ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2024 року
м. Київ
справа № 183/8006/23
провадження № 51-953 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023170030000561 від 09 травня 2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кременчук Полтавської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.
За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку, 31 січня 2023 року о 08:00, старший солдат ОСОБА_7, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом по мобілізації, на особливий період та проходячи її в посаді старшого стрільця 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 5 мотопіхотної роти 2 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закон України "Про оборону України", ст. 1 Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", статей 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої службі Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, без відповідних дозволів командирів, начальників та без важних причин, самовільно залишив місце служби - місце постійної дислокації військової частини НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків військової служби та був незаконно відсутній на службі до 27 червня 2023 року, тобто до того часу, коли останній самостійно прибув до Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 05 лютого 2024року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2023 року - без змін.
Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що:
- суд першої інстанції розглянув справу за відсутності захисника та безпідставно визнав недоцільним дослідження доказів в порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки ОСОБА_7 дав пояснення, з яких убачається, що у його діях відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення. Наголошує, що останній залишив військову частину з усного дозволу безпосереднього керівника.
- суди не з`ясували чи був засуджений військовослужбовцем саме тієї військової частини, яку він самовільно залишив. Зауважує, що державна реєстрація юридичної особи цієї військової частини скасована;
- у цьому кримінальному провадженні порушені правила підсудності;
- призначаючи ОСОБА_7 покарання без застосування статей 69 та 75 КК України, суди не врахували, що останній має значні заслуги перед державою, брав участь у бойових діях під м. Бахмут, отримав численні грамоти від командування і має на утриманні двох малолітніх дітей, а також бажає продовжувати нести службу в Збройних силах України;
- оскаржувані судові рішення не відповідають приписам статей 94 та 370 КПК України.
На адресу Верховного Суду від прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника, у яких остання просить залишити скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення касаційної скарги, просила оскаржувані рішення залишити без зміни.
Засуджений та його захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.