приписам чинного на той час законодавства.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок визнання неконституційним положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що призводить до відсутності єдиної практики судів першої та апеляційної інстанції з цього питання, та унеможливлює однакове застосування судами норм, що регулюють спірні правовідносини.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи внаслідок порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 81 Закону №1697-VII після винесення Конституційним Судом України Рішення від 26 березня 2020 року № 6?р/2020 у подібних правовідносинах.
27 травня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду закінчив підготовку справи до розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін, який відбудеться з 28 травня 2024 року.
Ухвалою від 28 травня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням відповідачем оплати праці позивача відповідно до правових норм, які в подальшому Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Основному Закону України. Позивач це розцінює як невиплату йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, за період з липня 2015 року по серпень 2020 року, з чим він пов`язує завдання йому матеріальної шкоди, суму якої розраховує як різницю між отриманим відповідно до Постанови КМУ № 505 та визначеним частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII посадовим окладом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду посилається на те, що спори з таким предметом позову набули значного поширення. Зокрема, в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду відкрито провадження (або прийнято до провадження) ухвалами від 05 липня 2021 року у справі № 200/893/21-а (провадження № К/9901/22712/21), від 06 грудня 2021 року у справі № 160/11921/20 (провадження № К/9901/41786/21), від 14 лютого 2022 року у справі № 280/3888/21 (провадження № К/990/3522/22), від 20 листопада 2023 року у справі № 420/9554/20 (провадження № К/990/33137/23), від 11 березня 2024 року у справі № 160/6949/20 (провадження № К/9901/4565/21) та ін. Крім цього, у зв`язку з направленням на новий судовий розгляд подібні за предметом спору справи № 440/557/21, № 520/2904/21 перебувають у провадженні Полтавського та Харківського окружних адміністративних судів.
Зауважує, що відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1697-VII загальна чисельність працівників органів прокуратури становить не більше 15 000 осіб, зокрема загальна чисельність прокурорів становить не більше 10 000 осіб.
Згідно з інформацією з відкритих джерел на цей час посади прокурорів обіймають загалом більше 9 000 осіб, що є виразником потенційної кількості спорів з аналогічним предметом.
Суд касаційної інстанції зазначив, що наразі існує стала позиція Верховного Суду щодо застосування судами попередніх інстанцій Закону № 1697-VII з урахуванням положень законів № 79-VIII, № 80-VIII та висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішенні № 6?р/2020.
Зокрема, у постановах від 09 вересня, 27 жовтня 2020 року в справах № 807/1171/16, № 826/18228/16, від 14 вересня 2021 року в справі № 320/1874/19, від 26 травня, 30 червня, 18 серпня, 20 жовтня 2022 року у справах № 440/5383/20, № 120/1674/21-а, № 200/2499/21-а, № 320/13773/20 Верховний Суд вказав, що Закон № 80-VIII і Закон № 79?VIII прийняті пізніше, ніж Закон №1697-VII, а тому у 2015 році норми і положення Закону №1697-VII щодо заробітної плати прокурора застосовувалися в порядку та розмірах, встановлених КМУ, а не статтею 81 цього Закону. При цьому відповідний орган прокуратури (як роботодавець) не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу прокурора та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою КМУ № 505, зокрема в розмірі, встановленому Законом № 1697?VII. У цих судових рішеннях зазначено і про те, що зміни до Постанови КМУ № 505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносилися, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не були передбачені видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII, а тому відповідний орган прокуратури не має правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено КМУ.