ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2024 року
м. Київ
справа № 523/7796/19
провадження № 61-5873св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Дришлюка А. І., Сєвєрової Є. С.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 9 921 020,00 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 04 липня 2016 року він уклав з ОСОБА_2 договір позики, за яким надав у позику грошові кошти, які позичальник зобов`язався повернути у повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених договором.
3. Пунктом 2.1. договору позики було передбачено, що позика надається позикодавцем у безготівковій формі окремими частинами, розмір (сума) яких визначається сторонами у додаткових угодах до договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника та/або на поточний рахунок дружини позичальника ОСОБА_3 .
4. У пункті 4.1. договору позики сторони визначили, що загальна сума позики, наданої позичальнику на умовах цього договору, розмір (сума) окремих частин якої визначається у додаткових угодах до договору, підлягає поверненню позикодавцем у строк до 25 листопада 2018 року у повному обсязі, якщо інший строк повернення коштів не встановлений у відповідній додатковій угоді до договору. Повернення коштів позикодавцю проводиться позичальником в готівковій або безготівковій формі шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок позикодавця за реквізитами, вказаними у пункті 4.2. договору позики.
5. На виконання договору позики та додаткових угод до договору надано у позику грошові кошти в сумі 9 921 020,00 грн, з яких 4 147 500,00 грн було перераховано окремими частинами на рахунок ОСОБА_2,
5 773 520,00 грн - на рахунок дружини останнього ОСОБА_3 .
6. Стверджував, що позичальник позику до 25 листопада 2018 року не повернув.
7. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 за договором позики від 04 липня
2016 року борг в загальній сумі 9 921 020,00 грн.
Стислий виклад позиції відповідачів
8. ОСОБА_2 позов визнав. Підтвердив підписання ним особисто договору позики від 04 липня 2016 року та додаткових угод до нього на загальну суму 9 921 020,00 грн, а також використання коштів на задоволення побутових потреб їх сім`ї з ОСОБА_3 .
9. ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначала, що договір позики ОСОБА_2 укладав не в інтересах сім`ї. Водночас їй не відомі умови позики, а наявні у справі квитанції про зарахування на її рахунок коштів не містять призначення платежу "позика". Вважала, що спірні договірні правовідносини позики створені штучно для уникнення поділу майна подружжя.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
10. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 березня
2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 14 грудня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
11. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 9 921 020 грн.
12. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
13. Рішення судів мотивовані тим, що отримані за договором позики
від 04 липня 2016 року та додатковими угодами до нього грошові кошти у розмірі 9 921 020,00 грн у передбачений договором строк позичальником повернуті не були. Встановивши, що ці кошти були використані в інтересах сім`ї, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про солідарне стягнення цієї суми заборгованості з відповідачів.
14. Постановою Верховного Суду від 25 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 14 грудня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
15. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що наявні підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України, для обов`язкового скасування оскаржених судових рішень (в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави відводу обґрунтованими).
16. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада
2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
17. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 9 921 020 грн.
18. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
19. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань. З огляду на те, що отримані за договором позики від 04 липня 2016 року грошові кошти перераховувалися на розрахунковий рахунок дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3, наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за указаним договором позики. Більш того, ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження того, що кошти, отримані за договором позики, були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби ОСОБА_2, а також того, що отриманні грошові кошти є платою ОСОБА_1 за надані ОСОБА_2 ІТ-послуги.
20. Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
21. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада
2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.
22. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
23. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір позики та додаткові угоди до нього укладені між позивачем та ОСОБА_2, докази того, що
ОСОБА_3 знала та надавала свою згоду, як дружина, на його укладення в матеріалах справи відсутні. Крім того, не встановлено, що спірні грошові кошти використано в інтересах сім`ї, а тому відсутні правові підстави для покладення на ОСОБА_3 зобов`язань за спірним договором позики на підставі частини четвертої статті 65 СК України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
24. 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановуОдеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року та залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2021 року.
25. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,
що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6- 3090цс15,
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі
№ 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15,
від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц,
від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 30 червня 2020 рокуу справі
№ 638/18231/15-ц, від 15 червня 2021 рокуу справі № 904/5726/19, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012,
від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 06 листопада 2019 року у справі №905/2419/18,
від 13 лютого 2020 року у справі №921/109/19, від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 18 червня 2020 року у справі №915/940/18, від 27 серпня
2020 року у справі № 419/2304/18, від 19 травня 2021 рокуу справі
№ 641/9402/13-ц, від 10 січня 2023 рокуу справі № 600/2019/21-а, від 13 грудня 2023 рокуу справі № 489/1101/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, щоапеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
26. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 65 СК України. Заявник звертає увагу на визнання позову відповідачем ОСОБА_2, у тому числі факту укладення договору позики та додаткових угод до нього, а також укладення договору з метою задоволення його дружиною побутових потреб, витрат на спільний відпочинок та дозвілля. Вважає, що ОСОБА_3 не доведено, що грошові кошти, отримані за спірним договором позики, були витрачені не в інтересах сім`ї, більш того взагалі не надано доказів на що витрачалися такі кошти.
27. Зауважує, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
28. Посилається на неврахування судом апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи квитанцій про перерахування ОСОБА_3 грошових коштів у значних сумах. Доказів наявності між ними інших зобов`язальних правовідносин відповідачкою не надано.
29. Вважає, що ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя.
30. Крім того, зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального прав, недотримання принципу змагальності, невирішення спору між сторонами по суті та ненадання належної правової кваліфікації спірним правовідносинам.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
31. Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
32. Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/7796/19, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
33. 03 червня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
34. Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
35. 05 червня 2024 року ОСОБА_3 за допомогою засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому посилається на необґрунтованість її доводів.
36. Зазначає про правильно встановлені судом апеляційної інстанції обставини відсутності її згоди ОСОБА_2 на укладення спірних договору позики та додаткових угод до нього, а також відсутності доказів отримання та використання отриманих коштів в інтересах сім`ї.
37. Зауважує про нерелевантність наведеної заявником судової практики Верховного Суду, як підстави касаційного оскарження. Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
38. Акцентує увагу на недобросовісності дій її колишнього чоловіка у справах про поділ майна подружжя, вжиття позивачем заходів з виконання рішення суду першої інстанції лише відносно неї, як боржника, що, на її думку, свідчить про штучний характер спору про стягнення боргу за договором позики.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
39. 04 липня 2016 року між ОСОБА_1, як позикодавцем, з одного боку, та ОСОБА_2, як позичальником, з іншого боку, було укладено договір позики, за умовами пункту 1.1. якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути надані кошти в повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
40. Пунктом 2.1. договору позики визначено, що позика надається позикодавцем у безготівковій формі окремими частинами, розмір (сума) яких визначається сторонами у додаткових угодах до договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника та/або на поточний рахунок дружини позичальника - ОСОБА_3, шлюб між якими зареєстрований 07 листопада 2014 року, про що Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис № 657 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
41. Згідно з пунктом 4.1. договору позики сторони домовилися, що загальна сума позики, наданої позичальнику на умовах цього договору, розмір (сума) окремих частин якої визначається у додаткових угодах до договору, підлягає поверненню позикодавцю у строк до 25 листопада 2018 року в повному розмірі, якщо інший строк повернення коштів не встановлений у відповідній додатковій угоді до договору. Повернення коштів позикодавцю проводиться позичальником в готівковій або безготівковій формі шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок позикодавця за реквізитами, вказаними у пункту 4.2. договору позики.
42. У період з 06 липня 2016 року по 24 вересня 2018 року на виконання пункту 2.1. договору позики між сторонами було укладено 47 додаткових угод на загальну суму 9 921 020 грн, з яких 4 147 500 грн окремими частинами було перераховано позивачем на відповідні рахунки позичальника, а 5 773 520,00 грн - на рахунок дружини позичальника ОСОБА_3, що підтверджено квитанціями.
Позиція Верховного Суду
43. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
44. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
45. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
46. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.