ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2024 року
м. Київ
справа № 810/1842/17
адміністративне провадження № К/9901/52754/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України (яке є правонаступником Головного управління ДФС у Київській області)
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року (суддя Панченко Н.Д.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (судді: Бужак Н.П., Лічевецький І.О., Мельничук В.П.)
у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Мрія"
до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" (далі також - Позивач, ТОВ "ВБК "Мрія") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (надалі - ГУ ДФС у Київській області, Відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 лютого 2017 року: №0001531300, №0001531300, №0001541300, №0001591401, №0001601401, №0001491401, №0001511401, №0001501406.
На обґрунтування позовних вимог вказало, що зафіксовані в акті перевірки висновки є необґрунтованими. Позивач зазначав, що в нього не виникало обов`язку щодо утримання та сплати, як податковим агентом, податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб з вартості послуг мобільного зв`язку, оскільки їх використання обумовлене виконанням працівниками трудової функції, а отже компенсація вартості таких послуг не є додатковим благом у розумінні вимог чинного законодавства. Також Позивач зазначив, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки підлягає сплаті лише з 2016 року. При цьому наголосив, що частина об`єктів, на які контролюючий орган нарахував податок, не є об`єктами оподаткування вказаним податком, оскільки відносяться до будівель промисловості.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Київський окружний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2017 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14 лютого 2017 року №0001531300, №0001541300, №0001491401, №0001511401, №0001501406. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14 лютого 2017 року №0001591401 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 7929,69 грн, у тому числі за основним платежем у розмірі 6343,75 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1585,94 грн. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14 лютого 2017 року №0001601401 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" штрафних санкцій за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" у розмірі 170,00 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що:
- нові місцеві податки введені Законом України від 28 лютого 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об`єктів нежитлової нерухомості, практично не можуть бути визнані обов`язковими до сплати у 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів. При цьому суд також виходив з закріплених в статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України) принципів презумпції правомірності рішень платника податку, стабільності та положень статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи;
- визначаючи Позивачеві податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, контролюючий орган не врахував, що об`єкти нерухомості Позивача, розташовані у місті Ірпені, є будівлями промисловості, які у силу вимог підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування;
- об`єкти нерухомості Позивача, які розташовані в місті Києві, підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, оскільки доказів чи пояснень, які б дозволяли класифікувати вказані об`єкти у якості будівель промисловості, Позивач не надав;
- податкове зобов`язання за 2016 рік щодо об`єктів нерухомості, розташованих у місті Києві нараховане Позивачеві у розмірі 5594,68 грн. за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, у той час, як наказом 07 грудня 2016 року №754 було наказано провести документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ВБМ "Мрія"" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року.
- Позивач не був зобов`язаний подавати контролюючому органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік та щодо об`єктів нерухомості, які розташовані у місті Ірпені, оскільки вони не підлягали оподаткуванню відповідним податком;
- надання працедавцем своїм працівникам послуг рухомого (мобільного) зв`язку (компенсація їх вартості), не є додатковим благом та вартість таких послуг не є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за умови, якщо надання таких послуг (компенсація їх вартості) зумовлено виконанням працівником трудової функції. Позивачем надано належні та достатні докази, які спростовують доводи контролюючого органу про відсутність зв`язку наданих (компенсованих) послуг мобільного зв`язку з трудовою функцією працівників підприємства, яких забезпечено послугами мобільного зв`язку.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишив без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року - без змін.
У постанові апеляційний суд погодився з тими висновками, що cформував суд першої інстанції.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач покликається на те, що в період з 26 грудня 2016 року по 23 січня 2017 року Позивач надавав послуги мобільного зв`язку працівникам, наведеним в листі від 23 січня 2016 року № 21 на загальну суму 80556,70 грн, з вартості яких не утримувався та не перераховував податок на доходи фізичних осіб відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Суди попередніх інстанцій не погоджуючись з вказаними висновками не надали належної правової оцінки тому, факту, що на балансі Позивача обліковується лише один мобільний телефон. При цьому Позивачем не надано жодних пояснень та документів на підтвердження зв`язку понесених витрат на послуги мобільного зв`язку з його господарською діяльністю.
Також не погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про те, що об`єкти нерухомості, які є у власності Позивача в місті Ірпінь, є об`єктами оподаткування в розумінні статті 266 ПК України, оскільки в ході перевірки було встановлено, що вказані об`єкти нерухомості використовуються не для здійснення діяльності "Будівництво". При цьому Відповідач зазначив про те, що ПК України було передбачено застосування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, як на 2015, так і на 2016 роки.
Наголошує на безпідставності тверджень судів попередніх інстанцій щодо протиправності донарахування податкового зобов`язання в 4 кварталі 2016 року, оскільки звітним періодом для цілей статті 266 ПК України є рік, а отже підстави для донарахування податку лише за три квартали відсутні.
На переконання Відповідача судами попередніх інстанцій при винесені рішень не було взято до уваги та надано належну правову оцінку наявним беззаперечним доказам у справі у їх сукупності, що враховуючи суть спору, свідчить про не з`ясування всіх обставин справи, які мають суттєве значення для правильного її вирішення.
Крім того, Головним управлінням ДФС у Київській області подано клопотання про заміну Відповідача в порядку процесуального правонаступництва та закриття провадження, в якому, зокрема, викладено прохання закрити провадження у справі, з тих підстав, що постановою Господарського суду Київської області від 17 жовтня 2019 року у справі № 911/1041/19 Позивача визнано банкрутом, а отже розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою від 10 липня 2024 року зазначене клопотання було задоволено в частині процесуального правонаступництва.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
В період з 26 грудня 2016 року по 23 січня 2017 року Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "ВБМ "Мрія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року.
За результатами перевірки складено акт від 30 січня 2017 року №16/10-36-14-01-13/38273786, яким встановлено порушення:
- абзацу "б" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165, пункту 167.1 статті 167 ПК України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року у загальній сумі 13212,38 грн;
- пункту 176.2 статті 176 ПК України в частині зазначення недостовірних відомостей про суми доходів, нарахованих на користь найманих осіб та суми утриманого з них податку за 2015 рік та 1-3 квартали 2016 року;
- пункту 1.3 статті 16 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету військового збору у загальній сумі 1280,34 грн;
- підпункту 266.3.1 пункту 266.3, підпункту 266.5.1 пункту 266.5, підпункту 266.6.1 пункту 266.6, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України в частині неутримання та неперерахування податку на нерухоме майно в загальній сумі 112933,78 грн;
- пункту 120.1 статті 120 ПК України в частині неподання декларації з податку на нерухоме майно за 2015-2016 роки;
- пункту 126.1 статті 126, підпунктів 168.1.1, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 1.3 статті 16 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України в частині несвоєчасного перерахування військового збору.
На підставі вказаного акту перевірки, 14 лютого 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення від
- №0001531300, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 127992,50 грн, у тому числі за основним платежем на 102394,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 25598,50 грн;
- №0001541300, яким визначено штраф у розмірі 340,00 грн. за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
- №0001591401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 13174,70 грн, у тому числі за основним платежем на 10539,76 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 2634,94 грн;
- №001601401, яким визначено штраф у розмірі 340,00 грн за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
- №0001491401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 27411,31 грн, у тому числі за основним платежем на 13212,38 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на 10359,31 грн. та пеня у розмірі 3839,62 грн;
- №0001511401, яким збільшено суму грошового зобов`язання на 2601,05 грн, у тому числі за основним платежем на 1280,34 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на 923,97 грн та пеня у розмірі 396,74 грн;
- №0001501406, яким визначено суму штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн за неподання податкової звітності про суми доходів, нарахованих на користь платника податків.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (а саме в частині задоволення позовних вимог), та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
4.1.1. Щодо поширення на цю справу юрисдикції адміністративних судів
Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (Господарський процесуальний кодекс України (далі також -ГПК України), Кодекс адміністративного судочинства України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є Кодекс України з питань банкрутства (далі - КУзПБ).
Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з "майновими вимогами до боржника", а у статті 7 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ)- про "всі майнові спори, стороною в яких є боржник".
При цьому, спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.
У постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку про те, що провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням норм статті 7 Кодексу України з питань банкрутства як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 1 листопада 2023 року у справі № 908/129/22, вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому такі спори віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
Отже, питання визначення Позивачу грошових зобов`язань Відповідачем при здійснені ним функцій, передбачених ПК України, не пов`язане зі справою про банкрутство. Фактично спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у межах публічно-правового спору у сфері податкових правовідносин, за результатами здійснення податковим органом владних управлінських функцій - податкового контролю. Тому автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується з принципом правової визначеності.
З урахуванням цього не знайшли свого підтвердження наведені в клопотанні про закриття провадження доводи Відповідача про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з підстав порушення справи про банкрутство Позивача.
4.1.2. Щодо наявності підстав для віднесення вартості послуг мобільного зв`язку наданих Позивачем його працівникам до доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага та відповідно виникнення у Позивача обов`язків податкового агенту.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями ПК України, який підлягає до застосування у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Базою оподаткування, відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України, є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Під загальним оподатковуваним доходом згідно цього ж пункту розуміється будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Відповідно до абзацу "а" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.
Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).
За приписами підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається; в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; г) подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу; ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом (пункт 176.2 статті 176 ПК України).
Згідно підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України встановлено, що платником податку є податковий агент.
Відповідно до вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 171.2 статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.
За наведеного особи, які відповідно до ПК України мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу фізичних осіб та військовий збір під час виплати на користь фізичної особи доходу, зокрема у вигляді додаткового блага.
Водночас надання працедавцем своїм працівникам послуг рухомого (мобільного) зв`язку (компенсація їх вартості), не є додатковим благом та вартість таких послуг не є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за умови, що надання таких послуг (компенсація їх вартості) зумовлено виконанням працівником трудової функції.
Відповідний висновок Верховний Суд сформував у постанові від 31 січня 2018 року у справі №810/583/17.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ТОВ "ВБК "Мрія" від 25 березня 2015 року №25/03/15 з метою оперативності в обговорюванні та прийнятті рішень, швидкого зв`язку з діловими партнерами, замовниками, постачальниками та всередині підприємства, а також враховуючи фінансові можливості підприємства вирішено організувати підключення до мереж мобільного зв`язку, для чого укласти договір на отримання послуг передплаченого мобільного зв`язку з ПрАТ "Київстар".
Крім того, наказом від 25 березня 2015 року №25/03/15 затверджено Положення про правила користування телефонним зв`язком на підприємстві" (далі - Положення), пунктами 1.1 та 2.2 якого визначено, що телефонний зв`язок на підприємстві працівниками використовується у виробничих потребах для забезпечення оперативності в обговорюванні та прийнятті управлінських рішень, швидкого зв`язку з діловими партнерами, замовниками, постачальника та усередині підприємства та заборонено його використання в особистих потребах та в інших цілях, безпосередньо не пов`язаних з потребами підприємства.
Пунктами 1.3 та 1.7 Положення встановлено, що забезпечення працівників підприємства мобільним зв`язком (надання СІМ-карти) здійснюється на підставі заяви працівника та при узгодженні з директором підприємства, про що видається наказ. У разі звільнення працівник повертає підприємству мобільний телефон (у разі отримання апарату від підприємства), а також СІМ-карту.
Згідно з пунктом 1.11 Правил з метою запобігання використання СІМ-карти в особистих цілях директор може змінювати приналежність СІМ-карти між працівниками, що забезпечені корпоративним мобільним зв`язком, через будь-який проміжок часу.
Пунктом 2.4 Правил користування телефонним зв`язком на підприємстві передбачено, що працівники зобов`язані відшкодовувати підприємству збиток у зв`язку з використанням телефонного зв`язку не за цільовим призначенням.
27 березня 2015 року між Позивачем та ПрАТ "Київстар" (Оператор) укладено угоду про надання послуг рухомого (мобільного) зв`язку №6938846, за якою в період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року сплачено вартість послуг мобільного зв`язку на загальну суму 80556,70 грн.
Судами констатовано, що наказами Позивача від 23 листопада 2016 року №23/11/16, 01 лютого 2016 року №01/02/16, від 01 жовтня 2016 року №01/10/16, від 22 серпня 2016 року №22/08/16, від 01 березня 2016 року №01/03/16, від 25 липня 2016 року №25/07/16, від 11 лютого 2016 року №11/02/16, від 27 березня 2015 року №27/03/15 забезпечено мобільним зв`язком та ознайомлено з Правилами користування телефонним зв`язком на підприємстві працівників ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія", а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 .
З пояснень наданих Позивачем судами встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді інженера по монтажу, ОСОБА_2 - системного адміністратора, ОСОБА_3 - діловода, ОСОБА_4 - інженера матеріально - технічного постачання, ОСОБА_5 - головного енергетика, ОСОБА_6 - головного бухгалтера, ОСОБА_14 - інженера з охорони праці та використовували мобільний зв`язок безпосередньо для виконання покладених на них функцій.
З огляду на зазначене суди дійшли переконання, що Позивачем подано належні та достатні докази, які спростовують доводи контролюючого органу про відсутність зв`язку наданих (компенсованих) послуг мобільного зв`язку з трудовою функцією працівників підприємства, яких забезпечено послугами мобільного зв`язку.