ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12липня 2024 року
м. Київ
справа № 161/6865/23
провадження № 61-556св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Волинський національний університет імені Лесі Українки,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2023 року
у складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду
від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волинського національного університету імені Лесі Українки
(далі - університет), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання наймачем житлового приміщення гуртожитку, зобов`язання вчинити дії.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований, тим що у 1989 року, на підставі ордера про вселення, він разом із сім`єю з п`яти чоловік були вселені
у сімейну секцію гуртожитку № 6 на АДРЕСА_1, який належить до державного житлового фонду в особі Міністерства освіти та науки України і знаходиться у внутрішньому управлінні університету.
3. Житло в гуртожитку йому було надано відповідно до статей 127, 129
ЖК України як працівнику університету. Натепер він звільнений з роботи
у зв`язку із виходом на пенсію та вважає, що користування житловим приміщенням має відбуватися на підставі статті 61 ЖК України шляхом укладення договору житлового найму.
4. Однак у відповідь на його заяву щодо укладення договору найму на житло у сімейному гуртожитку відповідач повідомив, що підстав для укладення такого договору немає, оскільки гуртожиток № 6 не призначений для проживання сімей викладачів та працівників університету, тому на позивача не поширюється права наймача.
5. Вважає, що цими діями відповідач порушує його конституційне право на житло.
6. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати його наймачем житлового приміщення гуртожитку № 6 університету на
АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача укласти з ним договір житлового найму.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 12 вересня 2023 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, у позові відмовлено.
8. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що право проживання позивача
у гуртожитку № 6 на підставі вселення згідно зі статтями 127-129 ЖК України ніким не оспорюється, будь-яких неправомірних дій зі сторони відповідача щодо позбавлення його права проживання, зокрема і шляхом виселення, не вчинялося, тому його права, передбачені статтею 47 Конституції України, не порушені, відповідно відсутні підстави для зміни підстав проживання
в займаному позивачем приміщенні шляхом укладення договору житлового найму.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10. 05 січня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року.
11. Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які
у березні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. Вказує, що суди, не застосувавши до спірних правовідносин норми чинного законодавства, які регулюють укладення договору житлового найму з мешканцями гуртожитків, дійшли помилкового висновку, що вони зворотної сили не мають, оскільки не були чинними на час вселення позивача до гуртожитку в 1989 році.
14. Однак це суперечить відповідним положенням ЖК України, ЦК України, постанові Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498 "Про затвердження Примірного положення про користування гуртожитками", наказу Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2019 року № 1452, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 03 лютого 2020 року за
№ 114/34397.
15. Оскільки відповідач надав йому житло в гуртожитку за ордером
і він із сім`єю вселився в надане житло, зареєстрував своє місце проживання, оплачує користування житлом, тому між сторонами виникли і діють відплатні правовідносини житлового найму, які підлягають юридичному врегулюванню шляхом укладення письмового договору відповідно до вимог чинного законодавства.
16. Суди, погодившись з тим, що користування житлом здійснюється позивачем на постійно триваючих відплатних засадах, дійшли безпідставного висновку, що укладення письмового договору житлового найму не було передбачено раніше діючим законодавством.
17. Звертає увагу, що позов заявлено щодо триваючих житлових правовідносин, які виникли між сторонами у 1989 році, тому регулюються всіма законодавчими актами, які набрали чинності протягом часу їх існування.
18. Посилається на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ПАТ "Чернігівоблбуд" щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 20 жовтня 2021 року № 7-р(ІІ)2021 справа № 3-181/2020 (440/20).
Відзив на касаційну скаргу не подано
Обставини справи, встановлені судами
19. 25 серпня 1989 року позивач ОСОБА_1 як працівник інституту, ОСОБА_2 (дружина позивача), ОСОБА_3 (син позивача, знятий з реєстрації) та ОСОБА_4 (дочка позивача - вибула), ОСОБА_5 (померла) отримали від Луцького педагогічного інституту, правонаступником якого є університет, ордер № 18 на вселення у жиле приміщення в гуртожитку АДРЕСА_2 .
20. Позивач звільнений з роботи в університеті у зв`язку із виходом на пенсію та продовжує проживати в гуртожитку АДРЕСА_2, разом з дружиною.
21. ОСОБА_1 звертався до відповідача з метою укладення договору житлового найму.
22. Університет листом від 30 травня 2022 року № 03-25/01/1150 повідомив позивача, що правові норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", статті 61 ЖК України не поширюються на відносини, що виникли між сторонами, оскільки гуртожиток не має статусу гуртожитку сімейного типу, а ордером передбачалося право позивача займати жилу площу, а не житлове приміщення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
24. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
25. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
27. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
28. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
29. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.