ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 369/218/22
провадження № 61-4451св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника Національної поліції України - Медведського Владислава Валерійовича на постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у складі колегії суддів Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Ящук Т. І.,
у справі за позовом Національної поліції України до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Борщагівської сільської територіальної громади Київської області, про виселення з службового житлового приміщення Національної поліції України та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року Національна поліція України (далі - НПУ) звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 29 травня 2019 року розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 413 "Про включення до числа службового житлового фонду квартир Національної поліції України, розташованих у будинку за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2" включено до числа службового житлового фонду Києво-Святошинського району Київської області НПУ ряд квартир, зокрема, квартиру АДРЕСА_3 .
11 вересня 2019 року розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації № 607 "Про затвердження рішення про надання службової квартири" затверджено рішення керівництва та Центральної житлової комісії НПУ про надання службової трикімнатної квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 на родину з 4-х осіб, а саме: ОСОБА_1, дружина - ОСОБА_2, донька - ОСОБА_4 та син ОСОБА_3, та видано ордер.
11 червня 2021 року наказом НПУ № 714 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту НПУ.
Відповідачі не проживають у службовій квартирі НПУ за адресою: квартира АДРЕСА_5 . Фактично проживають у квартирі АДРЕСА_6 .
22 вересня 2021 року позивач направив на зазначені адреси рекомендованими листами вимогу щодо виселення зі службового жилого приміщення. Зазначені листи повернулись позивачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання та у зв`язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Посилався на те, що відповідачі користуються приміщенням не за призначенням, не проживають в службовому жилому приміщенні НПУ та мають інше житло. Поведінка відповідачів свідчить про порушення правил проживання у службовому приміщенні та порушує інтереси позивача і працівників поліції, які потребують поліпшення житлових умов за рахунок відомчого житлового фонду.
НПУ просила виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зі службового жилого приміщення НПУ за адресою: квартира АДРЕСА_5, без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
31 липня 2023 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області позов задоволено. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зі службового житлового приміщення НПУ за адресою: кв. АДРЕСА_5, без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 пропрацював в органах поліції тільки 5 років і 7 місяців, не звільнив службове житлове приміщення після припинення трудових відносин з НПУ, з реєстрації не знявся, чим порушив законні права та інтереси позивача.
08 лютого 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року скасовано з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що НПУ, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ (далі - УМВС) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі № 420/6852/18 (адміністративне провадження № К/9901/4011/20)). ОСОБА_1 був переатестований та призначений на службу в поліцію, що свідчить про те, що він пропрацював в органах внутрішніх справ більше ніж десять років, що виключає можливість виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі використовують службову квартиру не за призначенням, а також доказів наявності у відповідачів іншого житла на праві власності (користування).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 березня 2024 року НПУ засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм, передбачених абзацом другим частини першої статті 125 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), абзацу третього пункту 35 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37. Вказує на відсутність єдиного підходу до тлумачення формулювання "період роботи не менше як десять років на підприємстві, в установі, організації, що надали службове жиле приміщення".
У поясненнях до касаційної скарги, поданих 03 травня 2024 року, НПУ зазначило, що помилково вказало у касаційній скарзі абзац другий частини першої статті 125 ЖК України замість правильного - абзацу третього частини першої зазначеної статті.
Також представник НПУ наголошував на тому, що МВС та НПУ є окремими юридичними особами публічного права, кожна із яких самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а матеріалами справи підтверджено відсутність мінімального десятирічного періоду роботи у НПУ.
Доводи інших учасників справи
19 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жогіна О. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що є сталою практика застосування судами статті 125 ЖК України щодо визначення (обчислення) стажу (вислуги), які дають право на пільгу - надання іншого житлового приміщення у випадку виселення із службового житла (постанови Верховного Суду від 19 січня 2024 року в справі № 502/386/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 760/15762/15-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 465/7043/14-ц, від 21 травня 2020 року в справі № 127/25203/17). Тому необґрунтованими є доводи касаційної скаргу НПУ про відсутність висновку Верховного Суду із застосування статті 125 ЖК України. З цих же підстав представник ОСОБА_1 - адвокат Жогіна О. О. просила закрити касаційне провадження у справі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
08 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
26 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 серпня 1996 року ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ (т. 1, а. с. 207).
06 листопада 2015 року наказом УМВС № 2406 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ (т. 1 а. с. 207).
07 листопада 2015 року наказом НПУ № 82 о/с у порядку переатестування призначено ОСОБА_1, що прибув з Головного управління МВС України в Донецькій області, головним інспектором, полковником поліції (т. 1, а. с. 26, 207).
29 травня 2019 року розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 413 "Про включення до числа службового житлового фонду квартир Національної поліції України, розташованих у будинку за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2" включено до числа службового житлового фонду Києво-Святошинського району Київської області НПУ ряд квартир, зокрема, квартиру АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 15, 16).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності трикімнатна квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності державі в особі НПУ (т. 1, а. с. 14).
11 вересня 2019 року розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації № 607 "Про затвердження рішення про надання службової квартири", затверджено рішення керівництва та Центральної житлової комісії НПУ про надання службової трикімнатної квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 на родину з 4-х осіб, а саме: ОСОБА_1, дружина - ОСОБА_2, донька - ОСОБА_4 та син ОСОБА_3, а також видано ордер (т. 1, а. с. 17, 18).
11 червня 2021 року наказом НПУ № 714 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту НПУ (т. 1, а. с. 25).
29 вересня 2021 року позивач направив на адресу ОСОБА_1 лист про виселення зі службового приміщення, оскільки його було звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII. Посилаючись на пункт 34 Порядку надання службових жилих приміщень і користування ними, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 "Про службові жилі приміщення", просив добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 20-24).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відводу та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі "Gillow v. the U.K."), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі "Larkos v. Cyprus").
У пункті 2 статті 8 Конвенції чітко визначені підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зав`язків із конкретним місцем.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "McCann v. the United Kingdom", заява № 19009/04, пункт 50).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (частина перша статті 118 ЖК України).
Згідно з частиною першою статті 122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.