ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 728/1905/16-ц
провадження № 61-3757св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - керівник Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави,
відповідачі: Тиницька сільська рада Бахмацького району Чернігівської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерство культури України, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Бахмацька районна рада Чернігівської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2020 року у складі судді Пархоменка П. І. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Губар В. С., у справі за позовом керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави до Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерство культури України, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Бахмацька районна рада Чернігівської області, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року керівник Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області (далі - Тиницька сільська рада), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерство культури України, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Бахмацька районна рада Чернігівської області, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Тиницької сільської ради від 18 червня 2003 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_1, загальною площею 0,1686 га, та в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1, загальною площею 0,6682 га;
- визнати недійсним державний акт серії IV-ЧН, № 026956, на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, виданий 03 жовтня 2003 року ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним державний акт серії IV-ЧН, № 026958, на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, площею 0,88 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, виданий 03 жовтня 2003 року ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, про відчуження земельної ділянки, площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради;
- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, про відчуження земельної ділянки площею 0,88 га, що розташована на території Тиницької сільської ради;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0266, площею 0,124 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0267, площею 0,0446 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0281, площею 0,25 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0282, площею 0,0415 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0283, площею 0,1267 га.
Позов прокурор мотивував тим, що спірні земельні ділянки розташовані в межах охоронної зони пам`яток архітектури XVIII століття "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком", тому сільська рада під час прийняття рішення від 18 червня 2003 року про передачу у власність вказаних ділянок допустила порушення статей 83, 84, 150 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки землі комунальної власності історико-культурного призначення є особливо цінними землями і не можуть передаватися у приватну власність.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суди переглядали справу неодноразово.
Бахмацький районний суд Чернігівської області рішенням від 01 листопада 2016 року у задоволенні позову керівника Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельні ділянки, які були передані Тиницькою сільською радою у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а в подальшому відчужені ними ОСОБА_1, розташовані у межах зони охорони пам`яток архітектури XVIII століття "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком" і є землями історико-культурного призначення, а тому у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю викладених у позовній заяві обставин.
Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 27 лютого 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області відхилив, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 листопада 2016 року залишив без змін.
Апеляційний суд ухвалу мотивував тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Верховний Суд постановою від 13 листопада 2019 рокукасаційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області задовольнив частково.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27 лютого 2017 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції постанову мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки інформації Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації від 25 травня та від 12 липня 2016 року, інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20 лютого 2017 року, за змістом яких спірні земельні ділянки розташовані у межах охоронної зони пам`ятника архітектури; паспорту охоронної зони пам`яток архітектури від 19 вересня 1983 року та плану-схемі, з яких чітко вбачається межі охоронної зони пам`яток архітектури, не мотивували, чому вони їх не беруть до уваги. Вказані докази не були спростовані.
Суди не перевірили, чи погоджувала сільська рада передачу спірних земельних ділянок з органами охорони культурної спадщини. Крім того, суди не дали відповідь на доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту села Тиниця Бахмацького району Чернігівської області, не перевірили, чи відповідають ці доводи дійсності, чи мала сільська рада право розпоряджатися цими земельними ділянками.
З урахуванням наведеного суди дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.
Бахмацький районний суд Чернігівської області рішенням від 16 квітня 2020 року позов керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави задовольнив.
Визнав незаконним та скасував рішення Тиницької сільської ради від 18 червня 2003 року в частині передання у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_1, загальною площею 0,1686 га, та в частині передання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1, загальною площею 0,6682 га.
Визнав недійсним державний акт серії IV-ЧН, № 026956, на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, виданий 03 жовтня 2003 року ОСОБА_2
Визнав недійсним державний акт серії IV-ЧН, № 026958, на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, площею 0,88 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, виданий 03 жовтня 2003 року ОСОБА_3
Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, про відчуження земельної ділянки, площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради, та посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д. О.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, про відчуження земельної ділянки, площею 0,88 га, що знаходиться на території Тиницької сільської ради, та посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д. О.
Витребував з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0266, площею 0,124 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0267, площею 0,0446 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0281, площею 0,25 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0282, площею 0,0415 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0283, площею 0,1267 га.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що земельні ділянки, які були надані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюваним рішенням сільської ради, розташовані на території охоронної зони пам`яток архітектури національного значення "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком", що, серед іншого, підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20 лютого 2017 року.
Також вказані земельні ділянки використовуються ОСОБА_1 без погодження із відповідними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини, всупереч їх цільового призначення, що підтверджує незаконність відчуження земельних ділянок.
Суд зазначив, що неправомірність рішення органу місцевого самоврядування щодо передання земельної ділянки має наслідком незаконність подальшого оформлення права власності на неї та недійсність договорів купівлі-продажу такої земельної ділянки.
Крім того, встановивши, що спірні земельні ділянки вибули із володіння власника поза його волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого поза межами його компетенції, яке визнано незаконним, суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що позивач має право витребувати спірні ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У цьому випадку загальний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування збереження культурної спадщини переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності ОСОБА_1 .
Суд не встановив підстав для відмови у задоволенні позову через сплив позовної давності, про застосування якої заявив ОСОБА_1, вказавши, що органам прокуратури стало відомо про факт порушення сільською радою вимог земельного законодавства лише у липні 2016 року, а саме після отримання листа Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації від 12 липня 2016 року № 05-09/422. Таким чином, звернувшись до суду з позовом 05 серпня 2016 року, прокурор не пропустив загальну позовну давність у три роки.
Чернігівський апеляційний суд постановою від 02 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд постанову мотивував тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_4, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточненьпросить скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування статей 330, 387, 388 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що у статті 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу його не можна витребувати в нього.
Вважає, що він є добросовісним набувачем, який на підставі приписів статті 330 ЦК України набув право власності на майно за відплатними договорами, бо не знав і не міг знати, що Тиницька сільська рада не має права ним розпоряджатися, зокрема передавати спірні земельні ділянки у володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Крім того, право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Вважає, що суди помилково застосували реституцію і віндикацію одночасно.
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельні ділянки, які були передані Тиницькою сільською радою у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2, розташовані у межах зони охорони пам`яток архітектури XVIII століття "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком" і є землями історико-культурного призначення.
Вказує, що втручання у його майнові права без будь-якої компенсації поклало на нього непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2021 року керівник Ніжинської окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційні й скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А. ухвалою від 13 липня 2021 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бахмацького районного суду Чернігівської області.
26 липня 2021 року справа № 728/1905/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній з вагітністю та пологами, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи між суддями.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року справу № 728/1905/16-ц передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 вересня 2023 року зупинив провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23).
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24 квітня 2024 року поновив касаційне провадження та призначив справу до судового розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 01 травня 2024 року передав справу № 728/1905/16-ц на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку, встановленому частиною другою статті 403 ЦПК України, задля відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 557/303/21 та від 17 травня 2023 року у справі № 748/1335/20, про те, що ефективним способом захисту права держави на земельні ділянки історико-культурного призначення є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 03 червня 2024 року повернув цивільну справу № 728/1905/16-ц на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду з огляду на те, що у справах № 557/303/21 і № 748/1335/20, від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, пропонується відступити, предметом спору є землі, на яких розташовані пам`ятки археології, та які, в силу приписів статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність, а перехід права володіння ними громадянами чи юридичними особами є неможливим. Водночас у справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, керівник Бахмацької місцевої прокуратури наявність підстав для задоволення позову обґрунтовував тим, що спірні земельні ділянки розташовані в межах охоронної зони пам`яток архітектури, а їх передача у приватну власність відбулась із порушенням відповідних законодавчих норм, а отже, не вбачається подібності спірних правовідносин.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
Тиницька сільська рада рішенням від 18 червня 2003 року передала безкоштовно ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку, площею 0,95 га, для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку і господарських споруд у межах населеного пункту на АДРЕСА_2, а ОСОБА_2 - земельну ділянку, площею 0,79 га, в межах населеного пункту для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку і господарських споруд на АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 12).
На підставі вказаного рішення сільської ради 03 жовтня 2003 року ОСОБА_3 отримав державний акт серії IV-ЧН, № 026958, на право приватної власності на землю, що складається із 5 (п`яти) земельних ділянок, розташованих на АДРЕСА_3, загальною площею 0,88 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства (в тому числі 0,81 га сільськогосподарських угідь та 0,07 га - під будівлями) з кадастровими номерами 7420388500:01:001:0267; 7420388500:01:001:0266; 7420388500:01:001:0265; 7420388500:01:001:0268; 7420388500:01:003:0319 (том 1, а. с. 113).
03 жовтня 2003 року ОСОБА_2 також отримала державний акт серії IV-ЧН, № 026956, на право приватної власності на землю, що складається із 5 (п`яти) земельних ділянок, розташованих на АДРЕСА_4, загальною площею 0,79 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства (в тому числі 0,70 га сільськогосподарських угідь та 0,09 га під будівлями) з кадастровими номерами 7420388500:01:001:0281; 7420388500:01:001:0282; 7420388500:01:001:0283; 7420388500:01:001:0284; 7420388500:01:001:0285 (том 1, а. с. 13).
За договором купівлі-продажу від 04 вересня 2008 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбав вказану земельну ділянку, загальною площею 0,79 га, розташовану на АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 15).
За договором купівлі-продажу від 12 вересня 2012 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 придбав земельну ділянку, площею 0,88 га, розташовану на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 81).
У листі від 21 жовтня 2014 року № 15-2593/8, адресованому Тиницькій сільській раді, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації зазначив, що інформація про археологічне обстеження земельної ділянки в межах охоронної зони пам`яток архітектури XVІІІ століття "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком" відсутня. У випадку відсутності на території ділянки стародавнього культурного шару і археологічних об`єктів земельна ділянка може бути надана у власність (том 1, а. с. 173).
Інформацією Відділу Держземагентства у Бахмацькому районі Чернігівської області від 24 квітня 2015 року за вих. № 18-28-0.3-2019/2-15 підтверджується, що згідно з Проектом роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства "Світанок" Тиницької сільської ради земельна ділянка Тиницького дендропарку розташована за межами населеного пункту села Тиниця Бахмацького району Чернігівської області (том 1, а. с. 174).
Згідно з повідомленням Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної адміністрації від 12 липня 2016 року земельні ділянки з кадастровими номерами 7420388500:01:001:0281; 7420388500:01:001:0282; 7420388500:01:001:0283, 7420388500:01:001:0267, 7420388500:01:001:0266 розташовані на території охоронної зони пам`яток архітектури національного значення "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком" (том 1, а. с. 10).
Охоронна зона пам`яток архітектури "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком" була затверджена рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19 вересня 1983 року, межі якої відображені на плані-схемі (том 1, а. с. 22-31, 78).
Згідно з витягами із Державного реєстру нерухомих пам`яток України відомості про пам`ятки архітектури XVІІІ століття "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком" у селі Тиниця Бахмацького району Чернігівської області відсутні в Реєстрі нерухомих пам`яток національного значення та в Реєстрі нерухомих пам`яток місцевого значення (том 1, а. с. 145-154).
08 грудня 2014 року ОСОБА_1 на підставі його заяви про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки, площею 0,1240 га, яка розташована у селі Тиниця Бахмацького району Чернігівської області, Відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Бахмацької районної державної адміністрації видав будівельний паспорт на реконструкцію житлового будинку, який, окрім іншого, містить пам`ятку забудовника із зазначенням обов`язку останнього перед початком виконання земельних та будівельних робіт взяти висновок або погодження органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, оскільки об`єкт розташований в охоронній зоні пам`ятки історії, археології та архітектури села Тиниця (том 1, а. с. 141-144).
Інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 29 листопада 2016 року за вих. № 13-25-0.2-31834/2-16 та від 20 лютого 2017 року за вих. № 10-25-0.2-5224/2-17 підтверджується, що межі охоронної зони пам`яток архітектури національного значення "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком" у селі Тиниця Бахмацького району Чернігівської області станом на зазначені дати не встановлено, відомості про межі охоронної зони до Державного земельного кадастру не вносилися (том 2, а. с. 62, 64, 74, 94-100).
Згідно з інформацією Тиницької сільської ради від 10 лютого 2017 року за вих. № 03-07/82 Генеральний план населеного пункту села Тиниця Бахмацького району Чернігівської області виготовлений у вересні 1971 року. Документ про його затвердження відсутній. З того часу Генеральний план не змінювався і не оновлювався. У Генеральному плані не зазначене місце розташування пам`яток архітектури (том 2, а. с. 101).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо витребування земельних ділянок
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 53 Земельного кодексу України (тут і далі - ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.
Відповідно до статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Згідно з пунктом "г" частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
У статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель належать землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що розміщені під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю. У документі, який посвідчує право власності на пам`ятку, обов`язково вказуються категорія пам`ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.
Згідно зі статтею 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, крім пам`яток, занесених до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України. Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.
Задовольняючи позовні вимоги прокурора у цій справі, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що спірні земельні ділянки, які на підставі рішення Тиницької сільської ради від 18 червня 2003 року були передані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у приватну власність та в подальшому ними відчужені за оплатними правочинами на користь ОСОБА_1, розташовані в охоронній зоні пам`яток архітектури національного значення "Скарбниця" та "Будинок Кочубея з парком" у селі Тиниця Бахмацького району Чернігівської області. ОСОБА_1 використовує вказані земельні ділянки без погодження із відповідними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини, всупереч їх цільовому призначенню. Неправомірність рішення органу місцевого самоврядування щодо передання земельних ділянок має наслідком незаконність подальшого оформлення права власності на них та недійсність договорів купівлі-продажу. Крім того, суди зазначили, що оскільки спірні земельні ділянки вибули із володіння власника поза його волею згідно з рішенням органу місцевого самоврядування, прийнятим поза межами його компетенції, яке визнано незаконним, то позивач має право витребувати спірні ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23), до розгляду якої було зупинене провадження в цій справі, зазначено, що:
"…частина перша статті 54 ЗК України, як і частина шоста статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", визначає правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", стаття 54 ЗК України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі і об`єкти археологічної спадщини. Тож стаття 54 ЗК України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель, як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави. З врахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що не існує колізії між приписами частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та частини першої статті 54 ЗК України. [...]