ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 522/15212/19
провадження № 61-10968св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, яка діє особисто та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3,
третя особа - Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2, яка діє особисто та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання права власності на частку у майні та припинення права власності на частку у майні зі стягненням компенсації вартості часток.
Позовну заяву обґрунтувала тим, що за результатами розподілу спадкового майна померлого ОСОБА_4 (сина позивачки та чоловіка відповідачки) у спільній частковій власності сторін у справі опинились п`ять об`єктів нерухомості.
Зазначала, що оскільки все спадкове майно було успадковане позивачкою та відповідачкою ОСОБА_2 частками, із причин існування взаємо неприязних стосунків між позивачкою та відповідачкою, в силу віку позивачки та її небажання психологічно травмувати свого неповнолітнього онука, вона фактично позбавлена можливості користуватися цим майном.
Вказувала, що вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1, ця квартира знаходиться на її утриманні, відповідачка та її син в утриманні квартири участі не беруть. Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 18 серпня 2014 року у справі № 522/10591/14, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року, задоволено її позов до ОСОБА_2, яка діє особисто та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, та усунуто позивачці перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення у квартиру АДРЕСА_2 і квартиру АДРЕСА_3 . У ході виконання вищевказаного судового рішення у грудні 2017 року їй було надано доступ до вищевказаних квартир, але проживання на той час в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2 відповідачів із стороннім чоловіком унеможливило користування ОСОБА_1 належним їй на праві власності майном.
Також вона посилалась на те, що станом на 2018 рік у квартирі АДРЕСА_3 проживали орендарі, яких заселила у квартиру ОСОБА_2, що також унеможливлювало користування позивачкою належною їй на праві власності часткою квартири. Станом на момент подачі цього позову у квартирі АДРЕСА_3 проживали відповідачі, хто проживав у квартирі АДРЕСА_2 їй невідомо, оскільки відповідачка перешкоджає їй у користуванні власністю, рішення суду про вселення досі не виконано.
Аналогічна ситуація виникла і з садовим будинком АДРЕСА_4 та земельною ділянкою площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, які також перебувають у спільній частковій власності позивачки та відповідачів, що через неприязні стосунки між сторонами та у силу віку позивачки унеможливлює користування останньою цими об`єктами.
Крім того, позивачка посилалась на те, що на розгляді судів різних інстанцій майже вісім років перебуває численна кількість справ щодо захисту права власності за участю сторін у цій справі, але у силу того, що предмет позову у тих справах не охоплює всі об`єкти нерухомості чи стосується лише користування майном, вирішити спір між сторонами було неможливо.
Враховуючи вищевикладене, позивачка звернулась до суду із відповідним позовом та вважала, що вирішення спору у порядку статей 364, 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) із визнанням права її власності на одну з квартир в цілому та як наслідок - скасування її права власності на частки в іншому майні та визнання права власності на інші чотири об`єкти нерухомості за відповідачами в цілому є єдиним можливим способом вирішення багаторічного спору між сторонами.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 та на 1/12 частки квартири на АДРЕСА_1, загальною площею 62,3 кв. м, припинити право власності малолітнього ОСОБА_5 на 1/12 частки квартири на АДРЕСА_1, загальною площею 62,3 кв. м, визнавши право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 62,3 кв. м, за нею в цілому; у рахунок компенсації, належної до виплати відповідачам, припинити її право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2, загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м, 1/4 частки квартири АДРЕСА_3, загальною площею 143,4 кв. м, житловою площею 80,4 кв. м; 1/8 частки садового будинку АДРЕСА_4 ; 1/4 частини земельної ділянки площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва, визнавши в цілому право власності за - за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по 1/2 частки кожному відповідачу) на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 143,4 кв. м, житловою площею 80,4 кв. м; квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м, садовий будинок АДРЕСА_4 ; земельну ділянки площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва; у рахунок компенсації, належної до виплати позивачці, за припинення її права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2, загальною площею 58,7 кв. м, житловою - 17,1 кв. м, 1/4 частки квартири АДРЕСА_3, загальною площею 143,4 кв. м, житловою - 80,4 кв. м; 1/8 частки садового будинку АДРЕСА_4 ; 1/4 частки земельної ділянки площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів за мінусом вартості квартири АДРЕСА_1, загальною площею 62,3 кв. м, - стягнути з відповідачів 28 948,30 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявляючи позов про припинення права на частку в спільному майні сторін у супереч вимогам частини другої статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 не внесла на депозитний рахунок суду дійсну вартість частки відповідачів у спільному майні, право на яку вона просила припинити.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять доказів того, що спірне майно сторін, зокрема: садовий будинок АДРЕСА_4 та земельна ділянка площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, є неподільними, а також щодо неможливості виділу в натурі відповідачами спірного майна.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що частки у спірному майні, належні сторонам у справі, не можуть вважатись незначними за розміром, а також про те, що відповідачі незгодні виплачувати грошову компенсацію в рахунок визнання права власності часток майна позивачки за відповідачами.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять висновку органу опіки та піклування щодо можливості розпорядження майном, співвласником якого є неповнолітня дитина.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги її позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 295/98/21, від 16 березня 2023 року у справі № 522/8439/16, від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 711/3032/19, від 03 травня 2023 року у справі № 711/3948/20, від 03 квітня 2023 року у справі № 643/18679/18, від 15 червня 2022 року у справі № 752/25061/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 686/27167/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 463/2001/19, від 31 травня 2023 року у № 372/931/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 755/17641/18, від 12 квітня 2023 року у справі № 648/3137/15-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 760/14086/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільно процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявниця посилається на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що у своєму позові позивачка просить припинити не право власності відповідачів на частку у спільному майні сторін з виплатою компенсації, а своє право на частку в спільному майні сторін з отриманням компенсації на свою користь на підставі статті 364 ЦК України;
- проігнорували, що про неможливість виділу в натурі належних позивачці 1/4 частки у квартирі АДРЕСА_2 загальною площею 58,7 кв. м, житловою - 17,1 кв. м, та 1/4 частки квартири АДРЕСА_3, загальною площею 143,4 кв. м, житловою площею - 80,4 кв. м, зазначала у своєму позові і ОСОБА_2 у справі № 522/8439/16, а отже, визнала цей факт;
- не врахували, що відповідачі спроможні сплатити позиваці компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно і це не становитиме для них надмірний тягар, оскільки вони вже мають у власності дві квартири і у їх власність перейде 4 з 5 спірних об`єктів нерухомості;
- не надали належної оцінки тому, що розмір частки позивачки у садовому будинку АДРЕСА_4, площею 35,2 кв. м, становить лише 1/8, тому вона очевидно не може бути виділена в натурі; також відповідно до положень статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не підлягає поділу і земельна ділянка площею 0,120 га, яка знаходиться під вказаним будинком;
- не звернули увагу на те, що позивачка довела факт неможливості спільного володіння і користування всім майном, яке належить сторонам на праві часткової власності через неприязні відносини (пункт 3 частини першої статті 365 ЦК України), і не повинна була доводити інші дві підстави для задоволення позову, заявленого, зокрема, і у порядку статті 365 ЦПК України;
- не надали належної оцінки тому, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мешкають та не користуються квартирою АДРЕСА_1 ;
- дійшли помилкових висновків про обов`язкове внесення коштів на депозит суду у разі одночасного заявлення позивачкою вимог у порядку статей 364 та 365 ЦК України, за умови, що вартість часток у праві власності на майно позивачки, які припиняють (стаття 364 ЦК України), є значно більшою вартості частки, що позивачкою набувається (статті 365 ЦК України);
- не звернули у увагу на те, що можливість ухвалення судового рішення щодо поділу (виділу) спірного майна між сторонами у справі на підставі статті 365 ЦК України без письмового дозволу органу опіки та піклування не обмежені ні ЦК України, ні ЦПК України.
Разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про зменшення розміру судового збору, яке обґрунтувала тим, що розмір судового збору за подання касаційної скарги у цій справі перевищує 5 відсотків її річного доходу за попередній календарний рік.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду нове клопотання, в якому просила зменшити або відстрочити судовий збір. На обґрунтування клопотання зазначила, що у неї відсутні доходи, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 23 серпня 2023 року. У зв`язку з викладеним, вона не може сплатити судовий збір у визначеному законом розмірі, тому просить зменшити розмір судового збору за подання касаційної скарги до 1 536,80 грн, які сплатила відповідно до квитанції від 17 липня 2023 року № 698T0057WQ.
Станом на момент розгляду справи відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору відмовлено; касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявниці строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано звернутись до суду із іншим клопотанням або сплатити судовий збір.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) клопотання ОСОБА_1 про зменшення сплати судового збору задоволено; зменшено розмір судового збору, що підлягає сплаті ОСОБА_1 за подання касаційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року із 19 210,00 грн до 1 536,80 грн; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 522/15212/19 із Приморського районного суду м. Одеси; надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У жовтні 2023 року матеріали справи № 522/15212/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу № 522/15212/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (син позивачки ОСОБА_1 , чоловік відповідачки ОСОБА_2, батько неповнолітнього відповідача ОСОБА_3 ).
26 жовтня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Алексєєвої О. В. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої була відкрита спадкова справа № 28/2011 щодо майна померлого.
Спадкоємцями померлого ОСОБА_4 за законом є: дружина померлого - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, мати померлого - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, неповнолітній син померлого - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 (в інтересах якого виступає відповідачка у справі) та батько померлого - ОСОБА_6, який відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 .
Неповнолітній ОСОБА_3 є дитиною-інвалідом (посвідчення від 14 листопада 2011 року серії НОМЕР_1 ).
До складу спадщини ОСОБА_4 увійшло таке нерухоме майно:
- квартира АДРЕСА_2, загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м;
- квартира АДРЕСА_3, загальною площею 143,4 кв. м, житловою - 80,4 кв. м;
- квартира АДРЕСА_1, загальною площею 62,3 кв. м;
- садовий будинок АДРЕСА_4 ;
- земельна ділянка площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва.
Крім того, після смерті ОСОБА_6, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 березня 2018 року на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 62,3 кв. м.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, крім іншого нерухомого майна, за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано право власності на:
- 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м;
- 1/2 частини квартири АДРЕСА_3, загальною площею 143,4 кв. м, житловою площею 80,4 кв. м;
- 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 загальною площею 62,3 кв. м.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за неповнолітнім ОСОБА_3 зареєстровано право власності на:
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_2, загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м;
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_3, загальною площею 143,4 кв. м, житлової площею 80,4 кв. м;
На підставі частини четвертої статті 1268 ЦК України неповнолітньому ОСОБА_3 також належать:
- 1/12 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 62,3 кв. м;
- 1/8 частини садового будинку АДРЕСА_4 ;
- 1/4 частина земельної ділянки площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 13 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 травня 2015 року, у справі № 521/19377/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - малолітній ОСОБА_3, в інтересах якого виступає ОСОБА_2, про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на: 1/4 частини квартири АДРЕСА_2, загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м; 1/4 частини квартири АДРЕСА_3, загальною площею 143,4 кв. м, житловою площею 80,4 кв. м; 1/12 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 62,3 кв. м; 1/8 частини садового будинку АДРЕСА_5 ; 1/4 частини земельної ділянки площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва, яка належала померлому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ОД № 045734, зареєстрованого 09 березня 1998 року за № 785 та виданого 09 березня 1998 року Дачненською сільською радою народних депутатів Біляївського району Одеської області. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 830,75 грн в рахунок компенсації вартості 1/8 частки автомобіля "FORD C-MAX", державний номерний знак НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_3, 2010 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 031,40 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.