ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Банаська О. О., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Пількова К. М., Ткача І. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінєвровектор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма "ЕСКО" ЛТД, ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп" (Euro Investments Group, Польща), Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник Ольги Ігорівни, державного реєстратора Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Гумуржи Олександра Костянтиновича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуна Андрія Івановича, Державного підприємства "Національні інформаційні системи", про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1,визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України
Історія справи
У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінєвровектор" (далі - ТОВ "ФК "Фінєвровектор") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма "ЕСКО" ЛТД (далі - ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД), ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп" (Euro Investments Group, Польща) (далі - ТОВ "ЄІГ"), Міністерства юстиції України про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1, визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України.
Рішенням від 31 серпня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва позов ТОВ "ФК "Фінєвровектор" задовольнив. Визнав ТОВ "ФК "Фінєвровектор" іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним між ПАТ "Златобанк" і ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД. Визнав недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД. Визнав у ОСОБА_1 відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року. Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 липня 2016 року, укладений між ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД і ТОВ "ЄІГ". Визнав протиправними та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від03 червня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про право власності№ 15362316 щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: нежилого комплексу - АЗС із сервісним комплексом (літ. "А") загальною площею 355 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнав протиправними та скасував накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року № 670/5.
Постановою від 28 квітня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України залишив без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.
На рішення судів першої та апеляційної інстанцій Міністерство юстиції України та ОСОБА_1 подали касаційні скарги.
Постановою від 14 грудня 2021 року Верховний Суд касаційні скарги ОСОБА_1 і Міністерства юстиції України задовольнив частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року скасував, провадження у справі закрив. Повідомив ТОВ "ФК "Фінєвровектор" про те, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.
Ухвалою від 26 січня 2022 року Верховний Суд справу передав для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із клопотаннями про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв`язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду м. Києва.
У березні 2023 року ТОВ "ЄІГ" звернулося із аналогічним клопотанням до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про повернення сплаченого судового збору за подання касаційної скарги у зв`язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду м. Києва.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, про те, що у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судовий збір підлягає поверненню.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
22 травня 2024 року постановою Великої Палати Верховного Суду у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 11 листопада 2022 року про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг та клопотання ТОВ "ЄІГ" від 03 березня 2023 року про повернення судового збору за подання касаційної скарги - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні клопопотань про повернення судового збору, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи. Відтак немає підстав і для повернення судового збору в разі закриття провадження у справі та передачі справи за підсудністю іншому суду, де справа розглядається фактично. Отож класичне застосування статті 7 Закону України "Про судовий збір" не слід вважати таким, що відповідає змінам, що крізь призму часу відбулися з процесуальними кодексами, щодо повернення судового збору під час направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією до належного суду, адже закриття провадження у справі з підстави направлення її до розгляду до суду належної юрисдикції для продовження розгляду судом належної юрисдикції не припиняє її розгляд, тому немає підстав і для повернення судового збору у разі закриття провадження у справі та передачі справи за підсудністю іншому суду, оскільки судовий розгляд справи продовжується судом, до юрисдикції розгляду якого вона віднесена законом.
За висновком Великої Палати Верховного Суду щоб повернення судового збору у випадку закриття провадження у справі відповідало принципам верховенства права, добросовісності, справедливості та розумності, це процесуальне питання слід вирішувати після закінчення встановленого частиною першою статті 256 ЦПК України строку на подання заяви про направлення справи для продовження розгляду судом за встановленою юрисдикцією.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
На наше переконання, висновок про відмову у задоволенні клопотань про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг у разі закриття провадження у справі є помилковим з таких міркувань.
Предметом розгляду у цій справі є клопотання ОСОБА_1 і ТОВ "ЄІГ" про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг у зв`язку із закриттям провадження у справі та направленням справи за встановленою юрисдикцією.
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України "Про судовий збір").
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судовий збір" платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.