ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2024 року
м. Київ
справа № 694/169/23
провадження № 61-12875св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2023 року у складі судді Сакун Д. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 липня 2023 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування нерухомого майна договорами купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що в 2017 році він отримав спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3, який проживав в російській федерації. Частково отриману спадщину, а саме 1 300 000 російських рублів, в листопаді 2019 року він перевів в іноземну валюту та перерахував в Україну на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 15 500 доларів США.
Нестабільність та постійні конфлікти у відносинах з ОСОБА_2 змусили позивача шукати власне окреме житло та він попросив відповідачку повернути перераховані їй валютні кошти, а також повернути 1/2 частину спадкового майна ОСОБА_3 . Отримані кошти відповідачка не повернула, однак запропонувала в рахунок компенсації передати житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 та зареєструвати шлюб.
14 липня 2021 року сторони уклали шлюб та продовжили спільно проживати в будинку відповідачки по АДРЕСА_2 . 24 вересня 2021 ОСОБА_2 передала позивачу житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Передачу нерухомого майна відповідачка запропонувала оформити договорами дарування, а не договорами купівлі-продажу, мотивуючи значно меншими витратами на оформлення, на що позивач погодився.
Позивач стверджує, що після укладання договорів дарування він залишив відповідачці грошові кошти в сумі 15 500 доларів США, які перерахував їй як плату за передане майно. Також позивач вважає, що йому повернулась 1/2 частина спадщини після смерті ОСОБА_3, від якої він відмовився на користь відповідачки.
Після оформлення договорів дарування житлового будинку і земельної ділянки стосунки між сторонами знову погіршились. Черговий конфлікт, який стався в жовті 2021 року, закінчився бійкою та вироком Звенигородського районного суду позивача було засуджено за частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України з призначенням покарання у виді громадських робіт.
Позивач перейшов проживати в будинок по АДРЕСА_1 та зареєструвався в ньому, однак відповідачка подала позов про розірвання договорів дарування на підставі частини першої статті 727 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Також ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу між сторонами.
Таким чином, шляхом звернення до суду з позовами про розірвання договорів дарування ОСОБА_2 реалізує свій задум позбавити його житла, залишивши собі спадкове майно ОСОБА_3 та грошові кошти в сумі 15 500 доларів США.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:
- визнати договором купівлі-продажу удаваний договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 24 вересня 2021 року між ним та ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 1973 та визнати за ним право власності на вказаний житловий будинок;
- визнати договором купівлі-продажу удаваний договір дарування земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 7121210100:01:001:1382, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, укладений 24 вересня 2021 року між ним та ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 1974 та визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку;
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 10 000 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 26 липня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що оспорювані договори дарування укладено у письмові формі та нотаріально посвідчено, тобто вони відповідають вимогам щодо форми та змісту договору дарування нерухомого майна, укладеного між фізичними особами.
Воля сторін при укладенні спірних договорів дарування була спрямована на набуття права власності позивачем на нерухоме майно, що було досягнуто і про це вказали сторони у судовому засіданні. Між сторонами не настали інші права та обов`язки, ніж передбачені договором дарування. Жодних доказів того, що сторони діяли свідомо з метою приховати інший правочин та мали на меті укладення саме договорів купівлі-продажу, а не договорів дарування, їх дії при цьому були направлені на приховання справжньої волі, досягнення інших правових наслідків та отримання якоїсь особистої користі судом здобуто не було. Також, позивач не надав доказів оплатності цих договорів. Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання договорів дарування удаваними та визнання, що в дійсності були укладені договори купівлі-продажу є недоведеними. Вимоги про визнання права власності є похідними, тому також не підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову внаслідок недоведеності, то позовна давність застосуванню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким його вимоги задовольнити.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15, постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Звенигородського районного суду Черкаської області.
27 жовтня 2023 року справа № 694/169/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки його доводам про те, що воля сторін у цих правочинах була спрямована на передачу йому нерухомого майна у власність, але не безоплатно, а в рахунок того, що він не буде вимагати від відповідача повернення його грошових коштів, які за згодою обох сторін на момент передачі майна будуть платою за передане майно. Обставини щодо взаємовідносин сторін, які склалися до укладення удаваних договорів, свідчать про те, що передача відповідачем позивачу майна по цих договорах не могла бути безоплатною.
За умовами договору дарування позивачу перейшла успадкована відповідачем у свій час частина житлового будинку від покійного ОСОБА_3, у якому позивач мав право на спадкування, але відмовився на користь відповідача. Відмова позивача від спадкування на користь відповідача була вчинена під впливом прохання відповідача, яке було спрямоване на формування у позивача переконання про спільне володіння і користування успадкованим майном та спільне проживання у ньому, а також зменшення витрат на оформлення спадщини. Подальші дії відповідача, підтверджують факт того, що відповідач зловживала довірою позивача і мала на меті заволодіти майном позивача.
На дату перерахування позивачем успадкованих від свого батька валютних грошових коштів на рахунок відповідача, ставилася мета їх повернення позивачу, а не придбання нерухомості. Мета зарахування цих грошових коштів в оплату за передане відповідачем нерухоме майно, появилася тоді, коли на вимогу позивача відповідач не змогла повернути грошові кошти і запропонувала зарахувати їх в оплату за житловий будинок, який вона успадкувала від покійного ОСОБА_3 .
Договори дарування житлового будинку з господарськими і побутовими спорудами та земельної ділянки є удаваними, оскільки приховують договори купівлі-продажу, які насправді вчинили сторони.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 серпня 2011 року громадянин ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів все своє майно в рівних долях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т.1 а.с.24).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а позивач ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву від 29 серпня 2012 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом на користь ОСОБА_2 (т.1 а.с.25).
08 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 3446 на майно, що належало ОСОБА_3 та складається із земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 7121210100:01:001:1382, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.26).
Також 08 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 3444 на майно, що належало ОСОБА_3, а саме 39/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, а 09 жовтня 2013 року отримала свідоцтво про право на спадщину № 3473, яким успадкувала 61/100 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18, 19, 20, 27).
13 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_5, а саме на майнові права на грошові кошти в ПАТ "Сбербанк" (т.1 а.с.28).
14 листопада 2019 року ОСОБА_1 уклав договір про відкриття рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "Сбербанк росії" та вніс на вказаний рахунок грошові кошти в сумі 1 300 000 російських рублів (т.1 а.с.30).
15 листопада 2019 року грошові кошти в сумі 15 500 доларів США за заявою ОСОБА_1 відділенням ПАТ "Сбербанк росії" переведено на ім`я ОСОБА_2 (т.1 а.с.31-32).
19 листопада 2019 року на рахунок ОСОБА_2 у відділенні АТ КБ "Приватбанк" надійшли грошові кошти в сумі 15 423,50 доларів США, які ОСОБА_2 отримала готівкою 20 листопада 2019 року (т.1 а.с.68).
21 листопада 2019 року ОСОБА_1 відкрив депозитний рахунок № НОМЕР_2 в Ощадбанку та вніс на нього 19 000 доларів США. Кошти в сумі 19 789 доларів США були зараховані 21 травня 2021 року на рахунок № НОМЕР_3 (т.1 а.с.83, 89).
14 липня 2021 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований у Звенигородському відділі державної реєстрації актів цивільного стану (т.1 а.с.33).
За договором дарування від 24 вересня 2021 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 належний їй житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18-19).
Також 24 вересня 2021 року між сторонами укладено договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 7121210100:01:001:1382 за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.21-22).
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 липня 2022 року у справі № 694/957/22 позов ОСОБА_2 було задоволено, визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом по АДРЕСА_2, та виселено ОСОБА_1 із зазначеного житла (т.1 а.с.45-46).
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 07 вересня 2022 року у справі № 694/722/22 було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (т.1 а.с.47-50).
Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 13 липня 2022 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (умисне легке тілесне ушкодження), спричинене ОСОБА_2 (т.1 а.с.77-78).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.