ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 369/4575/22
провадження № 61-17205св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство "Київська лісова науково-дослідна станція",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Дубас Т. В., від 11 травня 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 15 червня
2023 року, постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., від 25 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2022 року керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області Р. Кравченко в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державне підприємство (далі - ДП) "Київська лісова науково-дослідна станція", про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом скасування наказу, рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки.
2. Позовна заява обґрунтована тим, що наказом ГУ Держземагенства у Київській області від 16 січня 2014 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та передано їй у власність земельну ділянку, загальною площею 0,105 га, з кадастровим номером 3222482400:03:006:5067.
3. 17 березня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку (номер об`єкта нерухомого майна 315007532224).
4. У подальшому земельну ділянку на підставі договорів купівлі-продажу неодноразово віджували, зокрема на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а наразі її кінцевим власником на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року є ОСОБА_2 .
5. Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка розташована на землях лісогосподарського призначення в кварталі 53, виділ 14 за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 року Першотравневого лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", а за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 року лісництва - в кварталі 53 виділ 16, тому володіння та користування ОСОБА_2 цією земельною ділянкою є неправомірним.
6. Рішення про погодження зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, про вилучення її із державної власності та передачу у приватну власність не приймалось.
7. З урахуванням того, що спірна земельна ділянка є особливо цінною, належить до земель з обмеженим оборотом і набуття громадянами та юридичними особами прав на неї є неможливим. Цивільний оборот земельних ділянок лісогосподарського призначення є і був обмежений законодавчо з огляду, зокрема, на приписи ЗК України та ЛК України. Тому, спірна земельна ділянка надалі перебуває в державній власності і повноваженнями розпоряджатися нею, вилучати її чи надавати в постійне користування з 27 травня 2021 року наділена Київська обласна державна адміністрація. Зайняття ОСОБА_2 земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням вимог чинного законодавства необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням держави права володіння нею.
8. Посилаючись на викладене, прокурор просив суд усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду з кадастровим номером 3222482400:03:006:5067, площею 0,1050 га, яка розташована на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на даний час - Бучанського району Київської області), шляхом:
- визнання недійсним наказу ГУ Держземагенства у Київській області
№ КИ/3222482400:03:006/00012400 від 16 січня 2014 року, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 ;
- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 травня 2018 року за індексним номером 41296450 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5067, площею 0,1050 га;
- повернення вказаної земельної ділянки на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
9. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 11 травня 2023 року та додатковим рішенням цього ж суду від 15 червня 2023 року, залишеними без змін постановою Київського апеляційного суду
від 25 жовтня 2023 року, у задоволенні позову прокурора відмовлено, стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 34 460 грн.
10. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь
ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.
11. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вважали, що належним способом захисту порушених прав держави є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна із незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, тоді як у цій справі прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, що не є належним способом захисту порушених прав.
12. Обрання неналежного способу захисту є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
13. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суди попередніх інстанцій врахували складність справи та виконані адвокатом роботи, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат.
14. Апеляційний суд також звернув увагу, що згідно з умовами договору про надання правової допомоги, його сторонами було узгоджено фіксований розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
15. У касаційних скаргах заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову та відмову у стягненні на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
16. 29 листопада 2023 року та 24 січня 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. подав касаційні скарги на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 травня
2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 15 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року.
17. Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 травня 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 15 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року.
18. Витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у січні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
19. Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року.
20. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
21. Підставою касаційного оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 травня 2023 року, додаткового рішення цього ж суду від 15 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року прокурор зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,
від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц,
від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17,
від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20,
від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц,
від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19,
від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3574/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19,
від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20,
від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20,
від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17,
від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
22. Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року прокурор зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (додаткова),
від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (додаткова), від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі
№ 911/739/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Вказує, що зайняття земельних ділянок лісогосподарського призначення, які були вилучені з порушенням положень ЗК та ЛК України, слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням титульного володіння.
24. Посилається на те, що у цій справі захист порушеного права має бути здійснено на підставі статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України, шляхом задоволення позову про повернення земельної ділянки.
25. Зазначає, що суди, відмовляючи у задоволенні позову з підстав обрання неналежного способу захисту, самоусунулися від дотримання принципу jura novit curia.
26. Наголошує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність таких витрат.
27. Звертає увагу, що адвокат є кваліфікованим юристом, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом послуги, як визначення правової позиції, складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів та про відкладення підготовчого засідання не є тими послугами, які є необхідними, а не можуть бути враховані при розподілу судових витрат, так само як і послуги організаційного характеру (зустріч з клієнтом, підготовка кореспонденції для відправки, ознайомлення з матеріалами справи та інше), що були включені до вартості витрат на правничу допомогу.
28. Зауважує, що у звіті адвоката про витрачений час на надання правничої допомоги наявні послуги, які виявились недоцільними для ефективного розгляду справи, зокрема складання запиту до ДП "Національні інформаційні системи", за яким запитуванні документи так і не були надані та долучені до матеріалів справи, складання заяви про залишення позову без розгляду та повернення відповіді прокурора на відзив, у задоволенні яких судом було відмовлено тощо.
29. Стверджує, що у суді першої інстанції відбулось лише одне судове засідання щодо розгляду справи по суті та ще одне судове засідання під час апеляційного перегляду справи. Доводи та правова позиція ОСОБА_2 та його представника у справі під час розгляду апеляційної скарги фактично співпадали з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву.
Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги
30. У січні та березні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дяченко І. В. подав відзиви на касаційні скарги, доводи яких не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки всупереч вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзивів не додані належні докази їх надсилання учасникам справи, за винятком ОСОБА_1 .
31. При цьому колегія суддів відхиляє як докази направлення відзивів учасникам справи надані адвокатом Дяченком І. В скріншоти електронної пошти, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 43 ЦПК України процесуальні дії мають вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, а наявність у адвоката зареєстрованого кабінету в підсистемі Електронний суд є обов`язковою в силу вимог статті 14 ЦПК України.
Обставини справи, встановлені судами
32. Наказом ГУ Держземагенства у Київській області
№ КИ/3222482400:03:006/00012400 від 16 січня 2014 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", зокрема затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та передано їй у власність земельну ділянку, загальною площею 0,105 га, з кадастровим номером 3222482400:03:006:5067, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
33. 17 березня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області
Євко В. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
(з відкриттям розділу), індексний номер 11669100, яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 4997884 про право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5067.
34. 25 квітня 2014 року між ОСОБА_1, від імені якої діяла -
ОСОБА_6, та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222482400:03:006:5067.
35. 24 грудня 2014 року між ОСОБА_3, від імені якого діяв -
ОСОБА_7, та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482400:03:006:5067.
36. 04 травня 2016 року між ОСОБА_4, від імені якої діяв -
ОСОБА_7, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482400:03:006:5067.
37. Право приватної власності ОСОБА_2 на вказану спірну земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Підставою для державної реєстрації зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 25 травня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
38. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
39. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
40. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо вирішення позовних вимог по суті спору
41. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16
ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
42. Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
43. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який
є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
44. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
45. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня
2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі
№ 910/12525/20).
46. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1
ЛК України).
47. В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
48. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
49. До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення"
ЛК України).
50. Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9
ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.