ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2024 року
м. Київ
справа № 360/221/24
адміністративне провадження № К/990/21425/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Ханової Р.Ф., Васильєвої І.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року (суддя Захарова О.В.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року (головуючий суддя Компанієць І.Д., судді: Гайдар А.В., Казначеєв Е.Г.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Луганській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), визнання протиправними та скасування рішень,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі - Позивач, ОСОБА_1, Скаржник) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Луганській області (надалі - Відповідач, ДПС), в якому просила визнати протиправними та скасувати:
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2017 року № 0030691314 на суму 80 886,62 грн;
- рішення від 28 листопада 2017 року № 0030671314 на суму 12 501,39 грн;
- рішення від 28 листопада 2017 року № 0030701314 на суму 170,00 грн.
На обґрунтування заявленого змісту позовних вимог Позивач зазначала, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі №360/2281/19, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року, встановлено, що акт перевірки від 19 жовтня 2017 року № 302/12-32-13-14/2955014167, на підставі якого прийняті оскаржувані індивідуальні акти, був отриманий з порушенням встановленого законодавством порядку, тобто є недопустимим доказом, внаслідок скасування ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі №752/21365/16-к, яка слугувала підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки.
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року Позивачеві відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду, позовну заяву залишено без руху й встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, зокрема, шляхом подання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.
Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції виходив з того, що за оскарженням вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2017 року № 0030691314 та рішень від 28 листопада 2017 року № 0030671314, № 0030701314 Позивач звернулась лише в лютому 2024 року, тобто після спливу визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) шестимісячного строку звернення більш, ніж на 5 років.
Підставою для відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду слугувало непідтвердження Позивачем належними доказами існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від її волевиявлення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Водночас суд першої інстанції відхилив доводи Позивача щодо виникнення в неї можливості звернення до суду з підстав, наведених у позовній заяві, лише після 30 жовтня 2023 року, тобто після дати прийняття Першим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №360/2281/19, якою встановлено обставини, покладені в основу позову, з огляду на те, що достатньою і необхідною умовою для звернення до суду у даному випадку є судове рішення Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, що набрало законної сили, яким скасовано ухвалу слідчого судді про проведення перевірки Позивача.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду 18 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, позовну заяву повернуто Позивачу.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції зазначив про те, що вперше Позивач своєчасно оскаржила до суду вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2017 року №0030691314 та рішення від 28 листопада 2017 року № 0030671314, № 0030701314, однак їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В подальшому ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року скасовано ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі №752/21365/16-к, яка слугувала підставою для проведення перевірки за результатами якої складено акт перевірки від 19 жовтня 2017 року № 302/12-32-13-14/2955014167, на підставі якого прийняті зазначені індивідуальні акти.
З огляду на вказану обставину, Позивач повторно 22 липня 2020 року звернулася до суду з позовною заявою щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2017 року №0030691314 та рішення від 28 листопада 2017 року № 0030671314, № 0030701314, яку їй було повернуто ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 360/2799/20 з підстав пропуску строку звернення до суду. Так в зазначеній ухвалі суд встановив, що наприкінці 2017 року Позивачу стало відомо про порушення її прав, та з квітня 2019 року вона достеменно знала про всі нові обставини.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції констатував, що вже станом на дату звернення до Луганського окружного адміністративного суду 22 липня 2020 року Позивачем був пропущений строк звернення до суду та поважність причин пропуску якого судом встановлена не було.
Довід Позивача про те, що підставою в цій справі є обставини, встановлені іншим судовим рішенням, а саме рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 360/2281/19, визнано судом першої інстанції безпідставними, оскільки в зазначеній справі Позивачем оскаржувались рішення Відповідача також з підстав скасування в судовому порядку ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 752/21365/16-к, тобто з тих самих, що й у справах №360/2799/20 та №360/221/24.
При цьому судом першої інстанції також відзначено, що оскільки позов, за яким відкрито провадження в адміністративній справі № 360/2281/19, подано 03 червня 2019 року, тобто з дотримання строку звернення до суду, відповідно посилання в даному випадку на обставини, встановлені іншим судовим рішенням, є штучним відтермінуванням строку звернення до суду.
Оскільки Позивач не виконала вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху та не усунула недоліків такої заяви, суд апеляційної інстанції погодив висновок суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА НЕЇ ТА ВІДПОВІДІ НА ВІДЗИВ
2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі Позивач стверджує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних норм та просить Суд скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду в суд першої інстанції.
Скаржник наполягає на тому, що можливість подання позову з підстав встановлення рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі №360/2281/19 факту недопустимості доказів, отриманих під час перевірки, за результатами якої складено акт від 19 жовтня 2017 року № 302/12-32-13-14/2955014167, на підставі якого прийняті оскаржувані індивідуальні акти, у неї виникла не раніше 30 жовтня 2023 року, коли вона могла отримати доказ на підтвердження відповідних обставин - постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 360/2281/19.
Також Скаржник обґрунтовує наявність у неї права на поновлення пропущеного строку звернення до суду тим, що нею було вжито всіх доступних їй заходів щодо своєчасного захисту своїх прав у суді, у той час, як обрання невірного способу захисту права було спричинено неналежною організацією правосуддя державою, а саме, принциповими змінами судової практики, яка регламентує підстави і порядок оскарження результатів проведення незаконних податкових перевірок, які в певних випадках впливали на процесуальну можливість судового оскарження рішень контролюючих органів.
2.2. Позиція Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Відповідач вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтування своєї позиції представник Відповідача наводить відповідне правове регулювання та судову практику.
При цьому Відповідач зазначив про те, що Позивачу про порушення її прав стало відомо ще наприкінці 2017 року, та з квітня 2019 року їй достеменно стало відомо про нові обставини, на які вона посилається у позові як на такі, що порушують права, а саме, скасування в судовому порядку ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 752/21365/16-к, проте, з позовом до суду вона звернулась лише 01 березня 2024 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду більше ніж на 5 років.
Відповідач також відзначив, що постановою Верховного суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 360/2281/19.
2.3 Позиція Позивача, викладена у відповіді на відзив на касаційну скаргу
Скаржник посилається на неревалентність покликань Відповідача на правові висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 02 березня 2020 року у справі № 640/18930/18, від 02 липня 2019 року у справі № 826/16076/17.
Крім того, зазначила, що доводи, викладені Відповідачем у відзиві, фактично зводяться до повторення змісту оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанції.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів скаржника і висновку суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судом наслідків пропущення строків звернення до суду саме по собі не є порушенням права на доступ до суду.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Як встановлено у частині другій статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.