ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 522/1269/20
провадження № 61- 1709св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду
від 31 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П.,Назарової М. В., Кострицького В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що 19 березня 2018 року між сторонами укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримала від нього у борг кошти у розмірі 70 000 дол. США, які у встановлений строк, а саме до 01 січня 2020 року не повернула.
3. Факт передачі коштів підтверджено розпискою, яка знаходиться
у позивача.
4. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути
з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 19 березня
2018 року в розмірі 70 132,33 дол. США, з яких основний
борг - 70 000 дол. США та три проценти річних - 132,33 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 серпня
2021 року у складі судді Свяченої Ю. Б. у позові відмовлено.
6. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з урахуванням того, що сторони у справі є подружжям, взявши до уваги показання свідків, вважав, що надана позивачем розписка від 19 березня 2018 року не є достатнім доказом підтвердження факту безпосереднього передання коштів ОСОБА_2, тому відповідний договір позики є неукладеним, а наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
7. Постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 заборгованість за договором позики
у розмірі 70 132,33 дол. США, з яких основний борг - 70 000 дол. США та три проценти річних - 132,33 дол. США. Вирішено питання розподілу судових витрат.
8. Задовольняючи позов, апеляційний суд вказав, що умовами договору позики підтверджено, що сторони засвідчили факт передачі коштів та на власний розсуд визначили умови договору.
9. Підписуючи розписку, відповідачка погодилася з умовами договору позики, зокрема, щодо суми позики.
10. Також апеляційним судом взято до уваги, що наявність у позивача оригіналу розписки, складеної відповідачкою 19 березня 2018 року, свідчить про те, що отримані ОСОБА_2 кошти не були повернуті.
11. Встановивши, що ОСОБА_2 своєчасно, у строки встановлені договором позики не повернула отримані кошти, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, навівши відповідні розрахунки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. 28 січня 2024 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які у квітні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
15. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17,
Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц,
від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, Верховного Суду України
від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 02 липня 2017 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Вважає, що апеляційний суд, залишив поза увагою те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, проігнорував презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, оскільки кошти, які позивач надавав у борг відповідачці були їх спільним майном.
18. Позивач не спростував презумпцію спільності майна та не надав жодних доказів на підтвердження того, що кошти, які передавались у борг були його особистою приватною власністю.
19. Суд першої інстанції, у зв`язку з відсутністю доказів на підтвердження факту передачі коштів, дійшов правильного висновку про відмову в позові.
20. Вказує, що розписка була складена нею під час сварки з позивачем, тому суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 1046, 1047 ЦК України. Оскільки будь-яких коштів за розпискою від 19 березня 2018 року вона від позивача не отримувала, то і договір позики є неукладеним.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Обставини справи, встановлені судами
21. Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02 січня 2018 року.
22. 19 березня 2018 року ОСОБА_2 власноруч склала і підписала розписку такого змісту (далі - мовою оригіналу): "Я, ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1, проживающая по адресу
АДРЕСА_1, обязуюсь вернуть одолженные мне 70 000 (семьдесят тысяч) долларов США ОСОБА_1 до 2020 року".
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
23. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
24. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
25. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
26. Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики, а також трьох процентів річних за час прострочення виконання зобов`язання.
27. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
28. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
29. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання
з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
30. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
31. Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це
у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
32. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
33. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
34. З системного аналізу норм статті 1046, 1047 ЦК України вбачається, що оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті останнього сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.
35. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
36. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем
і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
37. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року