ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 757/43310/16-ц
провадження № 61-15709 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,представник позивача -адвокат Позняк Олександр Миколайович,відповідач-держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України,
розглянувши в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням права на розгляд справи судом у розумний строк,
за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником - адвокатом Позняком Олександром Миколайовичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року, ухвалене суддею Підпаловим В. В., та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з первісним позовом до Держави України в особі Державної судової адміністрації, Державної казначейської служби України, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути на її користь моральну шкоду, яка заподіяна порушенням права на розгляд справи № 757/43310/16-ц судом у розумний строк, у сумі 50 000,00 грн. У подальшому, з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути це відшкодування моральної шкоди з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Державної казначейської служби України (далі - ДКС України).
2. Позов мотивований тим, що 04 травня 2015 року особи, що діяли у складі організованої групи, здійснили напад на автозаправну станцію "WOG", розташовану у місті Києві на вулиці Крайня, 1, після чого зникли з місця події на автомобілі "Volkswagen". Автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадського порядку особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) в місті Києві, серед яких був чоловік позивачки - ОСОБА_2, переслідував цей автомобіль, у якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу ОСОБА_3 загинув від отриманих вогнепальних поранень.
3. 14 серпня 2015 року Головним слідчим управлінням МВС України завершене досудове розслідування щодо зазначеної події. А 19 серпня 2015 року відповідний обвинувальний акт був переданий до Дніпровського районного суду міста Києва - зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к.
4. 27 серпня 2015 року у зазначеній кримінальній справі ОСОБА_1 звернулась з цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку.
5. Позивачка вважає, що з серпня 2015 року мала право на законні очікування щодо розгляду судом справи № 755/15795/15-к у розумний строк та виникнення законного очікування щодо стягнення моральної шкоди у справедливому розмірі на її користь з обвинувачених, у разі визнання їх винними. Водночас на час подання цього позову справа № 755/15795/15-к не призначена до розгляду і в розумний строк не розглянута.
6. Позивачка не оскаржує дії та діяльність суддів, а предмет цього позову не є втручанням у правосуддя у кримінальній справі № 755/15795/15-к. ОСОБА_1 вважає, що саме держава Україна, яка відповідальна за діяльність органів судової влади, не створила правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбаченого частиною першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини 1950 року(далі - Конвенція). Неспроможність захистити своє порушене право на розгляд справи судом у розумний строк викликає у позивачки почуття приниженості, моральні страждання, у зв`язку з чим на підставі статей 8, 9, 55 Конституції України вона звернулась до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
7. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2017 року до участі у справі у якості відповідача залучена ДКС України.
8. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року у справі замінений неналежний відповідач - Державна судова адміністрація України на належного відповідача - КМУ. Суд першої інстанції виходив зі статей 113 та 116 Конституції України, а також Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (у актуальній редакції далі - Закон про КМУ). Зокрема, стаття 20 Закону про КМУ містить перелік основних повноважень цього органу, з яких можна зробити висновок, що КМУ вживає всіх передбачених законодавством України заходів для захисту прав і свобод людини і громадянина.
9. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
10. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року у справі № 800/426/17 висловила позицію, згідно з якою протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
12. Тобто слід приділяти особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19.
13. У пункті 1.6 Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням положень статті 6 Конвенції, якою передбачено, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом" зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. Водночас поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції не є тотожним (ідентичним) поняттю процесуальних строків в національних системах права.
14. Законодавство України передбачає певну особливість деліктної відповідальності держави в особі її органів та/або посадових осіб цих органів - наявність вини не є обов`язковою. Але ця особливість не спростовує обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
15. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів обставин, викладених у її позовній заяві, зокрема, щодо безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Дніпровським районним судом міста Києва кримінальної справи № 755/15795/15-к, того якими діями чи бездіяльністю саме відповідачів завдано позивачці моральну шкоду. Позивачка не аргументувала у чому проявилися її моральні страждання, приниження честі і гідності, у чому проявилася глибока неповага суду до її прав. Також позивачка не обґрунтувала належним чином заявлену суму відшкодування моральної шкоди. Також суд першої інстанції зазначив, що вирок або інше судове рішення у кримінальній справі № 755/15795/15-к не ухвалені, тому вимоги позовної заяви можуть бути розтлумачені як спроба тиску та втручання у діяльність головуючого судді у цій кримінальній справі, що забороняється законом.
16. Суд першої інстанції також зазначив, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Але при цьому констатував, що позивачка не оскаржує дії та діяльність суддів, а предмет позову не вказує на втручання в правосуддя у кримінальній справі № 755/15795/15-к.
17. Апеляційний суд додатково звернув увагу у мотивувальній частині свого оскаржуваного рішення, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що саме до компетенції національних судів належить організувати судовий розгляд так, щоб він був швидким та ефективним (див. mutatis mutandis рішення від 18 червня 2009 року у справі "Пилипей проти України" (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, п. 31), від 11 грудня 2008 року у справі "Лошенко проти України" (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, п. 28), від 21 грудня 2006 року у справі "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, п. 60) тощо).
18. Також апеляційний суд зазначив, що ЄСПЛ неодноразово визнавав порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції щодо гарантування права на вирішення судом спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру впродовж розумного строку, а також порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективних юридичних засобів захисту від порушення зазначеного права (дивитись, наприклад, рішення від 01 березня 2018 року у справі "Літвінюк проти України" (Litvinyuk v. Ukraine, заява № 55109/08, п. 22-28), від 12 жовтня 2017 року у справі "Криворотова та інші проти України" (Krivorotova and Others v. Ukraine, заяви № 57166/08 та 3 інші, п. 7-11), від 21 грудня 2006 року у справі "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, п. 55-62, 66)).
19. На переконання апеляційного суду на сьогодні в законодавстві України немає спеціальних норм для звернення до суду з вимогою до держави про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої порушенням гарантії розумного строку розгляду судової справи, як і немає особливих процедур для швидкого розгляду такої вимоги. Тому вирішення питання про відшкодування особі шкоди за порушення її права на розумний строк вирішення судової справи судом можливе лише в рамках загальних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України) про відшкодування шкоди.
20. Надані позивачкою копія обвинувального акту, копія цивільного позову в кримінальному провадженні, копії ухвал Дніпровського, Солом`янського та Дарницького районних судів міста Києва, копії апеляційних скарг та ухвал Апеляційного суду міста Києва, копії довідки, подання та 32 судові засідання, на які посилається позивачка та які відбулись в період 2016-2017 роках, свідчать про те, що здійснення правосуддя у кримінальному провадженні у справі № 755/15795/15-к не залишене поза увагою суду. Проте, відомості про тривалість вказаних судових засідань у справі відсутні, а причини їх відкладення суд не має повноважень оцінювати в межах даної справи, як і обґрунтованість та законність процесуальних дій суду в цьому кримінальному провадженні. Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду районними судами кримінальної справи № 755/15795/15-к.
21. Також відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, питання про стягнення з держави України (у справі № 520/2261/19 - в особі Вищої ради правосуддя) компенсації за недотримання судом гарантії розумного строку розгляду справи не можна вирішити поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду й оцінкою дій судді у цьому процесі, що може зробити лише Вища рада правосуддя у межах відповідних дисциплінарних процедур. Лише в межах дисциплінарного провадження Вища рада правосуддя може оцінити обставини, що призвели до розгляду згаданої справи поза межами установлених законом строків, зокрема з`ясувати, чи було це наслідком протиправного порушення суддею вимог законодавства або ж недотримання розумного строку розгляду справи було викликане певними чинниками, що об`єктивно унеможливлювали її розгляд чи перешкоджали цьому (наприклад, об`єктивною неможливістю сформувати склад суду, перебування судді або учасника (учасників) справи в стані тимчасової непрацездатності, надмірним навантаженням на суддю, зловживанням учасником справи процесуальними правами та ін.), адже у кожній конкретній ситуації суд має віднайти баланс між потребою розглянути справу якомога швидше та вимогою дотримання прав всіх її учасників. Тому питання щодо стягнення з держави України (в особі відповідного органу) компенсації за недотримання судом розумних строків розгляду справи не може бути вирішене поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду та оцінкою дій судді в цьому процесі, що відноситься до виключної компетенції Вищої ради правосуддя у межах відповідних дисциплінарних процедур.
22. Матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до Вищої ради правосуддя та відповідних результатів перевірки такого звернення.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
23. 04 травня 2015 року автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління МВС України в місті Києві, серед яких був чоловік позивачки - ОСОБА_2, переслідував автомобіль, у якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу чоловік позивачки загинув.
24. 14 серпня 2015 року Головним слідчим управлінням МВС України завершене досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100040006385, зокрема за фактом загибелі чоловіка позивачки ОСОБА_4 . У цьому кримінальному провадженні позивачка є потерпілою.
25. 19 серпня 2015 року обвинувальний акт переданий до Дніпровського районного суду міста Києва - зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к.
26. 27 серпня 2015 року у кримінальній справі № 755/15795/15-к позивачка звернулась із цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку.
27. На час подання позову у цивільній справі № 757/43310/16-ц кримінальна справа № 755/15795/15-к не розглянута.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28. У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана її представником - адвокатом Позняком О. М., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
29. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги відкрите касаційне провадження у справі за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України).
30. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із пʼяти суддів.
31. 27 червня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
32. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначені судові рішення на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
33. ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом, оскільки держава Україна не виправдала її законні очікування щодо розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к у розумні строки, які випливають із приписів пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 21 частини першої статті 7 та статті 28 КПК України, що в свою чергу також вплинуло на реалізацію законних очікувань позивачки щодо відшкодування їй моральної шкоди в межах її цивільного позову до обвинувачених у кримінальній справі № 755/15795/15-к. При цьому вона однозначно вказала, що не оскаржує дії та діяльність суддів у кримінальній справі № 755/15795/15-к.
34. На момент звернення позивачки до Верховного Суду з цією касаційної скаргою кримінальна справа № 755/15795/15-к досі не розглянута, всі обвинувачені звільнені з під варти, а один з обвинувачених ( ОСОБА_5 ) отримав компенсацію за рішенням ЄСПЛ від 06 жовтня 2022 року у справі "Крижановський та інші проти України" (Kryzhanovskyy and Others v. Ukraine, заява № 16218/17 та 4 інші заяви). У цій справі, рішення ЄСПЛ у якій існувало на момент розгляду цивільної справи № 757/43310/16-ц судами попередніх інстанцій та про яке відповідно до матеріалів справи адвокат позивачки повідомляв суд першої інстанції, ЄСПЛ визнав порушення частини третьої статті 5 Конвенції щодо надмірної тривалості тримання особи під вартою, визнав порушення частини першої статті 6 Конвенції через надмірну тривалість кримінального провадження та статті 13 Конвенції через відсутність у національному законодавстві України будь-якого ефективного засобу правового захисту щодо надмірної тривалості кримінального провадження. Зокрема ЄСПЛ присудив ОСОБА_5 3 100,00 Євро компенсації за порушення його прав державою Україна.
35. З урахуванням цього, позивачка вважає, що Верховний Суд має відступити від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, яким апеляційний суд аргументував відмову їй у задоволенні її позовних вимог, кваліфікувавши їх як такі, що підпадають під дію цього правового висновку. Зокрема, позивачка вважає, що за конкретних обставин цієї цивільної справи, вона має право звернутись до суду з позовними вимогами у цивільній справі, які заявила без необхідності встановлення наявності складу дисциплінарних порушень суддів, що здійснювали та продовжують здійснювати розгляд кримінальної справи № 755/15795/15-к. При цьому суд має встановлювати факт реальних затримок у розгляді справи судом, а не протиправність дій або бездіяльності суддів, які зумовили такі затримки (що виключає втручання у здійснення суддями правосуддя), оскільки відповідальність держави Україна у цьому випадку не залежить від вини суддів. ЄСПЛ вже вказував, що дисциплінарні провадження щодо суддів не є ефективним способом захисту учасників справи від порушення їх прав, передбачених Конвенцією, щодо строків розгляду судових справ (дивитись, наприклад, рішення від 18 липня 2006 року у справі "Єфименко проти України" (Efimenko v. Ukraine, заява № 55870/00, п. 46), від 11 грудня 2008 року у справі "Лошенко проти України" (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, п.п. 27-28).
36. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не відповідають вимогам ЦПК України чи не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Суди усіх інстанцій оцінюють докази та встановлюють обставини у справі відповідно до вимог Глави 5 ЦПК України, а не відповідно до бачення будь-якої сторони спору того, як це має відбуватись, зокрема ті чи інші погляди учасника справи не замінюють та не змінюють вимоги Глави 5 ЦПК України. Також Верховний Суд не бере до уваги аргументи позивачки, які суперечать один одному, відповідно до доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
37. Верховний Суд також виходить з того, що попри застереження позивачки у касаційній скарзі щодо необхідності відступити від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, відповідне клопотання, передбачене частиною першою статті 404 ЦПК України, вона до Верховного Суду не заявляла, а обмежилась лише вимогами щодо касаційного перегляду справи з вирішенням її спору по суті в межах статті 409 ЦПК України.
(2) Позиція інших учасників справи
38. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
39. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).
40. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України).
41. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
42. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 Конституції України).
43. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України).
44. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
45. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113 Конституції України). Згідно із пунктом 2 частини першої статті 119 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
46. Розумні строки розгляду справи судом - одна із основних засад судочинства (пункт 7 частини другої статті 129 Конституції України).
47. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ратифікована Конвенція, а відтак в силу статті 9 Конституції України вона є частиною національного законодавства України.
48. Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції (стаття 1 Конвенції).
49. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя (частина перша статті 6 Конвенції).