ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 931/530/20
провадження № 51-6842км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Локачинського районного суду Волинської області від 15 травня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року у кримінальному провадженні № 12020030120000094за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Садівські Дубини Локачинського району Волинської області та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Локачинського районного суду Волинської області від 15 травня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 263 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 грн.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 на початку травня 2020 року у пункті прийому металобрухту в м. Володимир-Волинський придбав у невстановленої особи мисливський ніж, який зберігав на зазначеній території та 16 травня 2020 року з метою подальшого носіння цього ножа без передбаченого законом дозволу незаконно перевіз його до місця свого проживання в АДРЕСА_1, чим порушив вимоги "Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів" затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21 серпня 1998 року (далі - Інструкція).
17 травня 2020 року близько 12:00 ОСОБА_7, діючи в порушення вимог п. 12 Інструкції, умисно, з метою незаконного носіння холодної зброї, перевіз ніж на велосипеді до місцевої водойми в с. Затурці для використання у власних потребах, який потім залишив у багажному відділенні автомобіля "Wartburg", що перебував у користуванні ОСОБА_8 .
Цього ж дня, під час руху вказаний автомобіль був зупинений патрульними працівниками поліції СРПП Локачинського ВП за підозрою керування ОСОБА_8 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Пізніше автомобіль був поміщений на майданчик тимчасового утримання транспортних засобів Локачинського ВП де під час його огляду працівниками поліції вказаний ніж був виявлений у багажному відділенні та вилучений.
При перегляді вироку за апеляційними скаргами прокурора та захисника Волинський апеляційний суд ухвалою від 09 серпня 2023 року цей вирок змінив у частині покарання та призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 263 КК (в редакції Закону №5064-VI від 05.07.2012) покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки факту відсутності в матеріалах провадження при виконанні вимог ст. 290 КПК підписаної постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні.
Вважає, що обвинувальний акт підлягав поверненню прокурору, оскільки він був затверджений неуповноваженим прокурором. При цьому також звертає увагу на невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у заявленому ним відводі прокурора.
Зауважує на тому, що огляд автомобіля "Wartburg" 15 травня 2020 року був проведений без ухвали слідчого судді.
На переконання захисника, відсутність спеціального закону, який передбачає обов`язок фізичної особи отримувати дозвіл на носіння холодної зброї і регулювання цього питання лише відомчим підзаконним актом не давало стороні обвинувачення правових підстав для притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 263 КК. У зв`язку з цим стверджує, що сторона обвинувачення не роз`яснила ОСОБА_7 суть висунутого йому обвинувачення.
З огляду на ці обставини захисник вважає, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК і є незаконними.
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
Прокурор в суді заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника і просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
У письмовому клопотанні захисник просив розглянути справу без участі сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, у ній захисник вказує на істотні порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог КПК при проведенні досудового розслідування і розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції. Тому, при перегляді судових рішень, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.
Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій ретельно перевіряли доводи на які посилалася сторона захисту при розгляді справи в цих судах та які є аналогічними тим, що викладені у касаційній скарзі захисника. Зазначені в цих рішеннях мотиви про визнання вказаних доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим в суді доказам.
Як убачається з вироку, свій висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК місцевий суд обґрунтував доказами, що були зібрані в передбаченому законом порядку та перевірені у судовому засіданні, які визнані судом належними та допустимими, і яким цей суд надав відповідну правову оцінку.
Такого висновку суд першої інстанції дійшов, зокрема, на підставі наданих у судовому засіданні показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, експерта ОСОБА_20, а також даних, які містяться у досліджених письмових доказах: протоколах огляду, проведення слідчого експерименту; висновку експерта №178 від 26 травня 2020 року та інших доказах.
Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності.
Переглянувши справу за апеляційними скаргами прокурора та захисника апеляційний суд змінив вирок у частині призначеного покарання та призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 263 КК (в редакції Закону №5064-VI від 05.07.2012) покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, оскільки при призначенні покарання засудженому суд першої інстанції застосував кримінальний закон у редакції, яка погіршувала його становище.
Що стосується доводів захисника, наведених у касаційній скарзі, то такі не знайшли свого підтвердження при їх перевірці судом касаційної інстанції.
Так, суд першої інстанції, із висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано відхилив доводи захисника про невідповідність постанови про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні вимогам кримінального процесуального законодавства через відсутність у ній підпису уповноваженої особи.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури ОСОБА_19 від 18 травня 2020 року було визначено групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у кримінальному провадженні № 12020030120000094 в особіначальника Локачинського відділу місцевої прокуратури ОСОБА_21 та прокурора відділу ОСОБА_22 . Під час відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту захисник виявив, що наявна в матеріалах досудового розслідування постанова про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні не підписана керівником органу прокуратури - заступником керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури ОСОБА_19 (т. 1 а. п. 18-19).
Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15, провадження № 51-4584кмо18) нормами статей 36, 37, 110 КПК встановлено, що рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла. Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
Під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції прокурор надав оригінал постанови керівника органу прокуратури - заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури ОСОБА_19 від 18 травня 2020 року про визначення групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні (т. 1, а. п. 108).
Згідно з інформацією, зазначеною у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, прокурорами у кримінальному провадженні, які здійснюють процесуальне керівництво є ОСОБА_21 та ОСОБА_22 (т. 1, а. п. 106).
З цього приводу в судовому засіданні в якості свідка був допитаний ОСОБА_19 який підтвердив, що підписував постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні в день її винесення. Ця постанова виносилась у двох примірниках, на долученій прокурором ОСОБА_21 до матеріалів справи постанові про призначення групи прокурорів від 18 травня 2020 року міститься його підпис.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що не будь-яке порушення вимог кримінального процесуального закону допущене органом досудового розслідування при збиранні доказів у кримінальному провадженні автоматично тягне за собою визнання цих доказів недопустимими. Вирішуючи питання про допустимість таких доказів суду насамперед необхідно з`ясувати чи є це порушення істотним та яким чином воно вплинуло на забезпечення і реалізації прав та свобод особи у кримінальному провадженні.
Якщо якийсь доказ суд визнає недопустимим з урахуванням положень ст. 87 КПК, він має вказати у своєму рішенні наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи та, за потреби, на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми, і має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання такого доказу недопустимим. За наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
Наведене кореспондується і з висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження №13-3кс22).
На думку колегії суддів, з огляду на внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань дані щодо процесуальних керівників у кримінальному провадженні (прокурорів ОСОБА_21 та ОСОБА_22 ), відсутність підпису в копії постанови про призначення групи прокурорів у матеріалах досудового розслідування жодним чином не призвело до порушення прав та свобод засудженого та не вплинуло на справедливість судового розгляду в цілому.