ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
місто Київ
справа № 686/5757/23
провадження № 14-50цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Погрібного С. О.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року, постановлене суддею Карплюком О. І., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі П`єнти І. В., Корніюка А. П., Талалай О. І.,
УСТАНОВИЛА:
Вступ
Предметом спору у цій справі є вимога про надання додаткового строку для прийняття спадщини у зв`язку з тим, що, як стверджує позивач, він не знав про складення спадкодавцем на його користь заповіту, що й є поважною причиною пропуску такого строку.
Велика Палата Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи, як-от того, що сторони належали до кола спадкоємців першої черги спадкування як сини померлого спадкодавця, повинна була вирішити, чи є поважною така причина пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини, як незнання про складення на користь однієї з таких осіб заповіту, за умови, що позивач водночас належить до кола спадкоємців першої черги спадкування за законом, яка закликана до спадкування.
Велика Палата Верховного Суду за результатами вирішення цього спору дійшла переконання, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність не можна ототожнювати з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом.
Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем й у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.
Тож необізнаність про наявність заповіту може бути оцінена як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
1. ОСОБА_1 у березні 2023 року подав до суду позов до ОСОБА_2, у якому просиввизначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, терміном у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.
2. Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його та відповідача батько - ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина у виді земельної ділянки площею 2,24 га, розташованої на території Користовецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та житлового будинку на АДРЕСА_1 .
3. За життя ОСОБА_3 залишив заповіт, відповідно до якого належну йому земельну ділянку заповів позивачу.
4. Після смерті батька він продовжував облаштовувати будинок, подвір`я та земельну ділянку. Також він продовжував доглядати за своєю матір`ю ? ОСОБА_4, яка мала захворювання судин головного мозку, перенесла інсульти у 2010 та 2016 роках, а після смерті батька стала лежачою і потребувала постійного догляду. Також позивач зазначав, що в цей період він працював
у Виробничому підрозділі "Хмельницька дистанція колії" Акціонерного товариства "Укрзалізниця", а тому з урахуванням робочого часу з 8:00 до 17:00 з понеділка до п`ятниці не міг вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У строк, визначений законом для прийняття спадщини (зокрема, з 11 липня 2021 року до 11 січня 2022 року), на всій території України було запроваджено карантин та обмежено прийом громадян нотаріусами.
5. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Після смерті матері позивач прибирав у будинку та знайшов заповіт, складений батьком на його ім`я. ОСОБА_1 30 березня 2022 року звернувся до нотаріуса, яка повідомила, що після смерті ОСОБА_3 . Хмельницька районна державна нотаріальна контора 07 жовтня 2021 року завела спадкову справу № 68436893 (277/2021) за заявою ОСОБА_2 .
6. На думку позивача, всупереч вимогам законодавства нотаріус не повідомила його про потребу подати заяву про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття. Відповідач, дізнавшись про наявність заповіту на ім`я брата, також його про це не повідомив та не надав нотаріусу інформації про його місце проживання.
7. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 вважав, що шестимісячний строк для звернення із заявою про прийняття спадщини пропустив у зв`язку з обставинами, які є об`єктивними та істотними, не залежали від його волі та спричинили неможливість своєчасно оформити свої спадкові права.
Стислий виклад заперечень відповідача
8. ОСОБА_2 заперечував проти позову, вважаючи, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини без поважних причин.
9. Відповідач звертав увагу на недоведеність факту існування у ОСОБА_4 потреби у постійному сторонньому догляді, і що такий догляд здійснював саме позивач. Зазначав про безпідставність посилання позивачем як на поважні причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини на перебування його на роботі та на введення обмежень, пов`язаних з поширенням
коронавірусу COVID-19.
10. На переконання відповідача, аргумент позивача щодо необізнаності про існування заповіту не може бути поважною причиною для продовження позивачу строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки позивач, крім того, що мав право на спадкування за заповітом, також є спадкоємцем першої черги після смерті батька.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
11. Рішенням від 05 липня 2023 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні позову.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
12. Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що незвернення
з наведених у позові причин до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у строк понад два роки не можна вважати таким, що відбувся з поважних причин у розумінні статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції
13. Постановою від 16 серпня 2023 року Хмельницький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року ? без змін.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
14. Апеляційний суд обґрунтовував постанову тим, що позивач ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду не надав належних та допустимих доказів на підтвердження об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 .
15. Посилання позивача на необізнаність про наявність заповіту на його ім`я як на поважну причину пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 суд першої інстанції правомірно відхилив, оскільки позивач є спадкоємцем першої черги. Тож, незалежно від наявності заповіту на його ім`я, він у разі якби бажав прийняти спадщину після смерті батька, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.
16. Так само не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини зайнятість на роботі, оскільки ОСОБА_1 міг реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини за допомогою засобів поштового зв`язку, а також через орган місцевого самоврядування. Запровадження карантинних обмежень, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), також не підтверджує об`єктивну неможливість подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Надана позивачем копія амбулаторної картки його матері та відомості, зазначені в ній, не доводять те, що вона потребувала постійного стороннього догляду, який, за твердженням позивача, він здійснював у період з 12 липня 2021 року до 12 січня 2022 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. ОСОБА_1 13 вересня 2023 року з використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підставою касаційного оскарження наведених судових рішень визначив неврахування судами висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 2/235/10/16 (провадження № 6-1320цс17), від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 13 березня 2020 року
у справі № 314/2550/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 22 грудня 2021 року
у справі № 703/4978/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 932/16345/19, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18, від 27 квітня 2023 року
у справі № 750/13008/21, від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22, від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22 [(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].
19. Також, посилаючись на недослідження судами доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), заявник зауважив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували факт його необізнаності про існування заповіту ОСОБА_3, складеного на його ім`я. Посилання судів на те, що незнання про наявність заповіту не перешкоджало йому реалізувати власне право на прийняття спадщини за законом, є поза межами правовідносин, які виникли між сторонами. У цій справі у предмет доказування входить доведення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини саме за заповітом. Водночас суди не врахували наявність заповіту та не досліджували виконання нотаріусом обов`язку щодо повідомлення спадкоємця про обов`язок подати заяву про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття. Про існування заповіту позивач не знав та з часу відкриття спадщини будь-яких повідомлень від нотаріуса про закликання його до спадкування за заповітом не отримував. Лише 01 лютого 2023 року нотаріус направив йому повідомлення з вимогою з`явитися до нотаріальної контори для встановлення його спадкових прав.
20. ОСОБА_1 зазначив, що, дізнавшись про заповіт, він звернувся до приватного нотаріуса, яка повідомила йому про існування спадкової справи, заведеної після смерті його батька. Тож він звернувся до нотаріуса за місцем заведеної спадкової справи для оформлення спадкових прав за заповітом після смерті батька, проте отримав відмову у видачі свідоцтва.
21. Також, за твердженням заявника, існували і додаткові перешкоди для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема: догляд за матір`ю, зайнятість на роботі, карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19). Заявник звертав увагу на те, що Хмельницька область була віднесена до "червоного" рівня епідемічної небезпеки у період з 30 жовтня до 15 грудня 2021 року, внаслідок запровадженого карантину обмежено рух транспорту, пересування громадян, прийом громадян державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.
22. На переконання ОСОБА_1, суди не врахували, що пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини є незначним (2 місяці 18 днів), а він, дізнавшись про існування заповіту, невідкладно вчинив дії, спрямовані на отримання спадщини.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
23. ОСОБА_2 13 жовтня 2023 року з використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги та стягнути з позивача відшкодування витрат на правничу допомогу.Вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи поданої скарги висновків судів не спростовують.
24. Зазначив, що позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій; аргументи позивача, які наведено на обґрунтування позову, не підтверджені доказами.
25. Також зауважив, що поведінка ОСОБА_1 як спадкоємця є непослідовною та суперечливою, що свідчить про його недобросовісність під час реалізації власних цивільних прав та обов`язків. Так, отримавши повідомлення про пропуск строку для прийняття спадщини та роз`яснення щодо порядку захисту своїх прав, ОСОБА_1 15 червня 2022 року подав до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області позов про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем (справа № 686/11951/22). Під час розгляду справи ОСОБА_1 стверджував, що він з 2018 року проживав разом із батьками, доглядав їх, облаштовував будинок, опікувався приватизацією земельної ділянки, а також стверджував, що батьки за життя постійно говорили, що все майно залишиться йому. Проте одночасно зазначав, що про існування заповіту йому не було відомо. Рішенням від 28 листопада 2022 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні його позову про встановлення факту проживання однією сім`єю. Після цього позивач знову подав до суду позов про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, в якій навів інші фактичні обставини. Цей позов ОСОБА_1 подав до суду майже через рік - 06 березня 2023 року.
26. Відповідач наполягав, що в наведених позивачем постановах суду касаційної інстанції та в оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
27. Ухвалою від 21 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 20 грудня2023 року призначив справу до судового розгляду.
28. Ухвалою від 21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
29. Ухвалою від 25 березня 2024 року Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернула справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, посилаючись на те, що під час розгляду цієї справи може виникнути питання щодо відступу від висновку Верховного Суду України чи його конкретизації, що належить до повноважень Великої Палати Верховного Суду.
30. Ухвалою від 11 квітня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку щодо застосування частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що "необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини".
31. Ухвалою від 15 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду.
32. З метою визначення меж розгляду справи Велика Палата Верховного Суду застосовує правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи
в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
33. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
34. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.
35. За обставинами справи позивач не погодився з відмовою нотаріуса
у видачі йому свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ОСОБА_3 за складеним на його ім`я заповітом. Позивач переконаний, що його право на спадкування підлягає захисту, оскільки він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини у зв`язку з необізнаністю про складення заповіту на його ім`я, що є істотною обставиною та дозволяє суду визначити йому додатковий строк на подання заяви про прийняття спадщини.
36. Тож Велика Палата Верховного Суду у вирішенні цього спору
загалом, з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, дійшла переконання, що основним правовим питанням, яке підлягає вирішенню, є питання щодо підстав та умов, за яких необізнаність спадкоємця про існування заповіту, складеного спадкодавцем на його ім`я, є поважною причиною для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Поважні причини для визначення спадкоємцю додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
37. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
38. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом,
а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
39. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
40. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
41. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
42. Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
43. Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
44. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини
з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
45. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
46. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
47. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
48. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року
у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року
у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.
49. З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;
2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані
з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
50. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
51. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року
у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.
52. Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
53. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
54. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.
55. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
56. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
57. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
58. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців -
в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Співвідношення принципу свободи заповіту з правом особи, яка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, на визначення їй додаткового строку
59. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України
у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
60. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
61. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
62. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
63. Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє
у власних інтересах.
64. Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
65. Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
66. Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину
в порядку, встановленому чинним законодавством.
67. Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.
68. Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.
Поєднання права спадкоємця на спадкування за заповітом та за законом. Дотримання принципу співмірності
69. Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
70. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
71. Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування
в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до
статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.
72. Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення
в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини
у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин,
у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.
73. Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу "пропорційності" втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.
74. Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
75. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.
76. У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.
77. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
78. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування,і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи
з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
79. Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцюпершої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.
80. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку
з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.
81. У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.
82. Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу "пропорційності".