ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/3574/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Міністерства оборони України - Хатунцева І.В., в порядку самопредставництва,
відповідача - дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства "Спецтехноекспорт" - Циба Р.А., в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2023 (суддя Усатенко І.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 (головуючий суддя: Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.)
у справі № 910/3574/23
за позовом Міністерства оборони України (далі - позивач, Міністерство, скаржник)
до дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства "Спецтехноекспорт" (далі - відповідач, Підприємство, ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт")
про стягнення 980 426 233,49 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Міністерство звернулося з позовом до суду до Підприємства про стягнення з останнього 819 309 452 грн попередньої оплати та 161 116 781,49 грн суми штрафних санкцій (пені у розмірі 101 991 357,09 грн та 7% штрафу у розмірі 59 125 424,40 грн) за прострочення поставки товару за державним контрактом від 30.06.2022 № 403/1/22/233 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на неналежне виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним державним контрактом в частині поставки попередньо оплаченого товару.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/3574/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, позовні вимоги Міністерства задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 19 849 249,62 грн, штраф у розмірі 11 825 084,88 грн та 151 744,56 грн судового збору. В частині позовних вимог про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 819 309 452,00 грн, пені у розмірі 82 142 107,47 грн та штрафу у розмірі 47 300 339,52 грн, - у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судові рішення попередніх судових інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що:
- матеріалами справи підтверджено, що позивач не відмовлявся від державного контракту, приймав від відповідача виконання за даним контрактом, який діє до 31.12.2023;
- відсутні підстави для стягнення з відповідача суми попередньої оплати за чинним контрактом, який продовжує свою дію і зобов`язання за яким продовжують виконуватись та прийматись, оскільки таке стягнення суперечить нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, приписами статті 693 зазначеного Кодексу;
- станом на дату направлення відповідачу пропозиції про повернення суми попередньої оплати, як і станом на день звернення позивача з даним позовом до суду 11-місячний строк, на який контрактом передбачено перерахування суми попередньої оплати, не сплинув. Крім того, згідно з контрактом не передбачено обов`язку відповідача після спливу 11 місяців повертати суму попередньої оплати, як і не передбачено строку, в який відповідне повернення має бути здійснено. Тобто позивач мав ініціювати відповідне повернення (звернутись з вимогою про повернення) саме після спливу 11-місячного строку (після 23.08.2023). Проте суду не надано доказів того, що позивач після виникнення у нього відповідного права, передбаченого контрактом, звертався до відповідача з вимогою повернути суму авансу. Зазначене підтверджує необґрунтованість позовної вимоги про повернення позивачу суми попередньої оплати у розмірі 819 309 452,00 грн;
- існує надзвичайна потреба та необхідність товарів, які постачаються за контрактом, а тому доцільним є не дострокове припинення договірних відносин, а саме спонукання і сприяння відповідачу у поставці товару (виконанні обов`язку за контрактом в натурі);
- позивачем правильно визначено початок періоду прострочення (з 02.10.2022, 02.11.2022, з 02.12.2022 та з 26.12.2022 відповідно), проте не враховано 6-місячне обмеження на нарахування пені по першому періоду, в зв`язку з яким період нарахування пені за несвоєчасну поставку першої партії товару визначається з 02.10.2022 по 02.03.2023. Судом здійснено перерахунок пені, з урахуванням зазначених вище періодів, згідно з яким (перерахунком) обґрунтованою визнав пеню у розмірі 9 9246 248,10 грн;
- перевіривши розрахунок штрафу у розмірі 59 125 424,40 грн, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку про його обґрунтованість;
- з посиланням на правову позицію Верховного Суду щодо можливості зменшення суми штрафних санкцій на 80%, викладену у постанові від 02.11.2023 у спрві № 910/13000/22, зважаючи на викладені відповідачем обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що відповідач продовжує виконувати контракт та здійснює поставки товару, а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права на зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 80%.
У свою чергу, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд також взяв до уваги те, що під час апеляційного розгляду цієї справи відповідач повідомив суд про те, що останнім здійснено поставку товару в кількості 200 штук на суму 40 507 626 грн. Крім того, відповідачем повернуто позивачу попередню оплату в розмірі 445 583 886 грн. Тобто станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції вже не існує спір стосовно повернення відповідачем суми попередньої оплати.
Апеляційний господарський суд, з посиланням на приписи статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення попередньої оплати та закриття в цій частині провадження у справі на підставі приписів пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Крім того, залишаючи рішення місцевого суду без змін в частині позовних вимог про стягнення неустойки, апеляційний господарський суд водночас не погодився з висновками суду першої інстанції стосовно неврахування позивачем шестимісячного строку для нарахування штрафних санкцій, визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, вказавши, що такий строк закінчується саме 02.04.2023, про що вірно зазначав позивач в апеляційній скарзі, тобто нарахування пені за період з 02.10.2022 по 15.03.2023 здійснено позивачем правильно. Проте апеляційний суд зазначив, що нарахування пені та штрафу повинно було обраховуватись позивачем саме з суми 202 538 130 грн, з урахуванням укладеної додаткової угоди від 20.07.2023 № 5 до контракту. Здійснивши власний розрахунок розміру неустойки, апеляційний господарський суд встановив, що обґрунтованими слід вважати позовні вимоги про стягнення пені у сумі 100 568 380,59 грн за період з 02.10.2022 по 15.03.2023 та штрафу в сумі 58 521 737,40 грн.
Разом з тим, переглядаючи судове рішення в частині розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, апеляційний суд погодився з місцевим господарським судом про часткове його задоволення та наявність виключного випадку для зменшення суми неустойки на 80% (відповідно стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 19 849 249,62 грн та штрафу у розмірі 11 825 084,88 грн), у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. При цьому судом апеляційної інстанції враховано те, що: станом на час перегляду справи в апеляційній інстанції відповідачем повністю повернуто передоплату; прострочення строків поставки зумовлено зовнішніми чинниками, що пов`язані з особливістю товару та внутрішньополітичною ситуацією в країні його походження; відповідач в умовах війни забезпечує Збройні Сили України засобами протидії агресії Російської Федерації; покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій у визначеному позивачем розмірі фактично призведе його до банкрутства і подальших пов`язаних з цим негативних наслідків, що зумовить зрив майбутнього виконання державних контрактів, у тому числі, з Міністерством.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, Міністерство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства відкрито з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України без урахування висновків щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19.
Крім того, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 693 ЦК України. Так, посилаючись на приписи частини другої статі 693 ЦК України, позивач зазначає, що здійснення попередньої оплати є правом замовника, а не його обов`язком, тому виконавець, незважаючи на вимогу замовника повернути суму попередньої оплати, має повернути і суму попередньої оплати, і поставити товар замовнику.
Також скаржник зазначає про те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, а саме приписів частини дев`ятої статті 129 ГПК України. За доводами скаржника, висновки апеляційного господарського суду суперечать правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 910/11896/23. Скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, повинен був застосувати приписи частини дев`ятої статті 129 ГПК України, у зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони (відповідача у справі).
Доводи інших учасників справи
Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просив Суд закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою Міністерства на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також закрити на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. При цьому Підприємство зазначило про те, що якщо Суд не знайде підстав для закриття касаційного провадження у справі, то відповідач просить Суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У судовому засіданні 13.06.2024 оголошувалася перерва до 16.07.2024.
Через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 11.07.2024 від Міністерства надійшли додаткові письмові пояснення по справі.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Міністерством (замовник) та Підприємством (виконавець) 30.06.2022 укладено Державний контракт № 403/1/22/233 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення (далі-Контракт), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені у специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом, а замовник - прийняти його через визначеного вантажоодержувача та оплатити такий товар.
Згідно з пунктами 3.1 та 3.4 Контракту поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товарів за Контрактом здійснюється у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з подальшим оформленням вантажоодержувачем акта приймання-передачі. Датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товарів є дата затвердження акта приймання-передачі вантажоодержувачем. Датою виконання умов Контракту є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару за Контрактом.
Виконавець зобов`язаний поставити товари згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.5 Контракту. В обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки товарів не пізніше ніж за 7 календарних днів до його закінчення шляхом внесення змін до Контракту на підставі обґрунтувань виконавця (пункти 4.1 та 4.2 Контракту).
Відповідно до пункту 2.6 Контракту замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі до 97% від орієнтовної вартості товару за Контрактом на строк не більш, як 11 місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товар поставляється не пізніше строку поставки товарів, зазначеного у специфікації.
Пунктом 2.7 Контракту передбачено, що у разі відмови від поставки товару виконавець у строк протягом 10 банківських днів з моменту повідомлення замовника про відмову у постачанні повертає замовнику отриману попередню оплату.
Позивачем здійснено попередню оплату за Контрактом на загальну суму 819 309 452,00 грн.
Згідно з пунктом 10.1 Контракту (в редакції додаткової угоди від 25.07.2022 № 1) Контракт набирає чинності після підписання додаткової угоди щодо взяття бюджетних зобов`язань і діє до 31.12.2023.
Пунктами 8.1 та 10.3 Контракту передбачено, що умовами припинення (розірвання) контракту є, зокрема, в односторонньому порядку розірвання замовником контракту у разі істотного порушення Контракту другою стороною та в інших випадках, встановлених Контрактом або законом. Зміни до Контракту можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до Контракту. Питання щодо внесення змін до Контракту може вирішуватись сторонами не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення його строку.
Відповідно до пункту 7.2 Контракту за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Порушення відповідачем зобов`язання з поставки товару зумовило звернення позивача до відповідача з претензіями.
Відповідач у відповіді на одну з претензій позивача зазначив про те, що неодноразово у відповідях на претензії вказував, що затримка поставки спричинена складнощами в отриманні постачальником експортної ліцензії від Сербії, а також транзитних документів.
У подальшому позивач звернувся до відповідача з пропозицією від 06.02.2023 № 403/4/2/1692 повернути суму попередньої оплати, у зв`язку з невиконанням відповідачем поставки за Контрактом.
У розгляді справи судами також встановлено, що у специфікації до Контракту (в редакції додаткової угоди від 07.09.2022 № 2) сторони визначили найменування товарів, що підлягають поставці, їх кількість та строки поставки окремих партій. Так, сторони визначили, що товар у кількості 1000 штук орієнтовною вартістю 211 162 230,00 грн має бути поставлений до 01.10.2022, товар у кількості 1000 штук орієнтовною вартістю 211 162 230,00 грн має бути поставлений до 01.11.2022, товар у кількості 1000 штук орієнтовною вартістю 211 162 230,00 грн має бути поставлений до 01.12.2022, товар у кількості 1000 штук орієнтовною вартістю 211 162 230,00 грн має бути поставлений до 25.12.2022, решта товару у загальній кількості 3140 штук підлягає поставці у строки, визначені окремою додатковою угодою.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав, що відповідач у порушення умов укладеного сторонами Контракту не поставив позивачу товар, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 819 309 452,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 101 991 357,09 грн пені та 59 125 424,40 грн штрафу (за прострочення поставки товару).
Заперечуючи проти позову відповідач зазначав, що ним продовжує здійснюватися поставка товару, передбаченого Контрактом, який (товар) приймається позивачем, а тому заявлена до повернення сума попередньої оплати є необґрунтованою. Крім того, відповідач вказав на існування істотної зміни обставин, у зв`язку з настанням якої відповідач був позбавлений можливості своєчасно виконати свої зобов`язання за Контрактом. Також відповідач зазначив про неправильність розрахунку пені, наведеного позивачем, оскільки, за твердженням відповідача, позивачем неправильно визначено період прострочення зобов`язання (з поставки товару), у зв`язку з чим відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99% та відстрочити повернення суми попередньої оплати до дня повернення вказаних коштів іноземним контрагентом.
Судами у розгляді справи встановлено, що станом на день прийняття судом першої інстанції рішення у справі № 910/3574/23 сторонами укладено додаткову угоду від 20.07.2023 № 5 до Контракту, згідно з якою затверджено специфікацію у новій редакції. Згідно з новою редакцією специфікації: товар у кількості 600 штук вартістю 121 522 878,00 грн має строк поставки 01.10.2022; товар у кількості 400 штук вартістю 81 015 252,00 грн має строк поставки 01.10.2022; товар у кількості 1000 штук вартістю 211 162 230,00 грн - строк поставки 01.11.2022; товар у кількості 1000 штук вартістю 211 162 230,00 грн - строк поставки 01.12.2022; товар у кількості 1000 штук вартістю 211 162 230,00 грн - строк поставки 25.12.2022; товар у кількості 3140 штук вартістю 663 049 402,20 грн - строк поставки визначається окремою додатковою угодою. Загальна вартість товару, що має бути поставлений за Контрактом - 1 499 074 222,20 грн (операція звільнена від оподаткування податком на додану вартість).
Відповідач частково виконав свої зобов`язання з поставки товару під час розгляду судової справи № 910/3574/23 місцевим господарським судом, що підтверджується актами приймання-передачі військового майна: № 36-з дата затвердження 15.05.2023 на поставку 600 одиниць товару на суму 126 697 338,00 грн, № 36-з дата затвердження 11.06.2023 на поставку 400 одиниць товару на суму 84 464 892,00 грн, № 140-з дата затвердження 16.09.2023 на поставку 600 одиниць товару на суму 126 697 338,00 грн. Отже, станом на день прийняття судового рішення у справі згідно з долученими до матеріалів справи первинними документами відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар у загальній кількості 1600 штук, загальною вартістю (з урахуванням укладених сторонами додаткових угод до Контракту) 329 235 468,00 грн.
Товар, строк поставки якого визначений у специфікації, мав бути поставлений у кількості 4000 штук у строк до 25.12.2022, проте в період з 15.05.2023 по 16.09.2023 відповідач поставив позивачу товару у кількості 1600 штук з простроченням строків поставки.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що при зверненні позивача з позовом до суду сума неосвоєної відповідачем попередньої оплати становила 819 309 452,00 грн. Станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції у справі № 910/3574/23 сума попередньої оплати, на яку відповідачем не був поставлений товар, становила 490 073 984,00 грн.
Під час апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції з посиланням на приписи частини третьої статті 269 ГПК України відмовив відповідачу у долученні до матеріалів справи доказів на підтвердження поставки позивачу 200 одиниць товару після ухвалення місцевим господарським судом рішення у справі та повернення позивачу суми передоплати, на яку товар не був поставлений відповідачем.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати за укладеним сторонами Контрактом, а також нарахованих штрафних санкцій за прострочення поставки товару.
З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 693 ЦК України. Так, посилаючись на приписи частини другої статі 693 ЦК України, позивач зазначає, що здійснення попередньої оплати є правом замовника, а не його обов`язком, тому виконавець, незважаючи на вимогу замовника повернути суму попередньої оплати, має повернути і суму попередньої оплати, і поставити товар замовнику.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.