ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
16 липня 2024 року
справа № 826/13753/17
адміністративне провадження № К/9901/12927/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України,
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року (суддя - Чудак О. М.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року (судді: Парінов А. Б., Беспалов О. О., Ключкович В. Ю.)
у справі №826/13753/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Хімпром"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
УСТАНОВИВ:
Рух справи
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Хімпром" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі, правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 липня 2017 року № 005471401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 80 755 грн, в тому числі на 64 604 грн за основним платежем та на 16 151 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, № 005481401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 89 727 грн, в тому числі на 71 782 грн за основним платежем та на 17 946 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, з мотивів безпідставності їх прийняття.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року, позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17 липня 2017 року №005471401 та №005481401.
У квітні 2021 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 квітня 2021 року визначено склад колегії суддів: Пасічник С. С. - головуючий суддя, судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано справу з суду першої інстанції.
08 липня 2021 року справа №826/13753/17 надійшла до Верховного Суду.
Відзив Товариства на касаційну скаргу відповідача до Верховного Суду не надходив.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 02 липня 2024 року № 2006/0/15-24 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
У зв`язку з цим, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 04 липня 2024 року № 702 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 липня 2024 року для розгляду справи №826/13753/17 визначений такий склад суду: Ханова Р. Ф. - головуючий суддя, судді: Бившева Л.І., Хохуляк В. В.
Доводи касаційної скарги
Підставою касаційного оскарження відповідач зазначив підпункт "в" пункту 2 частини п`ятої, пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 та пункт 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник не погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважає, що вони прийняті з неправильним застосування судом норм матеріального права (пп. 14.1.27, 14.1.36, п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України та пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.5, ст.198 ПК України) та без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 червня 2019 року у справі №802/2618/14-а, від 10 квітня 2020 року у справі №816/4409/15, від 10 березня 2020 року у справі №816/91/17, від 16 квітня 2020 року у справі №813/3474/15.
В касаційній скарзі податковий орган звертає увагу на те, що в оскаржуваних судових рішеннях, суди не надали оцінку доводам контролюючого органу щодо наявності кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача та вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року.
Здебільшого зміст касаційної скарги включає виклад фактичних обставин справи, норм Податкового кодексу України та висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 826/7047/13-а (щодо неналежної оцінки суду факту кримінального провадження, зокрема, відсутність допиту свідка з метою з`ясування обставин справи), в постанові від 26 червня 2020 року по справі №826/2502/16 (щодо порушення судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи), в постанові від 08 вересня 2020 року по справі № 804/6406/17, в постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 826/5743/14 (щодо необхідності перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності), в постанові від 27 березня 2018 року у справі №2а-1670/5096/12, в постанові від 30 січня 2018 року у справі №2а-0870/6083/11 (щодо добросовісності платника податків) тощо.
Податковий орган просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви повністю.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що в період з 15 травня 2017 року по 02 червня 2017 року посадовими особами Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року до 31 березня 2017 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року до 31 березня 2017 року, за результатами перевірки складено акт №247/26-15-14-01-01/31923443 від 12 червня 2017 року (далі - акт перевірки).
В ході перевірки встановлено порушення Товариством вимог податкового законодавства, а саме:
- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 64 604 грн, в тому числі за 2015 рік на 42 007 грн, за 2016 рік на 22597 грн;
- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.5 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 71 782 грн, в тому числі за липень 2015 року на 46 090 грн, за листопад 2015 року на 584 грн, за серпень 2016 року на 25 108 грн.
17 липня 2017 року на підставі висновків акта перевірки №247/26-15-14-01-01/31923443 від 12 червня 2017 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 005471401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 80 755 грн, в тому числі на 64 604 грн за основним платежем та на 16 151 грн за штрафними санкціями;
- № 005481401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 89 727 грн, в тому числі на 71 782 грн за основним платежем та на 17 946 грн за штрафними санкціями.
Правове регулювання та висновки Верховного Суду
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) визначено: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частиною першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до частини другої цієї статті первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.