ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 липня 2024 року
м. Київ
справа № 346/552/16
провадження № 51-934км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_7,
представника потерпілого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року стосовно
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 квітня 2017 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених
ч. 1 ст. 119 та ч. 2 ст.185 КК, та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст.119 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат, запобіжного заходу та речових доказів у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 22 червня 2017 року задовольнив частково апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_7 - захисника ОСОБА_8, скасував вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 квітня 2017 року стосовно ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 185 КК, і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
За наслідками нового судового розгляду Калуський міськрайонний суд
Івано-Франківської області 21 вересня 2022 року ухвалив вирок, яким визнав ОСОБА_9 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 185 КК, і призначив йому покарання:
- за ч. 1 ст. 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 12 років;
- за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
12 років.
Ухвалено зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_9 період попереднього ув`язнення з часу затримання - 12 жовтня 2015 року по 8 серпня
2019 року включно у відповідності до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України
№ 838-VIII від 26 листопада 2015 року) із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 ухвалено рахувати з моменту виконання вироку.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково, ухвалено стягнути з ОСОБА_9 на його користь 1 950 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди і 500 000 грн - моральної шкоди.
За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_9 у середині літа
2015 року за допомогою мережі "Інтернет" познайомився з ОСОБА_10, яка проживала по АДРЕСА_1 . Після знайомства, ОСОБА_9 неодноразово приїжджав до неї додому, де вони разом проводили час та задовольняли свою статеву пристрасть за добровільною згодою.
Так, 10 жовтня 2015 року близько 20:00 ОСОБА_9 вчергове приїхав до ОСОБА_10 і вони вдвох розпивали алкогольні напої. Близько 23:00 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вирішили вступити у статевий зв`язок. У приміщенні спальні ОСОБА_10 роздягнулася, а ОСОБА_9 за допомогою капронових колгот прив`язав її ліву руку до правої груді та праву руку до грудної клітки і намагався вступити з ОСОБА_10 у статевий зв`язок, однак через фізіологічні причини, що не залежали від його волі, не зміг цього зробити. Потім він іншими капроновими колготами зв`язав ноги ОСОБА_10 нижче колін та вдруге намагався вступити з нею у статевий зв`язок, однак знову не зміг цього зробити через фізіологічні причини, що не залежали від його волі. З приводу відсутності ерекції у ОСОБА_9 потерпіла почала ображати його та непристойно висловлюватися щодо нього, а той, будучи обуреним такою поведінкою, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків вирішив позбавити її життя, тобто умисно вбити.
Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, засуджений пішов до сусідньої кімнати, узяв там жіночі плавки та светр, а потім повернувся до потерпілої, яка на той момент була зв`язана, підійшов до неї і засунув їй у ротову порожнину плавки та обмотав рот і ніс светром, перекривши їй доступ до кисню, після чого потерпіла перестала подавати ознаки життя.
Крім того, 10 жовтня 2015 року близько 23:00, після вчинення умисного вбивства ОСОБА_10, ОСОБА_9, який перебував за місцем проживання потерпілої, вирішив таємно викрасти майно, що перебувало у її помешканні, а саме: ноутбук, безпровідну мишку, карту пам`яті, сумку для ноутбука, ваги, праску, дві сім-карти операторів мобільного зв`язку, інтернет-маршритузатор, мобільний телефон та господарську сумку, на загальну суму 2273,16 грн, а потім залишив місце вчинення злочинів.
Місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 185 КК як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10, і таємне викрадення чужого майна (крадіжка), належного ОСОБА_10, вчинене повторно.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2023 року апеляційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_9 залишив без задоволення, а вирок Калуського міськрайонного суду від 21 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_9
- без зміни.
Вимоги і узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та заперечення учасників
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,
ставить питання про скасування судових рішень обох попередніх інстанцій стосовно ОСОБА_9 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Зазначає, що суди не дотрималися вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та приписів кримінального процесуального закону, оскільки:
- суд першої інстанції грубо проігнорував положення ч. 3 ст. 415 КПК, не взявши до уваги висновків і мотивів, з яких скасовано попередній вирок у цій справі, і не тільки не усунув неповноти, а й не дослідив тих обставин, які були досліджені під час первинного судового розгляду. Зазначає, сторона захисту послідовно стверджувала і наполягала на допиті свідків, ураховуючи, що ці свідки, на її переконання, могли дати показання щодо обставин, які мають істотне значення, у тому числі, стосовно знаряддя злочину, яке сторона обвинувачення відмовилася надати для дослідження. Вказує, що свідка ОСОБА_11, яка проживала разом із потерпілою, суд не допитав; свідок ОСОБА_12 був залучений працівниками поліції як понятий під час огляду місця події, трупа він не бачив, суд його не допитав; свідок ОСОБА_13, експерт ОСОБА_14 також не були допитані ні місцевим судом, ні судом апеляційної інстанції;
- суд першої інстанції всупереч статтям 524-531 КПК долучив до матеріалів справи звукозапис судового засідання від 21 липня 2016 року, наданий представником потерпілого, оскільки в матеріалах був відсутній диск із звукозаписом судового засідання, а саме звукозапис допиту експерта ОСОБА_15 . На вимогу Калуського міськрайонного суду надати резервну копію диска, Коломийський міськрайонний суд повідомив, що звукозапис не зберігся. Як зауважує захисник, такий спосіб відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження суперечить приписам кримінального процесуального закону;
- місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, необґрунтовано відмовив у проведенні додаткової судової медичної криміналістичної експертизи стороннього тіла (жіночої білизни), яке, за версією сторони обвинувачення, є знаряддям злочину. Підкреслює, що під час дослідження матеріалів кримінального провадження було встановлено, що судову криміналістичну експертизу самого стороннього тіла (жіночої білизни) орган досудового розслідування не проводив, а тому, на переконання захисника, сторона обвинувачення покликається на висновки експертиз, які стосуються предмета (знаряддя злочину), що взагалі не досліджувався. Тому такі докази не можуть бути визнані допустимими;
- суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували клопотання захисника і не надали жодної оцінки тому, що не може бути визнаний допустимим доказом протокол огляду місця події, оскільки всупереч КПК складений різними особами та у формі, за якою він не сприймається безпосередньо як документ.
Під час огляду речових доказів прокурор не надав жодного доказу, який би підтвердив вину ОСОБА_9 в умисному вбивстві.
Акцентує, що суд апеляційної інстанції, всупереч принципу безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК), жодного доказу в ході апеляційного розгляду не дослідив, у клопотанні сторони захисту про дослідження доказів безпідставно відмовив. Зокрема, порушуючи приписи ч. 3 ст. 404 КПК, колегія суддів:
- не здійснила допиту експерта ОСОБА_15, яку суд першої інстанції безпосередньо не допитав, не зважаючи на наполягання сторони захисту та відсутність технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове засідання з допитом експерта ОСОБА_15, що, на переконання захисника, є самостійною, безумовною підставою для скасування вироку (п. 7 ч. 2
ст. 412 КПК);
- не дослідила висновку експерта ОСОБА_15, який покладено в основу обвинувачення. При цьому захисник зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному рішенні, копіюючи вирок місцевого суду, вживає термін "кляп", який відсутній у висновку експерта та не був досліджений судом;
- не дослідила речового доказу - стороннього тіла (жіноча білизна), яке так і не було жодного разу надано стороні захисту для дослідження протягом усього судового розгляду.
Стверджує, що стороні захисту було необґрунтовано відмовлено у проведенні
судово-медичної криміналістичної експертизи ("кляпа", стороннього тіла) за переліком питань, які, на думку захисника, мали вирішальне значення у кримінальному провадженні, оскільки могли повністю спростувати позицію сторони обвинувачення.
Крім того, зазначає, що в ухвалі апеляційний суд посилається на висновок комісійної судово-медичної експертизи від 19 січня 2017 № 001, який ніби-то виключає причину смерті потерпілої внаслідок аспірації блювотними масами. Однак суд апеляційної інстанції не дослідив цього висновку взагалі.
Як на доказ апеляційний суд послався на кляп із жіночої білизни (плавки, знаряддя злочину), проте якраз саме цей речовий доказ не був наданий стороні захисту, не був досліджений у ході судового розгляду, у проведенні його експертизи стороні захисту було відмовлено. Це, на думку захисника, вказує на очевидну упередженість апеляційного суду, який посилається на докази, що не досліджувалися взагалі.
Ураховуючи стосунки засудженого і потерпілої, відсутність будь-яких даних про конфліктні відносини, стверджує, що ОСОБА_9 не мав умислу заподіяти смерть потерпілій, натомість мав місце нещасний випадок. Окремо зауважує, що жодних слідів боротьби чи пов`язаних з опором тілесних ушкоджень у потерпілої не було виявлено.
Вважає, що дії підзахисного необхідно кваліфікувати як вбивство з необережності, оскільки смерть ОСОБА_10 настала внаслідок асфіксії - удушення блювотними масами, наявність яких підтверджена висновком експерта.
Представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 направив до Суду заперечення, у яких просив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без зміни. Своє прохання мотивував тим, що посилання захисника на нездійснення в ході судового розгляду допиту всіх свідків обвинувачення є неспроможними, оскільки місцевий суд допитав лише тих свідків, яким були відомі фактичні обставини, що мають значення для розгляду кримінального провадження. На його думку, доводи захисника про те, що сторона захисту послідовно наполягала на допиті конкретних свідків, не відповідають дійсності, адже в ході судового розгляду ця сторона не наполягала на допиті вказаних осіб.
Не погоджується з тим, що місцевий суд допустив процесуальне порушення, долучивши звукозапис судового засідання, наданий представником потерпілого. Вважає, що з об`єктивних причин суд не мав можливості допитати експерта в суді, оскільки вона перебувала за межами території України.
Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника про проведення додаткової судово-медичної криміналістичної експертизи стороннього тіла (жіночої білизни).
Указує, що будь-які законні підстави для визнання протоколу огляду місця події від
11 жовтня 2015 року недопустимим доказом відсутні, а тому місцевий суд обґрунтовано не задовольнив указаного клопотання захисника.
Зауважує про неспроможність доводів захисника щодо порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки сторона захисту ні в апеляційній скарзі, ні в ході апеляційного розгляду не заявляла клопотання про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження в суді першої інстанції.
Крім того, наполягає, що вина засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів повністю доведена сукупністю доказів, яким суди дали обґрунтовану оцінку. Зокрема, на переконання представника потерпілого, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність у засудженого умислу на умисне вбивство ОСОБА_10 .
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримала подану нею касаційну скаргу, а прокурор, потерпілий та представник потерпілого заперечували проти задоволення касаційної скарги захисника, просили оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК та правильність кваліфікації його дій за крадіжку речей, належних
ОСОБА_10, у касаційній скарзі не оспорюються. Водночас, захисник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
За статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині установлених судом фактичних обставин кримінального провадження, у тому числі отримувати нові докази та досліджувати їх, вирішувати питання щодо неповноти відображених фактичних обставин, які містяться у висновку експерта, оскільки місцевий суд надав відповідь на ці доводи сторони захисту, зокрема щодо недослідження експертом елементу нижньої жіночої білизни, який був у ротовій порожнині потерпілої.
У цьому аспекті Суд також не бере до уваги доводи касаційної скарги захисника стосовно необґрунтованої відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення додаткової судової медичної криміналістичної експертизи, оскільки колегія суддів місцевого суду ретельно розглянула його та належним чином обґрунтувала своє рішення про відмову в його задоволенні.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, позиції прокурора, потерпілого та представника потерпілого, перевіривши касаційну скаргу захисника, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У свою чергу, положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів
- з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Свій висновок щодо доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону і в сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.