ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 203/4168/19
провадження № 61-6804св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2,
треті особи за первісним позовом: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_3,
позивач за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_3,
відповідачі за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору: ОСОБА_1, ОСОБА_4,
треті особи за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору: ОСОБА_2, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, державний нотаріус П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генрихівна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 квітня 2022 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
та касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2022 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_3, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності,
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_2, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, державний нотаріус П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генрихівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, предмет якого було змінено під час розгляду справи, до ОСОБА_2, треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_3, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 2018 року він придбав у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
06 листопада 2019 року він дізнався про те, що власником вказаної квартири є ОСОБА_2 .
Набуттю відповідачем у власність спірного майна передувала ціла низка подій. Так, 03 червня 2019 року державний реєстратор Комунального підприємства (далі - КП) "Центр реєстрації та надання послуг" Новотрудівської сільської ради ОСОБА_5 скасував право власності позивача на згадану квартиру. У подальшому, 26 червня 2019 року, спірну квартиру було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕРТЕКС" (далі - ТОВ "СЕРТЕКС"), яке 05 липня 2019 року продало її відповідачеві.
Вказує, що він як законний власник квартири не укладав з відповідачем жодних правочинів щодо неї, а останній придбав квартиру внаслідок незаконних оборудок.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності (реєстрацію переходу права власності) ОСОБА_2 на спірну квартиру, здійснену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 32277152, дата та час державної реєстрації: 05 липня 2019 року, 18:23:50;
- скасувати державну реєстрацію права власності (реєстрацію переходу права власності) ТОВ "СЕРТЕКС" на спірну квартиру, здійснену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 32247648, дата та час державної реєстрації: 26 червня 2019 року, 17:26:57;
- скасувати державну реєстрацію скасування реєстраційної дії (перехід права), здійснену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором КП "Центр реєстрації та надання послуг" Новотрудівської сільської ради Ковальовим С. В., індексний номер рішення 47171516, дата та час державної реєстрації: 03 червня 2019 року, 15:24:44.
У серпні 2020 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_2, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, державний нотаріус П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова А. Г., у якому просила визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 07 червня 2018 року між ОСОБА_4, яка діяла від її імені на підставі довіреності, та ОСОБА_1 .
Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що вона страждає на психічні розлади та є особою з інвалідністю ІІ групи. ОСОБА_4, яка доводиться їй далекою родичкою, раніше намагалася визнати її недієздатною і стати її опікуном.
Після смерті батьків вона стала одноосібним власником спірної квартири. Ще під час оформлення спадщини, у 2015 році, ОСОБА_4 для допомоги у цьому вмовила її скласти відповідну довіреність.
У травні 2019 року вона уклала шлюб із ОСОБА_6 (батьком ОСОБА_2 ). Навесні 2019 року ОСОБА_4 телефоном повідомила її про те, що вона, діючи від її (позивача) імені на підставі довіреності, продала спірну квартиру ОСОБА_1 .
Протягом усього цього часу вона мешкала у квартирі, сплачувала за комунальні послуги тощо. Таким чином, продаж спірної квартири відбувся внаслідок зловмисної домовленості відповідачів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Кіровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 05 квітня 2022 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовив.
Позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 задовольнив.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири від 07 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_4, та ОСОБА_1, посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у реєстрі за № 3-467.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника i слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину.
Суд з`ясував, що ОСОБА_4, діючи на підставі довіреності від 29 жовтня 2015 року, відчужила за договором купівлі-продажу спірну квартиру. При цьому довіритель ОСОБА_3 не схвалювала зазначений правочин та не отримувала грошових коштів від продажу своєї квартири.
ОСОБА_4 як представник ОСОБА_3 за довіреністю, продаючи квартиру ОСОБА_1, усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для неї.
Від моменту укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3, як і раніше, мешкала у спірній квартирі, сплачувала за комунальні послуги, одноосібно та безперешкодно володіла і користувалася цим нерухомим майном, що у сукупності з рештою встановлених обставин свідчить про відсутність під час вчинення оспорюваного правочину волі сторін, спрямованої саме на відчуження.
Крім того, зміст довіреності від 29 жовтня 2015 року свідчить про те, що ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси виключно з питань оформлення спадщини та одержання свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 . Решта повноважень, зокрема право на відчуження квартири, згідно з логіко-граматичним аналізом тексту довіреності абсолютно пов`язана з метою її видачі - оформленням спадщини після смерті ОСОБА_7, отже має їй відповідати. Таким чином, укладення ОСОБА_4 оспорюваного договору купівлі-продажу відбулося поза межами наданих повноважень (оформлення спадщини після смерті ОСОБА_7 ).
З огляду на викладене суд вважав за необхідне позов третьої особи задовольнити та, відповідно, залишити первісний позов ОСОБА_1 без задоволення.
Кіровський районний суд міста Дніпропетровська додатковим рішенням від 18 квітня 2022 року (у касаційному порядку не оскаржується) заяву ОСОБА_3 про розподіл судових витрат задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати, пов`язані із проведенням оціночно-будівельної експертизи, у розмірі 2 500,00 грн. Стягнув із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати, пов`язані із проведенням оціночно-будівельної експертизи, у розмірі 2 500,00 грн. У задоволенні решти вимог заяви (в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу) відмовив.
Кіровський районний суд міста Дніпропетровська додатковим рішенням від 18 квітня 2022 року заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.
Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що надані відповідачем ОСОБА_2 докази є достатніми для задоволення поданої ним заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн.
Відмовляючи у відшкодуванні решти витрат у сумі 5 000,00 грн, суд керувався тим, що відповідач поніс ці витрати під час підготовки клопотань про зустрічне забезпечення позову, у задоволенні яких було відмовлено.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 29 березня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 квітня 2022 року та апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на додаткові рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2022 року залишив без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 квітня 2022 року, додаткове рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2022 року за заявою ОСОБА_3 та додаткове рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2022 року за заявою ОСОБА_2 залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору та в частині розподілу судових витрат є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на те, що сторони договору купівлі-продажу погодили та визначили всі істотні умови відповідно до чинного законодавства, колегія суддів вважала помилковими та безпідставними, вказавши, що ОСОБА_4, діючи на підставі довіреності від 29 жовтня 2015 року, відчужила спірну квартиру всупереч інтересам довірителя. При цьому довіритель ОСОБА_3 не схвалювала зазначений правочин та не отримувала грошових коштів від продажу своєї квартири.
Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторони підтвердили те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є родичами.
Доводи відповідачів за позовом третьої особи про те, що суд першої інстанції помилково застосував статтю 232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), колегія суддів також вважала безпідставними, оскільки правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Саме підміна волі довірителя волею представника i слугує підставою для визнання такого правочину недійсним.
Крім того, зміст довіреності від 29 жовтня 2015 року свідчить про те, що ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси виключно з питань оформлення спадщини та одержання свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 . Решта повноважень, зокрема право на відчуження квартири, згідно з логіко-граматичним аналізом тексту довіреності абсолютно пов`язана з метою її видачі - оформленням спадщини після смерті ОСОБА_7, отже має їй відповідати.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просить скасувати рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 квітня 2022 року, додаткове рішення цього ж суду від 18 квітня 2022 року, ухвалене за заявою ОСОБА_2, тапостанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_3 та заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували:
- під час вирішення спору по суті - правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 та у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 357/6663/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14, від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18, від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18, від 19 листопада 2021 року у справі № 383/302/20, від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19,
- під час вирішення питання про відшкодування відповідачу за первісним позовом витрат на правничу допомогу - правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 та у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20.
Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що довіреністю від 29 жовтня 2015 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_4 представляти свої інтереси виключно з питань оформлення спадщини та одержання свідоцтва про право на спадщину.
Насправді вказана довіреність має ширший зміст, оскільки представнику були надані також повноваження вчиняти правочини від імені сторони, яку він представляє, у тому числі здійснювати продаж нерухомого майна.
За відсутності належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 діяла всупереч інтересам довірителя, оспорюваний договір купівлі-продажу не міг бути визнаний недійсним, у тому числі з підстав зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.
Суди попередніх інстанцій вважали, що ОСОБА_4 як представник вчинила правочин з перевищенням своїх повноважень за зловмисною домовленістю, свідченням чого є факт неотримання довірителем грошових коштів.
Однак питання визнання правочину як такого, що вчинений представником з перевищенням повноважень або без повноважень, регулюється статтею 241, а не статтею 232 ЦК України. Крім того, неповернення представником особі, яку він представляє, виручених коштів від продажу майна не є підставою для визнання правочину недійсним, однак не позбавляє таку особу права звернутися до суду із відповідним позовом з метою захисту своїх прав у зв`язку із неналежним виконанням договору доручення.
Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким же чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу за первісним позовом витрат на професійну правничу допомогу, суди залишили поза увагою те, що ОСОБА_2 не надав договір про правничу допомогу протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України строку.
Крім того, під час розподілу судових витрат суд першої інстанції не врахував конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт тощо.
Аргументи інших учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_2, а у вересні 2023 року ОСОБА_3 подали відзиви на касаційні скарги, в яких просили залишити ці скарги без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 липня 2023 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Кіровського районного суду міста Дніпропетровська.
08 серпня2023 року справа № 203/4168/19 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 22 травня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи, з 22 січня 2015 року вона страждає на шизофренію (параноїдна форма, безперервне протікання, галюцинаторно-параноїдний синдром, ремісія "С", яскраво виражений змішаний дефект F 20.00) (том 1, а. с. 174-179).
ОСОБА_3 на підставі дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 30 грудня 2015 року згідно з розпорядженням № 627, свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого П`ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 08 грудня 2007 року за реєстром № 3-6614, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого П`ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 08 грудня 2007 року за реєстром № 3-6615, свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою 18 травня 2018 року за реєстром № 3-433, належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 12, 15, 71, 94-96).
29 жовтня 2015 року ОСОБА_3 видала ОСОБА_4 довіреність, якою уповноважила останню, зокрема: представляти її інтереси у відповідній державній нотаріальній конторі з питань оформлення спадщини та одержання свідоцтв про право на спадщину на рухоме та нерухоме майно після смерті ОСОБА_7 ; користуватися та розпоряджатися (продавати, обмінювати, здавати в оренду (найм), передавати у заставу тощо) належною їй квартирою АДРЕСА_2, а також купувати на її ім`я будь-яке нерухоме майно. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Медяник В. А. (номер у реєстрі - 2097) (том 1, а. с. 219).
07 червня 2018 року між ОСОБА_3, від імені якої на підставі довіреності від 29 жовтня 2015 року діяла ОСОБА_4, та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири, за яким останній придбав за 288 800,00 грн квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчений П`ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою (номер у реєстрі - 3-467) (том 1, а. с. 12, 13).
Державний реєстратор КП "Центр реєстрації та надання послуг" Новотрудівської сільської ради Ковальов С. В. рішенням від 03 червня 2019 року скасував право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру (том 1 а. с. 20).
25 червня 2019 року між ОСОБА_3 як засновником та ТОВ "СЕРТЕКС" складений акт приймання-передання нерухомого майна, за яким назване товариство прийняло до статутного капіталу спірну квартиру. Право власності ТОВ "СЕРТЕКС" на квартиру зареєстровано державним реєстратором КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради Дворецькою Ю. О. (том 1, а. с. 18, 19, 62-65).
05 липня 2019 року між ТОВ "СЕРТЕКС" та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, за яким останній придбав спірну квартиру. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О. А. (номер у реєстрі - 324) (том 1, а. с. 14, 18, 59, 60, 85).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга на судові рішення по суті спору підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга на додаткове рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення по суті спору повною мірою не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Відповідно до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
Довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.
Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.
При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц, від 01 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19.
Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Головними елементами правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.