ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03липня 2024 року
м. Київ
справа № 761/15469/20-ц
провадження № 61-2987св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_4, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ? ОСОБА_3, про стягнення коштів.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 17 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 отримав від відповідача у борг 1 480 290,00 грн, що еквівалентно 53 000,00 дол. США.
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором позики 17 жовтня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір поруки, а також нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1, вартість якої сторони оцінили на суму 2 234 400,00 грн, що еквівалентно 80 000,00 дол. США.
Договір іпотеки містив застереження щодо можливості задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття права власності на нього у встановленому законом і договором порядку.
У зв`язку з порушенням позичальником взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення позики 26 березня 2020 року в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_2 зареєстрував на своє ім`я право власності на вказану квартиру.
Ринкова вартість предмета іпотеки на момент звернення стягнення на нього у зазначений спосіб майже вдвічі перевищувала вартість забезпечених вимог кредитора за договором позики та становила 3 475 000,00 грн, що еквівалентно 125 000,00 дол. США.
Однак всупереч вимогам частини п`ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку" відповідач не відшкодував їй у добровільному порядку різницю між вартістю квартири та розміром вимог іпотекодержателя.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, зменшивши розмір позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог іпотекодержателя у розмірі 1 647 210,00 грн.
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовомдо ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 мотивував тим, що шляхом позасудового врегулювання на підставі відповідного застереження у договорі іпотеки 26 березня 2020 року він звернув стягнення на передану в іпотеку квартиру задля задоволення своїх вимог за договором позики в сумі 2 416 234,00 грн, що еквівалентно 87 000,00 дол. США, яка становить визначену оціночну ринкову вартість предмета іпотеки.
Вказану суму він зарахував на часткове погашення пені у розмірі 12 060 432,38 грн, нарахованої на підставі пункту 5 договору позики.
Після звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 за договором позики станом на 26 березня 2020 року складає 11 159 523,80 грн, з яких: 1 481 625,60 грн (еквівалент 53 000,00 дол. США) - основна сума боргу; 9 628 329,98 грн - залишок непогашеної пені; 49 568,20 грн - три проценти річних.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 11 листопада 2021 року первісний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 647 210,00 грн як перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.
У стягненні інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, відмовив.
Зустрічний позовом ОСОБА_2 задовольнив частково.
Стягнув солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором позики в сумі 1 480 290,00 грн та три проценти річних у розмірі 49 284,69 грн.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 по 682,50 грн сплаченого судового збору з кожного.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач за первісним позовом надала належні та допустимі докази на підтвердження наявності перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки, набутого іпотекодержателем у власність, над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, про усунення яких відповідач вказував у письмовій вимозі від 04 лютого 2019 року, а саме щодо повернення суми позики у розмірі 1 470 273,00 грн (еквівалент 53 000,00 дол. США), оскільки дійсна ринкова вартість квартири становила 3 475 000,00 грн (еквівалент 125 000,00 дол. США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день проведення оцінки).
Суд зазначив, що ринкова вартість квартири, визначена у складеному на замовлення іпотекодержателя звіті про оцінку майна, не може вважатися достовірною через проведення такої без особистого огляду спірного житлового приміщення та відсутність у звіті відповідних пояснень і обґрунтування застережень та припущень щодо використання результатів оцінки.
Правила пункту 5.2 договору іпотеки та статті 534 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо виконання грошового зобов`язання у встановленій черговості не підлягали застосуванню з огляду на те, що відповідно до письмової вимоги ОСОБА_2 про усунення порушень позикодавець передбачив першочергове та єдине погашення основної суми боргу, а дійсна ринкова вартість предмета іпотеки була більшою за виставлену до погашення іпотекодержателем суму боргу, тому вимоги кредитора могли бути задоволені у повному обсязі.
Задовольняючи частково зустрічний позов, суд першої інстанції керувався тим, що саме собою позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє зобов`язання позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 щодо повернення основної суми боргу в повному обсязі та сплати обумовленої договором позики пені, а також трьох процентів річних від простроченої суми, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц.
Крім того, не дивлячись на те, що у направленій відповідачам вимозі про усунення порушень від 04 лютого 2019 року позикодавець не ставив питання про необхідність сплатити пеню та три проценти річних, однак ця обставина не свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки є належним виконанням основного зобов`язання в повному обсязі, а вимоги про солідарне стягнення з позичальника та поручителя решти заборгованості за договором позики, що не була погашена за рахунок предмета іпотеки, недійсними, оскільки нормами чинного законодавства не обмежено право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення.
Тобто у цьому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов`язання боржником у частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання, за рахунок іншого виду забезпечення.
Отже, встановлені обставини справи не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін, у зв`язку з чим боржник та поручитель не звільняються від відповідальності за невиконання ними грошового зобов`язання, що також не позбавляє позикодавця права на отримання відповідних сум, незалежно від того, чи ставив він питання про їх стягнення під час використання позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Суд також зазначив, що ОСОБА_2 провів розрахунок пені за період з 18 січня 2019 року до 29 лютого 2020 року, тоді як до вимог про стягнення неустойки встановлена скорочена позовна давність в один рік, а тому пеня підлягає стягненню за період з 01 березня 2019 року до 29 лютого 2020 року у розмірі 9 628 329,98 грн.
З урахуванням того, що в цій справі розмір пені (9 628 329,98 грн) значно перевищує суму позики (1 480 290,00 грн), суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України та обмежив (зменшив) розмір неустойки (пені) до 1 480 290,00 грн.
Крім того, суд вважав, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання позикодавець набув право за частиною другою статті 625 ЦК України на отримання трьох процентів річних за увесь час прострочення у розмірі 49 284,69 грн.
Водночас суд не знайшов підстав для задоволення зустрічного позову в частині стягнення основної суми боргу, зазначивши, що іпотекодержатель на власний розсуд, відповідно до його письмової вимоги від 04 лютого 2019 року, яка стала однією з правових підстав для набуття ним у власність квартири, задовольнив свої вимоги про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням (сумою наданої позики), тому цей борг є погашеним з моменту державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, 26 березня 2020 року, а отже, повторне задоволення такої вимоги буде вважатися подвійним стягненням, що є неприпустимим.
Київський апеляційний суд постановою від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив повністю, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовив повністю.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року залишив без змін.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Положення статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України "Про іпотеку", зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону усі наступні вимоги є недійсними.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та зареєстрував на своє ім`я право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору.
Отже, відсутні правові підстави для стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за пенею і трьома процентами річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором позики, оскільки за положеннями Закону України "Про іпотеку" такі вимоги є недійсними.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
01 березня 2023 року ОСОБА_2, через представника ОСОБА_4, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року частково, а постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року повністю, і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 та у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 757/19/19-ц, від 29 листопада 2022 року у справі № 446/229/20.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивував тим, що під час вирішення зустрічного позову апеляційний суд неправильно застосував частину четверту статті 36 Закону України "Про іпотеку" щодо недійсності вимог кредитора про погашення заборгованості після звернення стягнення на предмет іпотеки, а також частину п`яту статті 37 Закону України "Про іпотеку" та статтю 534 ЦК України - щодо визначення розміру забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя та виконання грошового зобов`язання у встановленій черговості.
Суди попередніх інстанції безпідставно відхилили як доказ звіт про оцінку майна (предмета іпотеки), складений 25 березня 2020 року суб`єктом оціночної діяльності - фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_5 .
У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Отже, розмір забезпечених іпотекою вимог визначається згідно з умовами договору іпотеки, а не письмових вимог іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов`язання.
Згідно з пунктом 5.2 договору іпотеки за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити всі вимоги в черговості, визначеній статтею 534 ЦК України, зокрема, у першу чергу сплачується неустойка.
Отже, позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки лише частково задовольнило забезпечені іпотекою вимоги кредитора першої черги - частково погашено пеню, тоді як незадоволеними залишилися вимоги про стягнення основної суми боргу, решти залишку пені та трьох процентів річних, що розраховані згідно з умовами договору.
Отже, станом на дату звернення стягнення на предмет іпотеки (26 березня 2020 року) розмір забезпечених іпотекою вимог перевищував вартість предмета іпотеки, у зв`язку з чим суди безпідставно задовольнили первісний позов.
Вказує, що положення частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами, оскільки зобов`язання за договором позики не припинилося в силу його невиконання, а вартості набутого ним у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення боргу у повному обсязі, тому він має право на стягнення суми, якої не вистачає для погашення всього розміру заборгованості.
У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.
Враховуючи, що основне зобов`язання забезпечене іпотекою та порукою, тоді як для висновку про недійсність наступних вимог кредитора за основним зобов`язанням у зв`язку із застосуванням позасудового способу реалізації предмета іпотеки судам потрібно встановити, що для застосування інших способів забезпечення основного зобов`язання, яким у цій справі є також порука, припинився строк звернення з вимогами до поручителя про погашення заборгованості за договором позики, тобто можливість його використання кредитором втрачена.
За умовами договору позики та змін, внесених додатковими угодами до нього, строк виконання основного зобов`язання визначений до 17 січня 2019 року.
04 лютого 2019 року він пред`явив через приватного нотаріуса відповідачам письмові вимоги про погашення боргу, які залишилися невиконаними, а 15 грудня 2020 року звернувся до суду із зустрічним позовом.
Отже, оскільки порука, якою одночасно з іпотекою було забезпечене основне зобов`язання, станом на дату звернення стягнення на предмет іпотеки (26 березня 2020 року) не припинила свою дію, то суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про недійсність наступних вимог кредитора за основним зобов`язанням у зв`язку із застосуванням ним як іпотекодержателем позасудового способу реалізації предмета іпотеки.
Вважає, що суд першої інстанції правильно вказав, що положення частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" не поширюються на спірні правовідносини, однак безпідставно відмовив у стягненні суми основного боргу та зменшив розмір пені.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 березня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Печерського районного суду міста Києва.
01 червня 2023 року справа № 761/15469/20-ц надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2023 року задовольнив клопотання ОСОБА_2, подані представником ОСОБА_4, зупинив виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Верховний Суд ухвалою від 25 вересня 2023 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
17 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у борг грошові кошти у розмірі 1 480 290,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору становило еквівалент 53 000,00 дол. США, які позичальник зобов`язався повернути позикодавцю не пізніше 17 листопада 2018 року (том 1, а. с. 12).
У пункті 5 договору позики передбачено, що у разі прострочення позичальником термінів повернення позики він зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня.
19 листопада та 20 грудня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали додаткові угоди до договору позики, якими остаточно визначили суму заборгованості у розмірі 1 469 001,00 грн (еквівалент 53 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на 20 грудня 2018 року) та кінцевий строк повернення коштів - 17 січня 2019 року (том 1, а. с. 13, 14).
У пунктах 4 зазначених додаткових угод сторони погодили, що якщо позичальник не поверне позичену суму грошей до 17 січня 2019 року, він сплачує суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення платежу, починаючи з першого дня, та несе відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно зі статтею 625 ЦК України.
Факт отримання позичальником у борг обумовленої суми коштів підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 17 жовтня 2018 року та сторонами не заперечується (том 1, а. с. 115, 116).
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором позики 17 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір поруки (том 1, а. с. 20).
Також виконання зобов`язань за договором позики забезпечувалося укладеним 17 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) договором іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 15-18).
У пункті 2.2 договору іпотеки сторони оцінили вартість предмета іпотеки у розмірі 2 234 400,00 грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 80 000,00 дол. США, згідно з висновком про вартість майна, виданим суб`єктом оціночної діяльності 17 жовтня 2018 року.
За змістом пункту 5.1 договору іпотеки сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов основного зобов`язання, у тому числі, якщо на момент настання будь-якого строку/терміну виконання умов основного зобов`язання забезпеченого іпотекою, хоча б одна з таких умов не буде виконана.
У пункті 5.2 договору іпотеки передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити всі вимоги в черговості, передбаченій статтею 534 ЦК України, а саме: у першу чергу - неустойки (штраф, пеня тощо) та будь-якого збільшення основного зобов`язання відповідно до чинного законодавства України; у другу чергу - витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; у третю чергу сплачується основне зобов`язання.
У цьому випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та/або позичальнику письмові вимоги про усунення порушення, у яких зазначає, в тому числі, стислий зміст порушених позичальником зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у строк 31 день та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги шляхом реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання (пункт 5.3 договору іпотеки).
За змістом підпунктів 6.1.2, 6.2.2, 6.2.3 договору іпотеки сторони досягли згоди про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, в тому числі й шляхом передання предмета іпотеки у власність іпотекодержателю у рахунок виконання основного зобов`язання, і цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке він набуває у власність на наступний день після спливу строку усунення порушень основного зобов`язання, вказаного в письмовій вимозі, при цьому право власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя переходить до іпотекодержателя з моменту державної реєстрації цього договору.
Згідно з підпунктом 6.2.4 договору іпотеки іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Позичальник не повернув ОСОБА_2 суму основного боргу у строки, встановлені договором позики від 17 жовтня 2018 року, з урахуванням погоджених сторонами змін.
У зв`язку з неналежним виконанням умов договору позики ОСОБА_3 та ОСОБА_1 через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко М. О. були надіслані вимоги від 04 лютого 2019 року про усунення порушень основного зобов`язання, у яких ставилося питання про погашення неповернутої суми позики у розмірі 1 470 273,00 грн (еквівалент 53 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на 04 лютого 2019 року) та попереджалося, що уразі несплати заборгованості за договором позики протягом 31 календарного дня з моменту отримання цієї вимоги ОСОБА_2 як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки (том 1, а. с. 138, 139, 141, 142).
Сторони не заперечували, що 05 лютого 2019 року боржник і майновий поручитель отримали вимоги про усунення порушень основного зобов`язання від 04 лютого 2019 року, однак не повернули позикодавцеві грошові кошти у визначений у цих вимогах строк (том 1, а. с. 143, 144, 153, 154).
26 березня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкобит С. О. як державний реєстратор прийняв рішення № 51791618 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за іпотекодержателем ОСОБА_2 . Підстава: договір іпотеки від 17 жовтня 2018 року (том 1, а. с. 52, 53).
Суди також з`ясували, що згідно зі звітом про оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_1, складеним 23 березня 2020 року суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Адаміл" на замовлення ОСОБА_3, який діяв в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності від 17 жовтня 2018 року, станом на 20 березня 2020 року ринкова вартість цієї квартири становила 3 475 000,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на день проведення оцінки еквівалентно 125 000,00 дол. США (27,8025 грн / 1 дол. США) (том 1, а. с. 23-51).
Водночас іншим звітом про оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_1, складеним 25 березня 2020 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_2, визначено, що станом 25 березня 2020 року ринкова вартість цієї квартири становила 2 416 234,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на день проведення оцінки еквівалентно 87 000,00 дол. США (27,7728 грн / 1 дол. США) (том 1, а. с. 80-87а).
Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наданий ОСОБА_2 звіт про оцінку майна з огляду на те, що оцінка предмета іпотеки здійснена суб`єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без виходу на місце і без огляду самого об`єкта оцінки, до звіту не приєднано жодного документа за наслідками натурного обстеження житлового приміщення, зокрема його фотофіксації тощо.
Занаданим ОСОБА_2 розрахунком станом на 26 березня 2020 року у позичальника ОСОБА_3 наявна заборгованість за договором позики у розмірі 11 159 523,80 грн, з яких: 1 481 625,60 грн (еквівалент 53 000,00 дол. США) - основна сума боргу; 9 628 329,98 грн - залишок непогашеної пені; 49 568,20 грн - три проценти річних.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо первісного позову
Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 просила стягнути із ОСОБА_2 на свою користь суму перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог іпотекодержателя у сумі 1 647 210,00 грн на підставі частини п`ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку", посилаючись на те, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 на момент звернення стягнення на неї у позасудовий спосіб майже вдвічі перевищувала вартість забезпечених вимог кредитора за договором позики та становила 3 475 000,00 грн, що еквівалентно 125 000,00 дол. США.
Згідно з частиною п`ятою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб`єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором (частина шоста статті 5 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 582 ЦК України оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними у статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.
Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.
Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.
Національним стандартом № 1 (пункти 50 - 55), зокрема визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.
Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.
Частиною шостою статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.
Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема ознайомлення з об`єктом оцінки.
Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Водночас згідно з пунктом 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Крім того, у статті 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.
Отже, відповідно до наведених норм, незважаючи на вибраний експертом методичний підхід до оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує у будь-якому випадку ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом забезпечення доступу до нього.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10 (провадження № 61-19310св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18 (провадження № 61-15879св20), від 19 травня 2021 року у справі № 523/17998/17 (провадження № 61-2406св19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) зазначено про правильність висновків судів про те, що якщо оцінка предмета іпотеки здійснена суб`єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без виходу на місце і без огляду самого об`єкта будівництва, тому вона не відповідає дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що до звіту про оцінку квартири АДРЕСА_1, складеного 25 березня 2020 року на замовлення ОСОБА_2, згідно з яким станом 25 березня 2020 року ринкова вартість цієї квартири становила 2 416 234,00 грн, що еквівалентно 87 000,00 дол. США, не долучено жодного документа за наслідками натурного обстеження житлового приміщення, зокрема його фотофіксації тощо. Тобто оцінка предмета іпотеки здійснена суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 шляхом застосування порівняльного методичного підходу без виходу на місце і без огляду самого об`єкта оцінки.