П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2024 року
м. Київ
Справа № 990/2/24
Провадження № 11-88заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Шевцової Н. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,
за участю:
секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,
позивачки ОСОБА_1,
представника позивачки - Огнев`юк Т.В.,
представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 квітня 2024 року (судді Кравчук В. М., Рибачук А. І., Стеценко С. Г., Чиркін С. М., Шарапа В. М.) у справі № 990/2/24 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка), в інтересах якої як представник діяла адвокат Огнев`юк Тетяна Василівна, звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 12 грудня 2023 року "Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області"(далі - спірне рішення);
- зобов`язати ВРП повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства та базується на необґрунтованих припущеннях, оскільки у ньому ВРП не навела доказів її неналежної поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, що могли б поставити під сумнів її відповідність критерію доброчесності й негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
Позиція відповідача
3. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, покликаючись на те, що наявність рішення ВККС, яким рекомендовано ВРП призначити кандидата на посаду судді, не є безумовною підставою для внесення подання Президентові України. Повноваження ВРП стосовно оцінювання обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей є дискреційними та належать до її виключної компетенції. При цьому представник відповідача стверджував, що спірне рішення прийнято за наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності, оскільки відвідування представниками судових органів окупованих територій та країни-агресора без нагальної потреби сприймається суспільством негативно та може зашкодити авторитету судової влади загалом.
Обставини справи
4. 26 травня 2004 року ОСОБА_1 склала Присягу державного службовця, а з 2006 року була помічником судді.
5. Указом від 24 вересня 2016 року № 410/2016 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області строком на п`ять років.
6. Наказом Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 зараховано до штату Онуфріївського районного суду Кіровоградської області з 13 жовтня 2016 року.
7. Рішенням від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 .
8. Згідно з рішенням Комісії у складі колегії від 22 квітня 2019 року № 98/ко19 суддя Онуфріївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді отримала 725 балів та визнана такою, що відповідає займаній посаді.
Зокрема, у цьому рішенні зазначено, що за критеріями професійної етики та доброчесності суддя набрала по 180 балів. За цими критеріями ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та співбесіди.
Так, відомості про поїздки ОСОБА_1 у серпні 2014 року до Криму та до російської федерації у 2014-2017 роках і її пояснення стосовно поїздок до російської федерації містяться у суддівському досьє (с. 382, 383).
Під час співбесіди з позивачкою обговорювалися, зокрема, її поїздки у 2014-2017 роках до російської федерації для відвідування самотнього діда ОСОБА_2, 1935 року народження (за висловом члена Комісії, з гуманітарною метою). Поїздка до Криму у серпні 2014 року не обговорювалася.
Громадська рада доброчесності (далі - ГРД) висновку щодо ОСОБА_1 не надала.
9. 22 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ВРП із заявою рекомендувати її для обрання на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області безстроково.
10. Одночасно із цим ОСОБА_1 звернулася до ВККС із заявою про рекомендування її для обрання на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області безстроково.
11. Повноваження судді ОСОБА_1 припинилися 24 вересня 2021 року у зв`язку із закінченням строку, на який її було призначено.
12. На підставі рішення ВККС від 10 серпня 2023 року № 51/зп-23 між членами Комісії здійснено автоматизований розподіл матеріалів щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, не розглянутих ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС.
13. Рішенням від 7 вересня 2023 року № 1/дс-23 ВККС рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області (далі - рішення / рекомендація ВККС).
Під час співбесіди з позивачкою не обговорювалися її поїздки до російської федерації у 2014-2019 роках, а також поїздка до Криму у 2014 році.
14. На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 21 вересня 2023 року рекомендацію ВККС з доданими до неї матеріалами передано члену ВРП ОСОБА_3 (далі також доповідачка) для здійснення попереднього розгляду.
15. Оскільки з дати припинення повноважень судді ОСОБА_1 до розгляду ВРП рекомендації Комісії про її призначення на посаду судді минув тривалий проміжок часу, доповідачка надіслала запити до органів державної влади про надання інформації щодо ОСОБА_1, а саме до: Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України; Управління проведення спеціальних перевірок та контролю за своєчасністю подання декларацій Національного агентства з питань запобігання корупції; Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України; Національного антикорупційного бюро України.
16. Від цих державних органів до ВРП надійшли відповіді щодо запитуваної інформації.
Так, листом від 2 жовтня 2023 року № 5/6/5/1-6701 Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України повідомило ВРП про відсутність інформації щодо наявності в ОСОБА_1 подвійного (множинного) громадянства.
Відповідно до листа Управління проведення спеціальних перевірок та контролю за своєчасністю подання декларацій Національного агентства з питань запобігання корупції від 4 жовтня 2023 року № 49-04/22702-23 станом на 3 жовтня 2023 року протоколи про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, стосовно ОСОБА_1 не складалися; в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, відсутні відомості про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень. Водночас у цьому листі вказано, що станом на 3 жовтня 2023 року Національне агентство з питань запобігання корупції не проводило повну перевірку поданих ОСОБА_1 декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування.
Листом від 5 жовтня 2023 року № 8850/27/04/3-2023 Департамент інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України повідомив ВРП про те, що станом на 3 жовтня 2023 року за даними інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України та за обліками інформаційно-комунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України" ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягується, засудженою не значиться та в розшуку не перебуває.
Згідно з інформацією, наданою Національним антикорупційним бюро України листом від 15 листопада 2023 року № 0412-179/35197, детективами Бюро не встановлено наявності кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 .
17. Крім того, на стадії попереднього розгляду рекомендації ВККС ОСОБА_1 надала пояснення на запит доповідачки від 24 жовтня 2023 року № 9171/0/923, у яких щодо поїздок на тимчасово окуповані території України та до російської федерації в період з 2014 року до 2019 року зазначила, що у 2014 році, до призначення на посаду судді, вона їздила із своїми чоловіком та сестрою до Автономної Республіки Крим з метою відпочинку на морі, вважаючи, що Автономна Республіка Крим - це Україна, а у2014, 2015, 2016, 2017, 2019 роках вона відвідувала в російській федерації свого дідуся (батька матері), який мав похилий вік і був самотнім після смерті бабусі у 2013 році та потребував допомоги у догляді, переїжджати зі своєї домівки він не хотів.
18. За результатами попереднього розгляду рекомендації ВККС доповідачка склала висновок від 13 листопада 2023 року, в якому зазначила, що перевіркою матеріалів про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області не виявлено порушень у дотриманні порядку надання Комісією рекомендації для призначення її на посаду судді. У цьому висновку доповідачка також зазначила, що за результатами попереднього розгляду рекомендації ВККС не виявлено відомостей, які б свідчили про невідповідність кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, які не були предметом розгляду Комісії чи яким Комісія не надала належної оцінки; не встановлено інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
Враховуючи відсутність отриманих у встановленому законом порядку відомостей, які ставлять під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності чи можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням ОСОБА_1 на посаду судді, доповідачка запропонувала ВРП ухвалити рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
19. Питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області було внесено до проєкту порядку денного засідання ВРП на 28 листопада 2023 року.
20. 28 листопада 2023 року питання щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області було знято з розгляду у зв`язку з відсутністю кворуму.
21. Питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області було внесено до проекту порядку денного засідання ВРП на 12 грудня 2023 року.
22. 12 грудня 2023 року відбулось засідання ВРП, на якому згідно з протоколом засідання № 116 були присутні голова ВРП ОСОБА_4 та 14 членів ВРП. Розгляд питання щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 відбувся за її участі.
23. Під час співбесіди у ВРП ОСОБА_1 відповідала на низку питань членів ВРП, зокрема щодо розгляду справ про адміністративні порушення, передбачені статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про вартість автомобіля та іншого нерухомого майна. Під час засідання ВРП 12 грудня 2023 року позивачка надала пояснення про те, що у 2014 році, коли ще не була суддею, вона разом з чоловіком їздила до Автономної Республіки Крим на відпочинок (на море), вважаючи, що Крим - це Україна.
24. Розглянувши на цьому засіданні рекомендацію ВККС, матеріали щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, ВРП прийняла спірне рішення, зміст якого можна викласти так.
25. Спершу у ньому викладено обставини, встановлені доповідачкою за результатом попереднього розгляду рекомендації ВККС.
26. Потім у спірному рішенні надається оцінка обставинам поїздок позивачки до тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та російської федерації.
27. Так, стосовно поїздки до тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим зазначено таке:
"Під час співбесіди 12 грудня 2023 року суддя ОСОБА_1 підтвердила свої письмові пояснення та зауважила, що їздила до Криму відпочивати, оскільки закон не встановлює відповідної заборони. Відповідаючи на уточнююче запитання, зазначила, що тепер вважає, що не варто було їздити на окуповану територію. Суддя також заявила, що під час відвідування Криму розрахунки здійснювалися у гривнях, а не в рублях. Однак із відкритих джерел інформації відомо, що обіг гривні у Криму припинено з 1 червня 2014 року, тобто за два місяці до поїздки ОСОБА_1 (https://www.epravda.com.ua/news/2014/ 05/16/453476/).
Крім того, пояснення судді в частині невстановлення на той момент прямої заборони закону не може бути сприйнятим як виправдання, а свідчить про відсутність чіткої громадянської позиції. Суддя у своїй професійній діяльності та особистому житті повинен керуватися не лише законами, а й внутрішніми переконаннями та сумлінням.
ОСОБА_1 поїхала до Криму 10 серпня 2014 року, після того, як агресія російської федерації проти України уже тривалий час перебувала в гострій фазі, трансформувалася у військову та призвела до значних жертв. На той час було анексовано Крим, велися постійні кровопролитні бої, велика частина Луганської та Донецької областей були окуповані, збито літак Іл-76 та пасажирський Боїнг?777 рейсу МН17. Задовго до цього резолюцією Генеральної асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року "Про підтримку територіальної цілісності України" підтверджено факт окупації росією території Автономної Республіки Крим. Безумовно, на той час помічник судді ОСОБА_1 не могла не знати про це.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є конституційним обов`язком громадян України. У серпні 2014 року у кожного громадянина України, особливо представника судової влади, мало бути чітке усвідомлення цього обов`язку та розуміння, що росія розпочала воєнну агресію проти нашої держави.
Відвідування Криму без поважної причини (нагальної потреби), а виключно з метою відпочинку, можна розцінювати як хоч і несвідомий, але вклад в економіку країни-агресора, яка на той момент повністю контролювала півострів, на території якого було заборонено обіг гривні. Прояв ОСОБА_1 як представником судової влади байдужості до цих обставин є порушенням критеріїв доброчесності та повинен одержати належну оцінку".
Окремо щодо цієї обставини у спірному рішенні ВРП зазначила й таке:
"Той факт, що на момент відвідування Криму ОСОБА_1 не була суддею, не впливає на загальну оцінку її дій. 26 травня 2004 року ОСОБА_1 склала Присягу державного службовця. Із 2006 року була помічником судді, отже, представником судової влади.
Вища рада правосуддя також бере до уваги, що Комісія рішенням від 5 березня 2014 року № 61/пп-14 затвердила рекомендацію про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
19 березня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Вищої ради юстиції з відповідними документами для призначення її на посаду судді. Тобто на час відвідання окупованої території стосовно неї була надана рекомендація про призначення на посаду судді. Очевидно, що на осіб, які беруть участь у доборі на зайняття посади судді, а тим більше на осіб, які отримали рекомендацію про призначення на таку посаду, поширюються ті самі етичні вимоги, що й на суддів.
Слід наголосити, що відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року: окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року".
28. Щодо поїздок ОСОБА_1 до російської федерації у спірному рішенні ВРП зазначила таке:
"Із пояснень судді ОСОБА_1 щодо поїздок до російської федерації щороку до 2019 року вбачається, що в таких поїздках не було нагальної потреби, вони зумовлені лише бажанням зустрітися з родичем.
Окрім того, відвідування представниками судових органів окупованих територій та країни-агресора без нагальної потреби сприймається суспільством негативно та може зашкодити авторитету судової влади загалом.
У Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, визначено стандарти безсторонності та позасудової поведінки суддів, до яких повинні прагнути держави-члени.
Відповідно до пункту 27 цього Висновку Консультативної ради європейських суддів судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може тільки тоді функціонувати належним чином, коли судді не втрачають відчуття реальності.
Суддя має повною мірою усвідомлювати ризики відвідування ним російської федерації без нагальної потреби та як це може бути сприйнято суспільством".
29. Загалом щодо цих обставин ВРП у спірному рішенні зазначила про те, що майже через два роки після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України суддя не цілком усвідомлює неетичність своєї поведінки та її вплив на авторитет правосуддя. А відповіді судді ОСОБА_1 на поставлені запитання членів ВРП не можна оцінювати як кваліфіковані та належним чином обґрунтовані.
30. Після заслуховування відповіді судді ОСОБА_1 на усні запитання членів ВРП доповідачка запропонувала ВРП ухвалити рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
31. У голосуванні за пропозицію доповідачки - члена ВРП ОСОБА_3 взяли участь 15 членів ВРП. За результатами голосування 13 членів Комісії проголосували "за" та 2 - "проти".
32. У підсумку, керуючись статтями 127, 131, пунктом 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, статтею 69, частинами вісімнадцятою, дев`ятнадцятою статті 79 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), статтями 3, 30, 34, 36, 37, пунктом 13 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), ВРП вирішила відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
33. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ВРП від 12 грудня 2023 року № 1251/0/15-23 "Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області". Зобов`язано ВРП повторно розглянути рекомендацію ВККС щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
34. Ухвалюючи це судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі слід вирішувати з урахуванням статті 55 Конституції України іпідходів, які висловлював Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справах звільнених українських суддів, та узгоджених з ними висновків Верховного Суду, які полягають у тому, що цю категорію справ слід вирішувати з урахуванням загальних засад адміністративного судочинства, не обмежуючись лише з`ясуванням визначених Законом № 1402-VIII підстав для оскарження і скасування рішення ВРП. При цьому оцінка мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження. У цьому контексті суд першої інстанції зазначив, що відмова у внесенні подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді позбавила її права на призначення суддею безстроково (продовження суддівської кар`єри) і це право може бути предметом судового захисту.
35. Аналізуючи спірне рішення на предмет його прийняття відповідачем з дотриманням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суд першої інстанції виснував, що наслідки цього рішення для позивачки є суттєвими та значною мірою впливають на її приватне життя, оскільки викладений у цьому рішенні висновок ВРП про недоброчесність позивачки має наслідком відмову у доступі до професії судді назавжди та обмежує її можливість розвивати відносини з іншими суддями, тобто безпосередньо зачіпає її соціальну і професійну репутацію правника. З огляду на викладене суд першої інстанції виснував, що відмова ВРП у внесенні подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді є втручанням у право позивачки на повагу до приватного життя, у зв`язку із чим визнав за необхідне з`ясувати, чи було таке втручання у приватне життя позивачки вчиненим ВРП відповідно до закону.
36. Так, суд першої інстанції зазначив, що доброчесність як вимога до судді запроваджена в українське законодавство Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII). При цьому зміст поняття "доброчесність судді" законом не визначено.Водночас законодавство закріплює необхідність встановлення відповідності суддів / кандидатів на посади суддів вимогам доброчесності. Такі вимоги перелічені, зокрема, у статті 62 Закону № 1402-VIII у вигляді тверджень, які зазначаються у декларації доброчесності судді. У цьому контексті суд першої інстанції зауважив, що у декларації доброчесності судді, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не було вимоги зазначати про поїздки до тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим чи російської федерації.
37. Суд першої інстанції також урахував, що рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (зі змінами) затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення № 143/зп-16), однак відвідування російської федерації чи окупованих територій серед критеріїв доброчесності, якими керується ВККС, у цьому Положенні не згадано.
38. Суд першої інстанції урахував і те, що ГРД, яка відповідно до статті 87 Закону № 1402-VIII була утворена з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, своїм рішенням від 11 січня 2019 року (зі змінами) затвердила Індикатори визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики (далі - Індикатори ГРД). Ці індикатори були чинні на час кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 . Так, одним із визначених ГРД індикаторів є такий: "1.5. Суддя (кандидат на посаду судді або члени його сім`ї, близькі родичі) допускав поведінку, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував РФ після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території). Однак поїздки в РФ, Автономну Республіку Крим чи на іншу тимчасово окуповану територію України з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі по собі не свідчать про наявність порушення цього індикатора.".
39. Суд першої інстанції врахував також те, що у листопаді 2023 року ВККС спільно з ГРД повідомили про те, що вони дійшли згоди щодо переліку індикаторів, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також принципів їх застосування. Так, серед індикаторів, які вказують на недоброчесність особи, ВККС спільно з ГРД передбачили такий: "17. Суддя вчинив діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував РФ після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території)". У повідомленні як принципи оцінювання індикаторів зазначено, зокрема, про те, що для оцінювання відповідності судді критеріям доброчесності можуть використовуватися будь-які джерела інформації без часових та територіальних обмежень. Використання інформації має відбуватися з урахуванням вимог Закону № 1402-VIII щодо формування суддівського досьє. При оцінюванні відповідності індикаторам доброчесності враховується істотність будь-якого порушення. У цьому контексті суд першої інстанції зауважив, що законодавство, яке регулює правовий статус ВККС та ГРД, не передбачає повноважень із затвердження (погодження) індикаторів доброчесності, й погоджені з ГРД індикатори не затверджувалися рішенням ВККС, тому ці індикатори не мають ознак нормативно-правового акта. У зв`язку із цим суд першої інстанції виснував, що узгодження індикаторів має позитивне значення, однак їхнє застосування ґрунтується на домовленості ВККС з ГРД, яка не має офіційного характеру.
40. Суд першої інстанції наголосив, що ВРП як найвищий орган суддівського врядування та носій державно-владних повноважень повинна втілювати більш всеохоплюючі стандарти доказування й детально аргументувати кожен свій висновок, оскільки саме акти цього органу мають вирішальне значення для кар`єри судді, а також у процедурах кваліфікаційного оцінювання судді та інших передбачених законом формальних процедурах, чого від ВРП вимагає як національне законодавство, так і стандарти справедливого судочинства.
41. У підсумку, проаналізувавши розвиток правового забезпечення оцінювання доброчесності суддів і кандидатів на посаду судді, суд першої інстанції констатував, що переліки критеріїв доброчесності, індикаторів, що свідчать про їх недотримання, якими керувалися ВККС, ГРД, Етична рада та ВРП протягом 2016-2023 років, істотно різнилися між собою, час від часу змінювалися і доповнювалися, не були вичерпними, як наслідок - нормативно-правове регулювання критеріїв (індикаторів) оцінювання доброчесності суддів, за висновком суду першої інстанції, не відповідає вимогам "якості закону".
42. Оцінюючи вмотивованість спірного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ВРП ухвалила це рішення, оцінивши дві обставини:поїздку ОСОБА_1 у серпні 2014 року (до призначення на посаду судді) до Автономної Республіки Крим з метою відпочинку на морі та її поїздки в російську федерацію у 2014, 2015, 2016, 2017, 2019 роках з метою зустрічі з родичем похилого віку (дідом).
43. Так, щодо поїздок позивачки в російську федерацію суд першої інстанції зазначив про те, що ВРП, оцінюючи ці поїздки, очевидно керувалася індикатором № 17, погодженим ГРД і ВККС у 2023 році. При цьому суд першої інстанції зауважив, що буквальне (граматичне) тлумачення цього індикатора не містить абсолютної заборони на відвідування російської федерації чи тимчасово окупованих територій, а мовиться у ньому насамперед про діяння, вчинене з певною метою - підтримки агресивних дій чи колаборацію з агресором. У цьому аспекті суд першої інстанції також зауважив про невстановлення того, що позивачка вчиняла такі дії, чи хоча б мала намір їх вчинити. Суд першої інстанції також зауважив, що за цим індикатором виїзд до російської федерації є можливим за нагальної потреби, при цьому ознаку недоброчесності судді ВРП вбачає у тому, що відвідування діда не мало характеру "нагальної потреби". У цьому контексті суд першої інстанції зазначив, що поняття "нагальної потреби" є оціночним, водночас оцінка нагальності потреби відвідувати діда повинна відбуватися з урахуванням права на повагу до сімейного життя, яке гарантується статтею 8 Конвенції. Покликаючись на практику ЄСПЛ, суд першої інстанції зазначив, що перешкоджання спілкуванню з дідом / бабою становить втручання у право на повагу до сімейного життя і відповідно порушення статті 8 Конвенції. Поряд із цим суд першої інстанції зазначив, що зміст поняття "повага" передбачає визнання державою цінності конкретних сімейних відносин. При цьому суд першої інстанції зауважив, що інформація щодо перетину ОСОБА_1 кордону російської федерації у 2014-2017 роках була оцінена ВККС. У підсумку з цього питання суд першої інстанції визнав необґрунтованим висновок відповідача про ненагальність потреби ОСОБА_1 відвідувати діда, зауваживши також про ненадання відповідачем доказів того, що такими відвідуваннями позивачка формувала негативний імідж судової влади у суспільстві. За висновком суду першої інстанції, виявляючи повагу до права на сімейне життя, ВРП як орган держави, який повинен дотримуватися Конвенції, не мала підстав стверджувати, що відвідування діда у російській федерації відбулося без нагальної потреби, оскільки нагальність цієї потреби може оцінити виключно сама ОСОБА_1 .
44. Стосовно поїдки позивачки до тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим, то суд першої інстанції виходив з того, що мотиви спірного рішення у цій частині зводяться до засудження ВРП поведінки позивачки (розрахунку рублями) як несвідомого вкладу в економіку російської федерації, яка контролювала півострів, на території якого було заборонено обіг гривні. Ці мотиви суд першої інстанції оцінив як припущення, що не узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 9901/230/19, згідно з якимлегітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Поряд із цим суд першої інстанції врахував, що поїздка позивачки до Криму у 2014 році не стала перешкодою для її призначення на посаду судді у 2016 році. Пізніше, у 2019 році ці ж обставини дослідила ВККС, яка не встановила у них ознак недоброчесності.
45. З огляду на викладене суд першої інстанції виснував, що спірне рішення є невмотивованим, оскільки не містить належного обґрунтування того, що поведінка судді викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності позивачки критерію доброчесності та є обставиною, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивачки на посаду судді. При цьому мотиви ВРП щодо недоброчесності судді ОСОБА_1 суд першої інстанції визнав такими, що не узгоджуються з правом на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованим статтею 8 Конвенції.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
46. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 квітня 2024 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
47. На обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неповно дослідив докази й обставини у справі, неправильно застосував норми права, у результаті чого прийняв незаконне рішення.
48. Так, скаржник доводить, що законодавчі норми, які регулюють порядок вирішення ВРП питання щодо внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді, є чіткими і зрозумілими та не містять імперативних приписів про безумовність внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді за результатами розгляду рекомендації. При цьому відповідно до Закону № 1402-VIII ВРП має доволі широкі межі оцінки як у частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Такі широкі межі розсуду загалом відповідають завданню ВРП - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів. На підставі викладеного скаржник переконує, що дискреційні повноваження ВРП не можуть бути предметом оцінки судом.
49. Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність у спірному рішенні посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, скаржник наполягає, що спірне рішення містить чітке обґрунтування мотивів та підстав, з яких Рада його ухвалила, у ньому зазначено, які саме обставини можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади та слугувати підставою для голосування "проти", у цьому випадку двох членів Ради, зокрема під час визначення обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням ОСОБА_1 на посаду судді, зокрема ВРП врахувала неетичну поведінку ОСОБА_1 . Скаржник наполягає, що суддя повинен бути готовим до того, що він / вона стане об`єктом прискіпливої уваги й обговорення з боку суспільства, і тому має прийняти ряд обмежень щодо своїх дій, які могли б здатися обтяжливими пересічному громадянину. За доводами скаржника, суддя (кандидат на посаду судді) не може на обґрунтування своєї неетичної поведінки посилатися на відсутність законодавчих заборон. Важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Поряд із цим скаржник наполягає, що обставини, які були встановленні ВРП під час розгляду рекомендації, та пояснення кандидата на посаду судді надали підстави членам Ради для обґрунтованого сумніву в тому, що кандидат відповідає високим морально-етичним нормам, оскільки поведінка ОСОБА_1 не узгоджується із нормами Кодексу суддівської етики.
50. Крім того, скаржник уважає, що спірним рішенням не було допущено порушень вимог статті 8 Конвенції, оскільки це рішення відповідає критерію "якості закону".
Рух апеляційної скарги
51. Ухвалою від 15 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за цією скаргою та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 990/2/24.
52. Ухвалою від 29 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні, про що повідомила учасників справи.
Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги
53. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача та наполягає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
54. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
55. За статтею 55 Конституції України права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
56. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, у статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов`язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
57. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції [стаття 1 розділу І Конвенції].
Так, пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1).
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
58. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
59. Крім того, частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
60. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
61. При цьому частина перша статті 129 Конституції України зобов`язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.