ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 902/966/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Ємця А. А., Колос І. Б.,
за участі:
секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" - Оніщука В. М.,
відповідача: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз"" - Приходька С. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (колегія суддів: Павлюк І. Ю. (головуючий), Грязнов В. В., Розізнана І. В.) та на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2024 (суддя Нешик О. С.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз""
про стягнення 193 720 977,52 грн заборгованості за договором транспортування природного газу,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - позивач, ТОВ "Оператор ГТС України") подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз"" (далі - відповідач, АТ "Вінницягаз") заборгованість у розмірі 193 720 977,52 грн, з яких: основний борг - 145 241 312,37 грн, пеня - 13 666 767,48 грн, інфляційні втрати - 30 783 919,74 грн, 3 % річних - 4 028 977,93 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000095 (далі - договір від 04.02.2020) в частині оплати рахунків за добовий небаланс природного газу (внаслідок безпідставного / несанкціонованого відбору природного газу з газотранспортної системи України), який мав місце у квітні, травні, вересні, жовтні, грудні 2021 року, що підтверджується відповідними актами.
Врахувавши умови договору від 04.02.2020 щодо обов`язку виконання відповідачем грошового зобов`язання у строк 5 робочих днів, позивач по кожному рахунку окремо:
- пеню обчислив за періоди з 21.05.2021 до 20.11.2021; з 23.06.2021 до 22.12.2021; з 21.10.2021 до 21.04.2022; з 23.11.2021 до 23.05.2022; з 21.01.2022 до 21.07.2022 (з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України);
- 3 % річних нарахував починаючи з 21.05.2021, 23.06.2021, 21.10.2021, 23.11.2021, 21.01.2022 і до 23.09.2022;
- інфляційні втрати розрахував від 01.06.2021, 01.07.2021, 01.11.2021, 01.12.2021, 01.02.2022 до 23.09.2022.
Матеріально-правовою підставою позову визначено, зокрема ст. 526, 530, 536, 549, 612, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 193, 231 ГК України, відповідні положення Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС).
Заперечуючи, зокрема проти заявленого до стягнення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат, відповідач подав суду першої інстанції клопотання, в якому просив зменшити розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 %.
Господарський суд Вінницької області рішенням від 23.02.2024 позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 145 241 312,37 грн основного боргу, 6 713 652,14 грн пені, 2 014 488,97 грн 3 % річних, 30 783 919,74 грн інфляційних втрат. У задоволенні позову в частині стягнення 6 953 115,34 грн пені та 2 014 488,96 грн 3 % річних відмовив.
За висновками суду першої інстанції відповідач порушив умови договору від 04.02.2020 в частині здійснення своєчасної оплати за добовий небаланс природного газу, тому вимоги про стягнення 145 241 312,37 грн основного боргу підлягають задоволенню.
Перевіривши правильність нарахування позивачем пені на підставі ст. 549, 550 ЦК України та п. 13.5 договору від 04.02.2020 в межах заявлених ним періодів, суд зазначив, що обчислення цієї санкції слід починати з 18.05.2021, 18.06.2021, 19.10.2021, 18.11.2021, 19.01.2022. Здійснивши власний розрахунок з урахуванням визначеного судом початку обчислення, суд виснував про правомірність нарахування 13 427 304,28 грн пені, внаслідок чого відмовив у задоволенні 239 463,20 грн.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, суд вважав їх правильними і в частині заявлених розмірів, і в частині визначених періодів, тому дійшов висновку про обґрунтованість нарахування 30 783 919,74 грн інфляційних втрат та 4 028 977,93 грн 3 % річних.
Водночас, зваживши на доводи відповідача у клопотанні про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3 % річних (на 90 %), суд вказав на наявність підстав для зменшення лише розміру пені до 6 713 652,14 грн та 3 % річних до 2 014 488,97 грн (на 50 % від розрахованих судом сум) відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, відмовивши таким чином позивачу у стягненні 6 953 115,34 грн пені та 2 014 488,96 грн 3 % річних.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 14.05.2024 рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та 3 % річних змінив, виклавши його резолютивну частину у новій редакції, відповідно до якої позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 145 241 312,37 грн основного боргу, 6 799 090,87 грн пені, 2 008 556,78 грн 3 % річних, 30 783 919,74 грн інфляційних втрат; в решті позову відмовив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за умовами договору від 04.02.2020 відповідач мав оплатити рахунки у термін до 5 робочих днів, а не календарних, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Врахувавши наведене, вихідні та святкові дні у 2021 році, апеляційний суд вважав, що правильним є нарахування пені, починаючи з 20.05.2021, 23.06.2021, 22.10.2021, 23.11.2021, 21.01.2022, в результаті чого вказав на правомірність стягнення пені у розмірі 13 598 181,73 грн, замість заявлених 13 666 767,48 грн.
Здійснивши перевірку розрахунків 3 % річних, апеляційний суд в цілому погодився з ними, однак вказавши, що обчислення за вересень 2021 року слід було починати з 22.10.2021, а не з 21.10.2021, дійшов висновку про нарахування 4 017 113,55 грн 3 % річних, замість заявлених 4 028 977,93 грн.
Аналогічно суду першої інстанції апеляційний суд вважав наявними підстави для зменшення розміру пені та 3 % річних на 50 % (від розрахованих апеляційним судом сум) відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, вказавши, що до стягнення належать 6 799 090,87 грн пені та 2 008 556,78 грн 3 % річних, тому відмовив позивачу у стягненні 6 867 676,62 грн пені та 2 020 421,16 грн 3 % річних.
При цьому суди попередніх інстанції врахували правову позицію, зокрема Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення судом не тільки заявленого до стягнення розміру пені, а й 3 % річних.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Оператор ГТС України", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також на наявність підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати судові рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 6 867 676,62 грн та 3 % річних у розмірі 2 020 421,16 грн, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав на неврахування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (на які суд послався, але не врахував у повному обсязі), Верховного Суду у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, Вищого господарського суду України у постанові від 17.03.2015 у справі № 922/4781/14 щодо питання застосування ст. 549- 552, 599, 625 ЦК України, ст. 233 ГК України при зменшенні заявленого до стягнення розміру пені та 3 % річних.
За доводами касаційної скарги суди попередніх інстанцій при розгляді справи: 1) неправильно застосували ч. 1 ст. 530, ч. 3 ст. 549, ст. 625 ЦК України, п. 18 глави 6 розділу ХІ Кодексу ГТС, не врахували п. 9.3 договору від 04.02.2020, в результаті чого неправильно визначили періоди прострочення відповідачем грошового зобов`язання, відповідно не обґрунтовано перерахували заявлений до стягнення розмір пені та 3 % річних; 2) неправильно застосували ст. 549, ст. 625 ЦК України у сукупності з ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, що призвело до безпідставного зменшення розміру пені та 3 % річних; 3) помилково врахували висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення заявленого до стягнення розміру 3 % річних, оскільки правовідносини названої справи в контексті зазначеного висновку не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.
Також скаржник: 1) стверджує, що апеляційний суд здійснив розрахунки, виключивши вихідні та святкові дні у 2021 році, однак не зважив, що позивач у власних розрахунках не враховував та не включав у них такі дні 2021 року, тому суд помилково змінив періоди нарахування; 2) наполягає на тому, що законом передбачено право суду зменшувати розмір лише пені, тоді як таке право не стосується 3 % річних; 3) наводить заперечення проти мотивів судів попередніх інстанцій, які лягли в основу висновків про наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення 3 % річних та пені.
Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 28.06.2024. Зазначена ухвала Верховного Суду була доставлена в Електронний кабінет, зокрема відповідача 14.06.2024, що підтверджується відомостями з АСДС касаційного суду.
02.07.2024 відповідач через Електронний кабінет подав Суду пояснення щодо викладеного у касаційній скарзі, що по суті є відзивом на касаційну скаргу.
У ст. 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи те, що пояснення (відзив) відповідача на касаційну скаргу позивача подано до Верховного Суду після спливу строку, встановленого на його подачу ухвалою від 13.06.2024 про відкриття касаційного провадження, зважаючи, що відповідач не зазначає причини пропуску призначеного судом строку, Суд залишає вказані пояснення (відзив) без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень лише в частині відмови у стягненні пені у розмірі 6 867 676,62 грн та 3 % річних у розмірі 2 020 421,16 грн в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.
Щодо періодів нарахування пені та 3 % річних.
За зміст ост. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (припис абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений, зокрема договором (ч. 1 ст. 612 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3).
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
У ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 04.02.2020 між позивачем (оператор) та відповідачем (замовник) укладено типовий договір транспортування природного газу, відповідно до п. 2.1 якого оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу, а замовник сплачує встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
У договорі сторони передбачили, зокрема такі умови:
- у разі виникнення у замовника негативного добового небалансу оператор здійснює продаж замовнику, а замовник купівлю в оператора природного газу в обсягах негативного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом XIV Кодексу ГТС (п. 9.1);
- у випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс. Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту (п. 9.2);
- врегулювання щодобових небалансів оформлюється одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг щодобових небалансів (п. 14.1);
- у разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 13.5).
За результатами співставлення остаточної інформації про подачі / відбори відповідачем природного газу до / з газотранспортної системи за квітень, травень, вересень, жовтень та грудень 2021 року позивач виявив наявність у відповідача негативних щодобових небалансів, на підставі чого здійснив розрахунок остаточних обсягів щодобового небалансу відповідача за кожну газову добу та склав акти врегулювання щодобових небалансів, а саме: від 30.04.2021 за квітень 2021 року на суму 214,21 грн; від 31.05.2021 за травень 2021 року - 413,80 грн, 30.09.2021 за вересень 2021 року - 144 349 808,22 грн, від 31.10.2021 за жовтень 2021 року - 161 798,88 грн, від 31.12.2021 за грудень 2021 - 729 077,26 грн, що разом становить 145 241 312,37 грн (розмір основного боргу).
На підставі зазначених актів позивач сформував рахунки за добові небаланси, які мали місце у квітні, травні, вересні, жовтні, грудні 2021 року на визначені в актах суми, та направив їх відповідачу через інформаційну платформу 12.05.2021 (за квітень 2021 року), 12.06.2021 (за травень 2021 року), 12.10.2021 (за вересень 2021 року), 12.11.2021 (за жовтень 2021 року) та 13.01.2022 (за грудень 2021 року), які відповідач не оплатив, що послугувало причиною звернення позивача з цим позовом до суду.
Заявляючи, зокрема про стягнення з відповідача пені у розмірі 13 666 767,48 грн та 3 % річних в розмірі 4 028 977,93 грн, позивач, враховуючи дати подання відповідачу рахунків, п. 9.2 договору та норму ч. 6 ст. 232 ГК України, вважав, що прострочення грошового зобов`язання мало місце:
- за рахунком від 12.05.2021 з 21.05.2021,
відповідно періодом нарахування пені є 21.05.2021- 20.11.2021,
а 3 % річних - 21.05.2021- 23.09.2022;
- за рахунком від 12.06.2021 з 23.06.2021,
відповідно періодом нарахування пені є 23.06.2021- 22.12.2021,
а 3 % річних - 23.06.2021- 23.09.2022;
- за рахунком від 12.10.2021 з 21.10.2021,
відповідно періодом нарахування пені є 21.10.2021- 21.04.2022,
а 3 % річних - 21.10.2021- 23.09.2022;
- за рахунком від 12.11.2021 з 23.11.2021,
відповідно періодом нарахування пені є 23.11.2021- 23.05.2022,
а 3 % річних - 23.11.2021- 23.09.2022;
- за рахунком від 13.01.2022 з 21.01.2022,
відповідно періодом нарахування пені є 21.01.2022- 21.07.2022,
а 3 % річних - 21.01.2022- 23.09.2022.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зважив на норму ч. 6 ст. 232 ГК України та умови п. 9.2 договору щодо оплати рахунків у термін до 5 робочих днів, а також на вихідні та святкові дні у 2021 році, тому дійшов висновку, що прострочення грошового зобов`язання мало місце:
- за рахунком від 12.05.2021 з 20.05.2021,
відповідно періодом нарахування пені є 20.05.2021- 19.11.2021 (в межах періоду позивача), з нарахуванням 3 % річних у період 21.05.2021- 23.09.2022 суд погодився;
- за рахунком від 12.06.2021 з 19.06.2021,
відповідно періодом нарахування пені є 23.06.2021- 18.12.2021 (в межах періоду позивача), з нарахуванням 3 % річних у період 23.06.2021- 23.09.2022 суд погодився;
- за рахунком від 12.10.2021 з 22.10.2021 (на наступний день, коли відповідач мав виконати зобов`язання),
відповідно періодом нарахування пені є 22.10.2021- 21.04.2022 (в межах періоду позивача), а 3 % річних - 22.10.2021- 23.09.2022;
- за рахунком від 12.11.2021 з 20.11.2021,
відповідно періодом нарахування пені є 23.11.2021- 19.05.2022 (в межах періоду позивача), з нарахуванням 3 % річних у період 23.11.2021- 23.09.2022 суд погодився;
- за рахунком від 13.01.2022 з 21.01.2022,
відповідно періодом нарахування пені є 21.01.2022- 20.07.2022 (в межах періоду позивача), з нарахуванням 3 % річних у період 21.01.2022- 23.09.2022 суд погодився.
За наведеними апеляційним судом розрахунками у визначені ним періоди правомірним є нарахування пені у розмірі 13 598 181,73 грн та 3 % річних у розмірі 4 017 113,55 грн, замість заявлених 13 666 767,48 грн та 4 028 977,93 грн відповідно.
У касаційній скарзі позивач не оскаржує розрахунки апеляційного суду в частині застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України та врахування умови п. 9.2 договору щодо оплати рахунків у термін до 5 робочих днів, втім заперечує проти виключення апеляційним судом вихідних та святкових днів 2021 року, від чого залежав обрахунок спливу терміну на оплату, відповідно залежала дата початку прострочення відповідачем грошового зобов`язання, в контексті чого Суд зазначає таке.
В абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України міститься припис, яким встановлено, що зобов`язання щодо виконання якого встановлений термін підлягає виконанню у цей термін. Суд зазначає, що за загальним правилом такі зобов`язання іменуються зобов`язаннями з визначеним терміном їх виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 ЦК України під терміном розуміється певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін може бути визначений, зокрема правочином (ч. 3 цієї статті).
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати (ч. 2 ст. 252 ЦК України). З аналізу вказаної норми слідує, що по-суті, терміном є конкретна дата (день, година), на яку має бути виконане зобов`язання.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок. Але Суд завертає увагу, що календарна дата чи день настання події в обчислення тривалості строку не враховується, строк починається або з наступного дня після календарної дати, або з наступного дня після настання події.
Суди попередніх інстанцій встановили, що укладаючи договір від 04.02.2020, сторони погодили термін виконання відповідачем зобов`язання з оплати щодобових небалансів до 5 робочих днів з моменту виставлення позивачем відповідних рахунків.
Робочий день - це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи, у свою чергу, вихідні та святкові дні - це окремі види часу відпочинку працівників, протягом яких вони звільняються від виконання трудових обов`язків, окрім традиційних вихідних.
У ст. 73 Кодексу законів про працю України встановлено 9 святкових днів та 4 неробочі дні - релігійні свята, в які не проводиться робота. У випадку, коли святковий або неробочий день, визначений названою статтею Кодексу, збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого (ст. 67 цього Кодексу).
А у випадку, коли святковий день трапляється за день до вихідних чи через день після них, Кабінет Міністрів України зазвичай рекомендує роботодавцям проміжковий день також зробити вихідним, а натомість відпрацювати в одну із субот. Так, апеляційний суд зважив на розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1191-р "Про перенесення робочих днів у 2021 році".
Враховуючи, що за умовами п. 9.3 договору порушення відповідачем зобов`язання ставиться у залежність від проведення ним оплати у термін, встановлений у робочих днях, суд апеляційної інстанції правильно визначив момент початку порушення відповідачем грошового зобов`язання, при цьому обґрунтовано при його визначенні врахував вихідні та святкові дні у 2021 році, які в одному випадку припадали на вихідні дні, а тому були перенесені на наступний робочий, в іншому випадку - траплялись проміжкові дні між святковими та вихідними, тому також були вихідними.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, правильно вказав, що порушення відповідачем зобов`язання з оплати щодобових небалансів, що впливає на визначення початку періоду нарахування, виникло:
- за рахунком від 12.05.2021 з 20.05.2021. У цей період 13-14.05.2021 вихідні дні, тому період нарахування пені починався з 20.05.2021, на що також вказує позивач в касаційній скарзі, при цьому в розрахунку, доданому до позову, нарахування починав з 21.05.2021, на що зважив апеляційний суд, здійснюючи власний перерахунок;
- за рахунком від 12.06.2021 з 19.06.2021 - вихідний субота, за яким йшло релігійне свято у неділю, через що понеділок 21-го теж був вихідним, тож оплата мала бути здійснена 22.06.2021, на що також вказує позивач в касаційній скарзі, втім враховуючи межі заявленого позивачем періоду, апеляційний суд визначив період нарахування з 23.06.2021;
- за рахунком від 12.10.2021 з 22.10.2021. У середу 13.10.2021 починався термін оплати, який був перерваний у зв`язку з тим, що за цим днем наступав святковий день, який припадав на робочий (четвер), тож проміжковий робочий день п`ятниці 15-го був вихідним та за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1191-р перенесений для відпрацювання на іншу дату. Таким чином, 14-17.10 були неробочими днями, тож термін оплати відновився 18-го та сплив 21.10.2021, відповідно період нарахування розпочався 22.10.2021, про що також зазначає позивач в касаційній скарзі, однак в розрахунку, доданому до позову, нарахування починав з 21.10.2021;