ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня2024 року
м. Київ
Справа № 990/48/24
Провадження № 11-36заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2024 року (судді Гончарова І. А., Бившева Л. І., Білоус О. В., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішенняі
ВСТАНОВИЛА:
1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 16 січня 2024 року № 12/ко-24 про визнання судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді (далі - Спірне рішення), та внесення Вищій раді правосуддя (далі - ВРП, Рада) подання про звільнення судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 із займаної посади.
На обґрунтування позову позивачка зазначила, що Спірне рішення, яким її визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та внесено ВРП подання про звільнення із займаної посади на підставі пункту 4 частини третьої статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402?VIII), є протиправним, оскільки не містить посилань на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, порушує вимоги статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 19, 58, 61, 68, 126, 129-1, підпункту 4 пункту 16 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України, статей 13, 18, 101, пункту 20 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402?VIII та не відповідає критеріям, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
2.Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2024 року відмовив у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Цей суд, покликаючись на неодноразово висловлену позицію Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) в спорах цієї категорії, положення Конституції України, Закону № 1402?VIII, Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), дійшов висновку, що Спірне рішення не може бути самостійним предметом судового розгляду. Оскаржити рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді буде можливо лише після того, як таке рішення розгляне ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.
3. ОСОБА_1 не погодилася з цим рішенням суду та подала до Великої Палати апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вважає, що оскаржувана ухвала нівелює її право на судовий захист та на спростування протиправних висновків відповідача. Переконана, що Спірне рішення є таким, що підлягає скасуванню на підставі положень статті 88 Закону № 1402?VIII, а судове рішення ще й тому, що воно не містить роз`яснення, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, в якому порядку має здійснюватися повторне подання нового адміністративного позову, яке б мало зважати на законодавчі вимоги щодо обчислення строків звернення до суду та процесуальні застереження відносно недопустимості повторного звернення до суду.
Скаржниця доводить, що суд першої інстанції помилково проігнорував правила спеціальної норми закону (частин другої, третьої статті 88 Закону № 1402?VIII), які не передбачають жодних обмежень для оскарження рішення ВККС до початку розгляду ВРП подання про звільнення її з посади судді. Підкреслює, що оскаржуване рішення ВККС за своїм змістом, суттю та формою не є рекомендацією, а запровадження штучних перепон для розгляду спору адміністративним судом шляхом винесення ухвали про відмову у відкритті провадження у справі - хибним та необґрунтованим.
Звертає увагу, що вона в межах цієї справи не оскаржує Спірне рішення в частині подання ВРП про звільнення її з посади судді, яке є окремим актом індивідуальної дії. За приписами пункту 201 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402?VIII до повноважень ВРП не належить питання визнання протиправним та скасування рішення ВККС, а лише відмова в задоволенні подання. Тому в разі ухвалення Радою такого виду рішення Спірне рішення залишиться чинним, що призводитиме до правової колізії.
Вважає, що оскарження Спірного рішення є актуальним та своєчасним, оскільки у випадку задоволення Радою подання ВККС ефективність судового захисту буде нівельована. Своєю чергою це призведе до відрахування її зі штату суду з позбавленням грошового забезпечення судді ще до того, як такі рішення можуть бути переглянуті судом, та до появи нових публічно-правових спорів.
Наголошує на існуванні неоднозначної, з її погляду, практики Верховного Суду з розгляду справ цієї категорії, як-от тоді, коли в окремих випадках за схожих фактичних передумов відкривається провадження в справі та провадиться судовий розгляд рішень ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання, а в інших, навпаки, не провадиться.
З погляду апелянтки, оскаржуване судове рішення створює штучні перешкоди для заперечення Спірного рішення, можливість оспорення якого, за позицією суду, передбачена лише після розгляду ВРП відповідного подання Комісії. Гадає, що такий підхід суду може призвести до пропуску процесуальних строків звернення до суду та спричинити порушення конституційного права на судовий захист.
У додаткових поясненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 звертає увагу на існування обставин, котрі, як на її думку, зумовлюють формування нових висновків Верховного Суду щодо можливості самостійного оскарження рішення ВККС, ухваленого за результатами процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді. Щодо цього покликається на Закон України від 09 грудня 2023 року
№ 3511-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 3511-IX) та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри", яким, зокрема, пункт 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402?VIII викладено в новій редакції та доповнено цей розділ пунктом 201. За цими законодавчими змінами рішенням, яке має характер остаточного для судді та гарантує для нього правову визначеність, є саме рішення колегії ВККС, а у випадках, передбачених законом, - рішення пленарного складу про відповідність судді займаній посаді, яке повинне переглядатися судом як єдиним органом із повною юрисдикцією здійснення належного контролю за правомірністю рішення ВККС, винесеного у процедурі оцінювання судді на відповідність займаній посаді, незалежно від факту ухвалення ВРП рішення про звільнення з посади.
Аналізуючи повноваження ВРП за законами № 1402?VIII та № 1798-VIII, ОСОБА_1 зазначає, що межі повноважень та завдань цього органу під час розгляду подання Комісії про звільнення судді не є тотожними обсягу повноважень та завдань суду при здійсненні судового контролю щодо рішення ВККС, який є єдиним способом, у який рішення ВККС може бути скасоване або змінене після його ухвалення.
Виокремлює, що підстав для застосування до спірних правовідносин правил частини восьмої статті 101 Закону № 1402?VIII, згідно з якими рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією, нема, оскільки рішення колегії ВККС, а з 30 грудня 2023 року і пленарного складу Комісії, про невідповідність судді займаній посаді не є рішенням ВККС про надання рекомендацій. Закон № 1402?VIII не містить інших підстав для ухвалення Комісією рішення про надання рекомендацій, окрім як у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді.
4. Велика Палата ухвалою від 29 лютого 2024 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 27 березня 2024 рокупризначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 11 квітня 2024 року, який тричі відкладався.
5.Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
6. Велика Палата дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, зважила на письмові звернення, що надійшли на адресу суду, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.
7. Як можна побачити зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, Президент України Указом від 13 травня 2009 року № 323/2009 "Про призначення суддів" призначив ОСОБА_1 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду.
Комісія рішенням від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1
До Комісії 15 жовтня 2019 року електронною поштою надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики: суддя свавільно встановила обмеження в реалізації права на мирні зібрання, що нівелювало реалізацію свободи мирних зібрань (наприклад, необмеженому колу осіб і (або) на тривалий час і (або) щодо необмеженого місця). Суддя ухвалила рішення, обумовлене політичними мотивами.
Зокрема, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2013 року у справі № 816/6725/13-а суддя встановила обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання шляхом заборони необмеженому колу осіб на необмежений час проводити мирні зібрання в центрі міста Полтави.
За результатом розгляду дисциплінарної справи, відкритої за заявою заступника прокурора Полтавської області про проведення спеціальної перевірки стосовно судді відповідно до Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" у зв`язку з ухваленням згаданого судового рішення, Перша Дисциплінарна палата ВРП (далі - Перша ДП ВРП) рішенням від 24 березня 2017 року № 599/1дп/15-17 встановила, що суддя ОСОБА_1 вчинила істотний дисциплінарний проступок, який порочить звання судді і підриває авторитет правосуддя. За результатами розгляду дисциплінарної справи ухвалила рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї стягнення у вигляді подання про звільнення судді з посади.
ВРП рішенням від 15 серпня 2017 року № 2435/0/15-17 скасувала рішення Першої ДП ВРП від 24 березня 2017 року № 599/1дп/15-17, яке мотивувала тим, що порушення, які допустила суддя під час розгляду справи № 816/6725/13-а і ухвалення рішення, не містять ознак істотного дисциплінарного проступку, натомість містять ознаки дисциплінарного проступку. Через сплив строків притягнення до відповідальності дисциплінарне провадження було закрито.
ВРП оцінила в сукупності зазначені факти та обставини і 07 листопада 2017 року своїм рішенням № 3601/0/15-17 виснувала, що вони є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням ОСОБА_1 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду, і тому відмовила внести подання Президентові України про таке призначення.
За висновком ГРД, брак у діях судді складу дисциплінарного проступку автоматично не підтверджує доброчесності ОСОБА_1 . ГРД наголошує, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2013 року у справі № 816/6725/13-а, яку ухвалила суддя ОСОБА_1, є випадком свавільного обмеження конституційних прав і свобод громадян, включно зі свободою мирних зібрань, а тому поведінка судді є такою, що не відповідає критерію доброчесності.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати від 22 листопада 2018 року, визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 07 листопада 2017 року про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду.
Комісія у складі колегії рішенням від 15 жовтня 2019 року № 1050/ко-19 визначила, що суддя Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 704,25 бала, її визнано такою, що відповідає займаній посаді.
Комісія вирішила, що це рішення набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС (далі - Регламент) (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення Комісії від 15 жовтня 2019 року № 1050/ко-19).
ВРП рішенням від 22 жовтня 2019 року № 2778/0/15-19 внесла подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду.
З метою вирішення питання продовження процедур оцінювання за рішенням Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами ВККС.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 26 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії ОСОБА_2 .
На підставі викладеного вище Комісія продовжила процедуру кваліфікаційного оцінювання, зокрема, стосовно судді ОСОБА_1 зі стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.
На адресу Комісії 09 січня 2024 року від ГРД надійшов висновок у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, у якому також враховано висновок ГРД від 2019 року.
ВККС дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не підтвердила відповідності займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності і Спірним рішенням визнала її такою, що не відповідає займаній посаді, та внесла ВРП подання про звільнення судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 із займаної посади.
8. Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402?VIII (в редакції Закону № 3511-IX) установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом № 3511-IX, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія ВККС, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу ВККС. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
Факт відмови судді від проходження оцінювання на відповідність займаній посаді встановлюється рішенням Комісії у пленарному складі. Під час ухвалення такого рішення у засіданні Комісії може брати участь представник ГРД.
У разі систематичної (тричі) неявки судді на будь-який з етапів оцінювання на відповідність займаній посаді Комісія може розглянути питання щодо відповідності такого судді займаній посаді за його відсутності.
Згідно із Законом № 3511-IX розділ ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402?VIII доповнено пунктом 201, за положеннями якого, якщо ВРП відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, суддя вважається таким, чия відповідність займаній посаді не оцінена відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
У такому разі оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС у пленарному складі зі стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді.