ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/7642/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Ємця А. А., Колос І. Б.,
за участі:
секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" -
Сергеєва Д. С.,
відповідача: Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"" - Остапенка С. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго""
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 (колегія суддів: Козир Т. П. (головуючий), Коробенко Г. П., Яковлєв М. Л.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго""
про зобов`язання припинити дії та стягнення 4 709 241,14 грн,
УСТАНОВИВ:
У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" (далі - позивач, ТОВ "Джен-Ай Київ") подало до господарського суду позов (з урахуванням заяви від червня 2021 року про збільшення розміру позовних вимог), в якому просило:
- стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"" (далі - відповідач, НЕК "Укренерго") безпідставно набуті кошти 4 709 241,14 грн, сплачені позивачем у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року;
- зобов`язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електроенергії при здійсненні її експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги (далі - зобов`язати припинити вчинення дій).
Позов обґрунтовано тим, що у відповідача відсутні правові підстави для нарахування позивачу послуг щодо експорту електроенергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги, оскільки нарахування таких послуг не передбачено чинним законодавством, умовами договору від 10.07.2019 та порушує міжнародні зобов`язання України. Відповідно, у відповідача немає правових підстав для набуття і збереження грошових коштів в розмірі 4 709 241,14 грн, які були сплачені позивачем на підставі неправомірно виставлених рахунків з метою недопущення набуття статусу "Переддефолтний" чи "Дефолтний", тому ці кошти мають бути повернуті позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Господарський суд міста Києва рішенням від 28.09.2021 у задоволенні позову відмовив.
Висновки суду першої інстанції мотивовані тим, що позивач не підтвердив безпідставність отримання відповідачем коштів, відсутність підстав для виставлення відповідачем рахунків за послуги з передачі електроенергії при її експорті за відповідними тарифами і фактичним обсягом, що виключає застосування приписів ст. 1212 ЦК України, та не довів, що дії відповідача під час виставлення таких рахунків суперечили умовам договору від 10.07.2019, чинному законодавству України та порушували міжнародні зобов`язання України.
Вказуючи на правомірність застосування відповідачем постанови НКРЕКП № 360 при нарахуванні послуг з передачі електричної енергії при її експорті, місцевий господарський суд послався на висновки Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20.
Посилання позивача на ст. 40, 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (далі - Договір про ЕС) та на рішення Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС) від 06.12.2018 у справі № С-305/17 "FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic" (далі - рішення Суду ЄС у справі "FENS spol. s r.o. v Slovak Republic") щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка є складовою права ЄС, суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що вказане рішення не є джерелом права, яке застосовується судом в розумінні ст. 9 Конституції України, про що виснував Верховний Суд у постанові від 08.09.2021 у справи № 640/3041/20, а норми ст. 40, 41 Договору про ЕС не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.04.2024 рішення суду першої інстанції від 28.09.2021 скасував. Позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 4 709 241,14 грн безпідставно набутих коштів. Закрив провадження у справі в частині вимог про зобов`язання відповідача припинити вчинення дій, спрямованих на нарахування позивачу послуг з передачі електроенергії по договору від 10.07.2019 при здійсненні її експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги. Здійснив розподіл судових витрат зі сплати судового збору та стягнув з відповідача на користь позивача 229 684,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За висновками апеляційного суду дії відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електроенергії при здійсненні її експорту є неправомірними, не передбачені умовами договору від 10.07.2019, чинним законодавством України та порушують міжнародні зобов`язання України, тому виставлення відповідачем позивачу відповідних рахунків на загальну суму 4 709 241,14 грн є необґрунтованим та здійснено поза межами зобов`язальних правовідносин сторін, що, як наслідок, призвело до безпідставного отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 4 709 241,14 грн, які підлягають поверненню відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Врахувавши, зокрема правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, правовідносини у якій є тотожними до правовідносин у справі, яка розглядається, апеляційний суд вказав на обов`язковість застосування до спірних правовідносин ст. 40, 41 Договору про ЕС, врахування висновків Секретаріату ЕС та рішення Суду ЄС у справі "FENS spol. s r.o. v Slovak Republic".
Щодо вимоги про зобов`язання відповідача припинити вчинення дій суд апеляційної інстанції зазначив про ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права при звернення з такою вимогою, втім, взявши до уваги, що під час розгляду справи позивач та відповідач уклали додаткову угоду про розірвання договору від 10.07.2019 з 29.02.2024, виснував про відсутність предмета спору, отже про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині цих вимог відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Розглянувши заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 229 684,00 грн за рахунок відповідача та докази понесення таких витрат, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення заяви в повному обсязі, позаяк заявлений до стягнення розмір таких витрат є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатами роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, кількістю поданих у даній справі документів (заперечень, пояснень, клопотань, заяв), тривалістю та кількістю судових засідань.
У поданій касаційній скарзі НЕК "Укренерго", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Одночасно в касаційній скарзі висловлено прохання передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від її висновку, викладеного у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20; вирішити питання про поворот виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав на неврахування апеляційним судом правових висновків:
- Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц в частині ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права при зверненні до суду з вимогою про зобов`язання відповідача припинити вчинення дій;
- Верховного Суду у постановах від 20.11.2020 у справі № 212/116/17-ц, від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20 щодо незастосування до аналогічних правовідносин ст. 41 Договору про ЕС; про те, що рішення Суду ЕС "FENS spol. s r.o. v Slovak Republic" не є джерелом права відповідно до ст. 9 Конституції України;
- Верховного Суду у постановах від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, від 11.01.2023 у справі № 548/741/21, від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22 щодо питання застосування ст. 1212 ЦК України;
- Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, Верховного Суду у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, в результаті чого безпідставно задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує про необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 щодо застосування висновків Суду ЄС у рішенні у справі "FENS spol. s r.o. v Slovak Republic" як джерела права у контексті тлумачення у цій справі обмежень на запровадження заходів, еквівалентних до мита, згідно зі ст. 41 Договору про ЕС.
Скаржник в касаційній скарзі, зокрема наполягає, що позивач обрав неналежний і неефективний спосіб захисту порушеного права в частині зобов`язання відповідача припинити вчинення дій; матеріалами справи не підтверджується факт порушення прав чи інтересів позивача з боку відповідача; судове рішення у цій справі не може бути виконане у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Також відповідач звертає увагу Суду, що суд апеляційної інстанції не дослідив змісту укладеного між сторонами договору від 10.07.2019, в якому прямо передбачено право відповідача здійснювати нарахування послуги з передачі на експортовані обсяги електроенергії та кореспондуючий обов`язок позивача сплачувати такі послуги; не надав оцінки постанові НКРЕКП № 360 у сукупності з судовими рішеннями адміністративних судів; надав неналежну оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
25.06.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У відзиві позивач, зокрема зазначив, що висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, на які посилається відповідач, зроблені у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин, що виникли у справі, яка розглядається; заявляючи клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідач не наводить обґрунтованих підстав для відступу від уже сформованої позиції у справі № 910/9627/20.
При цьому позивач зауважив, що провадження у справі, яка розглядається, зупинялося апеляційним судом на час розгляду у касаційній інстанції справи № 910/14489/20 з аналогічним предметом спору, воно також зупинялося на час розгляду касаційною інстанцією тотожної справи № 910/9627/20, оскільки, у тому числі, відповідач заявляв про таке зупинення, посилаючи на подібність цих справ, отже, посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що справа № 910/9627/20 в істотних аспектах не є подібною зі справою, яка розглядається, а тому апеляційний суд необґрунтовано здійснив посилання на висновки у ній, свідчить, що відповідач недобросовісно використовує належні йому процесуальні права.
У відзиві позивач заявив про відшкодування за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачу адвокатом адвокатського об`єднання з представництва інтересів позивача в суді касаційної інстанції в розмірі 101 294,50 грн, що еквівалентно 2 500 доларів США, та долучив відповідні докази.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Згідно з встановлених у справі обставин ТОВ "Джен-Ай Київ":
- є юридичною особою, заснованою Товариством "Джен-Ай тргован`є ін. продажа електрічне енергіє, д.о.о." (Республіка Словенія), предметом діяльності якої є, зокрема виробництво та торгівля електроенергією. Згідно з постанови НКРЕКП від 13.11.2018 № 1409 позивач отримав ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу;
- є трейдером та здійснює діяльність в процесі експорту електричної енергії у країни Європейського Союзу;
- згідно з довідок відповідача у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року здійснювало поставку електроенергії за зовнішньоекономічними контрактами фірмі GEN-I,d.o.o. у країни Європейського Союзу - Угорщину, Словаччину, Румунію, а відповідно до звітів про розрахунки за спожиту електричну енергію - не здійснювало споживання електричної енергії для власних потреб і не продавало електроенергію споживачам в Україні.
У свою чергу, НЕК "Укренерго":
- є юридичною особою, утвореною 29.07.2019 внаслідок реорганізації шляхом перетворення ДП НЕК "Укренерго" та є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків державного підприємства;
- здійснює діяльність, зокрема з метою надання послуг з передачі електричної енергії на недискримінаційних умовах відповідно до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон № 2019-VIII) та Кодексу системи передачі (далів - КСП), з дотриманням встановлених показників якості надання послуг;
- виконує функції оператора системи передачі (далі - ОСП) - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електроенергії.
14.03.2018 НКРЕКП постановою № 309 затвердила КСП, додатком 6 до якого є Типовий договір про надання послуг з передачі електричної енергії.
10.07.2019 між ДП НЕК "Укренерго", правонаступником якого є НЕК "Укренерго" (ОСП), та ТОВ "Джен-Ай Київ" (користувач системи передачі) укладено договір № 0144-02024 про надання послуг з передачі електричної енергії, відповідно до п. 1.1 якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач системи передачі - здійснювати оплату за неї.
07.02.2020 НКРЕКП постановою № 360 затвердила зміни до КСП, а саме змінила п. 5.1, 5.3, 5.6 глави 5 розділу XI, п. 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI, а також додатки 5, 6, якими запровадила обов`язок користувачів щодо сплати за послугу з передачі електричної енергії при її експорті, а також змінила типову форму договору про надання послуг з передачі електричної енергії (додаток 6 до КСП).
Разом з тим апеляційний суд не встановив, що умови договору від 10.07.2019 відповідають типовій формі у додатку 6 до КСП в редакції Постанови № 360, натомість з`ясував, що укладений між сторонам правочин відповідає типовому договору, який є додатком 6 до КСП у редакції Постанови від 21.06.2019 № 1120, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії.
У період з жовтня 2019 року по травень 2021 року відповідачем виставлено позивачу рахунки-фактури на оплату послуг з передачі електроенергії при її експорті, наданих у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року на загальну суму 4 709 241,14 грн, разом з якими передано відповідні акти приймання-передачі, які позивач не підписав, оскільки не погоджувався із включенням відповідачем послуг з передачі електроенергії при здійсненні її експорту, однак рахунки-фактури оплатив з метою уникнення негативних наслідків, зокрема присвоєння позивачу статусів "Переддефолтний" та "Дефолтний", що унеможливило б здійснення ним господарської діяльності на ринку електричної енергії.
З наявного в матеріалах справи листування між сторонами слідує, що позивач неодноразово у період з червня 2020 року по січень 2021 року повідомляв відповідача про відсутність у НЕК "Укренерго" правових підстав для нарахування плати за послуги з передачі електроенергії при її експорті та оформлення відповідних рахунків-фактур та актів, а 24.12.2020 - звернувся до відповідача з претензією щодо повернення безпідставно отриманих коштів, на що отримав відповідь від 18.02.2021, де НЕК "Укренерго" зазначило, що питання сплати тарифу за послугу з передачі електроенергії при експорті наразі є спором між сторонами, до вирішення якого в судовому порядку відповідач продовжуватиме відповідне нарахування.
Позивач, посилаючись на неправомірність дій відповідача щодо здійснення нарахувань послуг з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту, звернувся до суду із цим позовом.
З 29.02.2024 договір від 10.07.2019 вважається розірваним за згодою сторін, що підтверджується відповідною додатковою угодою.
Апеляційний суд також з`ясував, що 13.07.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням у справі № 640/3041/20, залишеним без змін у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, визнав протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанову № 360 в частині внесення змін. 08.09.2021 Верховний Суд постановою скасував рішення адміністративних судів у справі № 640/3041/20, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Водночас апеляційний суд не зважив на судові рішення адміністративних судів у справі № 640/3041/20 з огляду на встановлені обставини відповідності укладеного між сторонами договору від 10.07.2019 типовій формі, яка є додатком 6 до КСП у редакції Постанови від 21.06.2019 № 1120, якою не передбачено обв`язку позивача сплачувати відповідачу вартість послуги з передачі електроенергії в обсягах експорту, на відміну від типової форми правочину, що є додатком 6 до КСП в редакції Постанови № 360.
27.10.2022 Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням у справі № 640/27130/21 визнав протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанову № 360 в частині внесення змін до п. 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, п. 6.2, 6.5 глави 6 розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 КСП, затвердженого Постановою № 309. 29.03.2023 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою у справі № 640/27130/21 рішення місцевого адміністративного суду від 27.10.2022 змінив шляхом виключення з резолютивної його частини слів "з моменту прийняття", з посиланням на те, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду; в решті рішення залишив без змін.
Проте враховуючи, що спірні правовідносини у цій справі обмежуються періодом з вересня 2019 року по квітень 2021 року, тоді як Постанова № 360 в частині внесення змін є такою, що втратила чинність з 29.03.2023, апеляційний суд зазначив, що рішення адміністративних судів у справі № 640/27130/21 не мають визначального значення для вирішення спору по суті у справі, яка розглядається.
Визнаючи позовні вимоги правомірними, суд апеляційної інстанції зазначив, що передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні (аналогічні висновки наведені Верховним Судом у постановах від 04.02.2021 у справі № 914/935/20 та від 08.06.2021 у справі № 910/8044/20), а операція з купівлі-продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку (щодо якої не сплачується тариф на передачу та / або диспетчеризацію) жодним чином не відрізняється від купівлі-продажу електричної енергії експортером у віртуальній точці на кордон; умови договору від 10.07.2019, які відповідають типовій формі у додатку 6 до КСП в редакції Постанови від 21.06.2019 № 1120, не передбачають обов`язку позивача сплачувати відповідачу вартість послуг з передачі електроенергії в обсягах експорту, тому нарахування відповідачем плати за такі послуги з посиланням на договір від 10.07.2019 та на чинне законодавство України є неправомірним.
Суд також навів мотивування висновків про порушення відповідачем своїми діями міжнародних зобов`язань України вказавши, що:
- 24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про ЕС (набрав чинності для України з 01.02.2011), завдання якого згідно зі ст. 2 полягає в організації зв`язків між сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі;
- приєднавшись до Договору про ЕС, Україна взяла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі;
- ст. 41 Договору про ЕС, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ТОВ "Джен-Ай Київ" у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року здійснювало поставку електроенергії у країни Європейського Союзу - Угорщину, Словаччину, Румунію (встановлення таких обставин є обов`язковим за висновками Верховного Суду в постанові від 31.01.2024 у справі № 910/14489/20), визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між сторонами забороняються; ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.
Суд апеляційної інстанцій також зважив на правову позицію Суду ЄС у справі "FENS spol. s r.o. v Slovak Republic" щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС Європарламенту та Ради ЄС від 26.06.2003. Зокрема, суд вказав, що згідно з наведеною в цій Директиві позиції закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним із митом, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була, та незалежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
При цьому апеляційний суд зазначив, що Закон № 2019-VIII покладає на суди обов`язок при застосуванні його норм враховувати рішення Суду ЄС, таке рішення належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у ст. 2 цього Закону. Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.
Посилаючись на положення ст. 67 Договору про ЕС, апеляційний суд зауважив, що Секретаріат ЕС спостерігає за виконанням сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором про ЄС та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів. Тому ратифікацією Договору про ЕС Україна уповноважила Секретаріат ЕС на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про ЕС на відповідність його умовам. В межах реалізації повноважень Секретаріат ЕС дійшов висновку, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам ст. 41 Договору про ЕС та не є виправданим відповідно до п. 2 цієї статті.
Окрім того, суд апеляційної інстанції послався на ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, яка встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.
Підсумовуючи викладене, ураховуючи встановлені у цій справі обставини неправомірності дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електроенергії при здійсненні її експорту, апеляційний суд дійшов висновку, що виставлення відповідачем позивачу відповідних рахунків на суму 4 709 241,14 грн було необґрунтованим, здійснено поза межами зобов`язальних правовідносин і вимог чинного законодавства України та, як наслідок, грошові кошти в розмірі 4 709 241,14 грн підлягають поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В силу правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, слід враховувати саме останню позицію суду касаційної інстанції.
Колегія суддів звертає увагу, що висновки суду апеляційної інстанції щодо невідповідності дій відповідача з нарахування позивачу плати за послуги з передачі електроенергії при її експорті умовам договору, чинному законодавству України та міжнародним зобов`язанням України зроблені з урахуванням останньої позицій Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, правовідносини у якій є тотожними (за всіма критеріями подібності) до правовідносин у справі, яка розглядається.
Щодо наведених скаржником підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду колегія суддів зазначає таке.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.
Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.
Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав на неврахування апеляційним судом правових висновків у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду.
Перевіряючи такі доводи, Суд встановив наступне.
1. У справах Великої Палати Верховного Суду, на які посилається скаржник в контексті ефективності обраного способу захисту, розглядались вимоги:
- у справі № 905/1926/16 - акціонерного товариства-позивача до іншого акціонерного товариства-відповідача про зобов`язання останнього виконати умови укладеного з акціонерним товариством-позивачем договору, а саме прийняти виконання зобов`язань за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії за наступні періоди на відповідну кількість і вартість електроенергії;
- у справі № 488/5027/14-ц - прокурора в інтересах держави в особі облдержадміністрації та державного підприємства до міської ради та фізичних осіб про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння;
- у справі № 522/1528/15-ц - фізичної особи до банку про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним;
- у справі № 761/45721/16-ц - фізичної особи до банку про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу;
- у справі № 344/16879/15-ц - фізичної особи до товариств про визнання права власності на нерухоме майно (квартиру).
Натомість, у справі, яка розглядається, позивачем заявлено, зокрема вимогу про зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими вони оформлюються. Обґрунтовуючи таку вимогу, позивач зазначав, що дії відповідача з нарахування плати за ці послуги не передбачені ані чинним законодавством, ані умовами договору від 10.07.2019, до того ж порушують міжнародні зобов`язання України, оскільки суперечать ст. 40, 41 Договору про ЕС, висновкам Секретаріату ЕС та рішенню Суду ЄС у справі "FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic"; а несплата позивачем за такі послуги має наслідком набуття ним статусу "Переддефолтний" та "Дефолтний" із встановленням обмежень щодо діяльності на ринку електроенергії.
Встановивши неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту (обґрунтування таких висновків наведено вище) і, як наслідок, порушення такими діями прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії, апеляційний суд виснував, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки спрямований на відвернення передбачуваної загрози порушення права та призведе до дійсного захисту його прав та інтересів без необхідності повторного звернення до суду, враховуючи принцип процесуальної економії.
При цьому такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 щодо ефективності обраного позивачем способу захисту при зверненні до суду з названою вимогою.
Отже, правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо визначення належного та ефективного способу захисту у наведених скаржником до порівняння справах зроблено у правовідносинах, які очевидно не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, та різняться за змістовним критерієм
Водночас Суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині вимоги про зобов`язання припинити вчинення дій з посиланням на розірвання сторонами договору від 10.07.2019 з 29.02.2024 (під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції), відповідачем не обґрунтовані з наведенням відповідних правових позицій Верховного Суду щодо питання застосування п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, тому не перевіряються судом касаційної інстанції.