ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю.
12 червня 2024 року
м. Київ
Справа № 522/179/16
Провадження № 14-17цс22
у справі за позовом Національного банку України до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою адвокатом Новіковою Тетяною Олегівною, на постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року
за касаційною скаргою Національного банку України на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. Обставини справи
1. У січні 2016 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
2. Позов мотивував тим, що 28 листопада 2014 року він та Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") уклали договір про надання стабілізаційного кредиту № 60, за умовами якого ПАТ "Імексбанк" отримало кредит у розмірі 300 000 000,00 грн на строк до 28 листопада 2016 року зі сплатою 21,0 процента річних.
3. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 28 листопада 2014 року НБУ та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 61, за умовами якого ОСОБА_1 поручився перед кредитором за виконання ПАТ "Імексбанк" зобов`язань за кредитним договором.
4. У зв`язку з неналежним виконанням АТ "Імексбанк" зобов`язань за кредитним договором 04 вересня 2015 року НБУ в особі Управління НБУ в Одеській області направило ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язання щодо погашення заборгованості за укладеним між НБУ та АТ "Імексбанк" кредитним договором від 28 листопада 2014 року № 60.
5. За розрахунком позивача станом на 28 грудня 2015 року заборгованість за кредитним договором склала 309 850 670,07 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 300 000 000,00 грн, заборгованість зі сплати процентів - 9 838 356,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 12 313,91 грн.
6. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором поруки, НБУ просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 309 850 670,07 грн, яка виникла внаслідок невиконання позичальником АТ "Імексбанк" грошового зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та пені.
7. Суди розглядали цю справу неодноразово.
8. Рішенням від 16 березня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси задовольнив позов НБУ.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь НБУ заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 300 000 000,00 грн, заборгованості зі сплати процентів - 9 838 356,16 грн, пені за прострочення сплати процентів - 12 313,91 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
9. Рішенням від 15 липня 2016 року Апеляційний суд Одеської області задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2 .
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення - про відмову в задоволенні позову НБУ.
Постановив окрему ухвалу щодо дій працівників НБУ.
10. Ухвалою від 04 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнив частково касаційну скаргу НБУ.
Касаційний суд скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року та окрему ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року.
Справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
11. Суд касаційної інстанції обґрунтовував ухвалу тим, що постановою Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 з 27 травня 2015 року відкликано банківську ліцензію АТ "Імексбанк". 27 травня 2015 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення № 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку". Водночас суд першої інстанції усупереч вимогам статей 212-214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та належно не визначив суб`єктний склад сторін спору, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову НБУ.
12. Ухвалою від 27 лютого 2018 року, внесеною до протоколу судового засідання, Приморський районний суд м. Одеси до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучив ПАТ "Імексбанк" та Фонд.
13. Ухвалою від 14 серпня 2018 року, внесеною до протоколу судового засідання, Приморський районний суд м. Одеси задовольнив клопотання НБУ про зміну предмета позову та залучення до участі у справі співвідповідача ПАТ "Імексбанк".
14. З урахуванням зміни предмета позову НБУ просив суд стягнути з ОСОБА_1 та АТ "Імексбанк" у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн.
15. Рішенням від 14 грудня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси в задоволенні позову НБУ відмовив.
Скасував застосовані заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1, а саме на: зупиночне місце АДРЕСА_1 ; зупиночне місце АДРЕСА_2 ; легковий автомобіль ВАЗ 2109, 1989 року випуску; акції, що належать ОСОБА_1 у ПрАТ "Інвестиційна компанія "Примор`є-Інвест", ПАТ "Чорноморська транспортна компанія", АТЗТ "Центральний універмаг", ПрАТ "Страхова компанія "Примор`є", ПАТ "Спецавтоматика", ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець".
16. Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за кредитним договором повинна бути пред`явлена в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит має бути погашений одноразовим платежем).
17. Суд констатував, що НБУ набув право пред`явити вимогу про виконання основного зобов`язання до поручителя з 28 травня 2015 року, тобто на наступний день за днем настання строку виконання основного зобов`язання, яким у спірних правовідносинах є день початку процедури ліквідації ПАТ "Імексбанк" (27 травня 2015 року). Оскільки НБУ звернувся до суду з позовом до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 06 січня 2016 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
18. Суд відхилив посилання НБУ на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина четверта статті 559 ЦК України в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" (далі - Закон № 2478-VIII), який набрав чинності 04 листопада 2018 року, оскільки останнім днем дії поруки ОСОБА_1 вважається 27 листопада 2015 року. Тобто як на момент набуття чинності Законом № 2478-VIII, так і на момент введення його в дію зобов`язання за договором поруки між ОСОБА_1 та НБУ припинилися, що виключає можливість застосування зазначеного Закону до спірних правовідносин.
19. Постановою від 24 листопада 2020 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу НБУ задовольнив.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2018 року скасував та ухвалив нове судове рішення - про задоволення позову.
Стягнув з ОСОБА_1, АТ "Імексбанк" на користь НБУ заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 300 000 000,00 грн, заборгованість зі сплати процентів - 9 838 356,16 грн, пеня за несплату процентів - 12 313,91 грн.
20. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що строк пред`явлення вимоги до поручителя, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, не можна вважати пропущеним, оскільки пунктом 14 договору поруки сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником та/або поручителем зобов`язань, що складають основне зобов`язання, тобто сторони, керуючись приписами частини четвертої статті 559 ЦК України, встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником та/або поручителем основного зобов`язання.
21. Оскільки зобов`язання з повернення коштів за кредитним договором не виконано, а умовами договору поруки визначено, що строком припинення поруки є повне виконання позичальником та/або поручителем зобов`язань, що складають основне зобов`язання, апеляційний суд дійшов висновку, що зобов`язання виникло до введення і продовжило існувати після введення в дію Закону № 2478-VIII, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
22. Установивши, що на час вирішення спору АТ "Імексбанк" не припинено, призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку, апеляційний суд констатував наявність підстав для солідарної відповідальності позичальника та поручителя, а тому вважав обґрунтованими вимоги НБУ про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн.
23. Додатковою постановою від 24 грудня 2020 року Одеський апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1, АТ "Імексбанк" на користь НБУ відшкодування судових витрат у розмірі 2 686 294,03 грн з кожного.
Стягнув з ОСОБА_1, АТ "Імексбанк" у дохід держави відшкодування судових витрат у розмірі 3 124 095,04 грн з кожного.
24. Суд апеляційної інстанції мотивував додаткову постанову тим, що в постанові Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року не вирішено питання розподілу судових витрат, а тому такі підлягають розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення.
25. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив з того, що НБУ за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 4 647 760,05 грн [309 850 670,07 грн (ціна позову) х 1,5 процента (ставка судового збору для юридичних осіб)], а тому за подання апеляційної скарги судовий збір підлягав сплаті у розмірі 6 971 640,07 грн (4 647 760,05 грн х 150 процентів). Однак згідно з платіжним дорученням від 01 лютого 2019 року № 1539000918 заявник сплатив за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 723 450,00 грн та звернувся з клопотанням про зменшення суми судового збору, посилаючись на неправомірність обмежень доступу до суду внаслідок необхідності сплати надмірно великої суми судового збору та неспівмірності його розміру з предметом позову, яке було задоволено апеляційним судом. За подання касаційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. Посилаючись на приписи статті 141 ЦПК України, за правилами якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що судові витрати НБУ зі сплати судового збору в розмірі 5 372 588,05 грн (4 647 760,05 грн + 723 450,00 грн +1 378,00 грн) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів у рівних частинах на користь позивача, а у розмірі 6 248 190,07 грн (6 971 640,07 грн - 723 450,00 грн) - на користь держави.
26. У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана адвокатом Новіковою Т. О., на постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року.
27. У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга НБУ на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, у якій позивач просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1, АТ "Імексбанк" на користь НБУ судові витрати у розмірі 5 474 950,06 грн з кожного.
28. Ухвалою від 10 лютого 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою НБУ на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
29. Ухвалою від 26 лютого 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Новікової Т. О. на постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
30. Ухвалоювід 26 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду частково задовольнив клопотання НБУ та Фонду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для вирішення виключної правової проблеми та забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції до набрання чинності Законом № 2478-VIII у поєднанні з правилами Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI).
У задоволенні клопотань НБУ та Фонду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України для відступу від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 36), від 19 травня 2020 року у справі №910/23028/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59) та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відмовив.
31. Постановою від 12 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Новіковою Т. О., задовольнила частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року змінила шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Касаційну скаргу НБУ задовольнила частково.
Додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині розподілу судових витрат між сторонами скасувала та ухвалила в цій частині нове судове рішення - про стягнення з ОСОБА_1, АТ "Імексбанк" на користь НБУ відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 5 474 950,06 грн з кожного.
У частині стягнення відшкодування судових витрат на користь держави додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишила без змін.
32. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову тим, що погоджена сторонами умова про чинність зобов`язань за договором поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем основного зобов`язання не є строком, встановленим у договорі поруки, в розумінні частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
33. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сторони в договорі визначили інший, ніж у частині четвертій статті 559 ЦК України, строк чинності поруки, та констатує необхідність застосування припису речення другого частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
34. Зазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.
35. Велика Палата Верховного Суду нагадала, що застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки треба розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, пункт 61).
36. Тому при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 як поручителя АТ "Імексбанк" на користь НБУ встановленню судами підлягала обставина дотримання кредитором шестимісячного строку на пред`явлення позову до поручителя.
37. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що строк виконання договірного зобов`язання є істотною умовою правочину та підлягає погодженню сторонами при його укладенні.
38. Виходила з того, що норми статей 36, 46 Закону № 4452-VI, як і переважна частина правил цього Закону, стосовно наслідків запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації банку мають публічно-правовий характер. Кінцевою метою приписів Закону № 4452-VI є максимальне забезпечення збереження активів банку, а також запобігання втрати його майна та виникненню збитків у банку. Публічно-правовий характер визначених цим Законом правил тимчасової адміністрації та ліквідації проявляється через застосування державою імперативного методу регулювання суспільних відносин, дія якого спрямована передусім на суб`єктів владних повноважень шляхом визначення меж їхніх повноважень.
39. Водночас застосування державою, яка не є стороною договору кредиту, такого методу регулювання правовідносин саме по собі без його імплементування сторонами договору із застосуванням цивільно-правового механізму регулювання цивільних відносин не створює безпосередньо для них цивільно-правових наслідків. Тобто рішення спеціального суб`єкта як органу здійснення владних управлінських функцій у державі, який не є стороною договору, про призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку, за загальним правилом ЦК України, не може бути підставою зміни (а так само виникнення і припинення) цивільного договору, ініціатором чого зазвичай є саме учасник договірних відносин.
40. На переконання Великої Палати Верховного Суду, наведені правові норми (частина п`ята статті 36 та пункт 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI) спрямовані насамперед на виявлення усіх активів та пасивів банку, оцінку його реального фінансового стану, а так само для стимулювання кредиторів неплатоспроможного банку до заявлення своїх вимог у межах ліквідаційної процедури з метою виявлення усіх пасивів банку та не можуть сприйматися окремо від інших норм Закону № 4452-VI, які безпосередньо регулюють процедуру виведення банку з ринку, у тому числі із застосуванням у подальшому такого цивільно-правового механізму, як акцепт вимог кредитора.
41. Зазначила, що Законом № 4452-VI передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку (частина п`ята статті 45 Закону № 4452-VI).
42. За змістом частини першої статті 49 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
43. Зауважила, що протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (пункт 3 частини другої статті 49 Закону № 4452-VI).
44. Тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, положення пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI лише в сукупності із частиною п`ятою статті 45 та частинами першою, другою статті 49 цього Закону, якими врегульовано механізм ініціювання кредитором як стороною договору зміни (настання) строку виконання зобов`язання шляхом пред`явлення вимог до боржника та їх подальшого акцепту Фондом як управителем активами та пасивами боржника, є підставою для зміни договору в односторонньому порядку в розумінні частини другої статті 651 ЦК України, а саме для настання строку виконання зобов`язань неплатоспроможного банку перед кредитором.
45. Велика Палата Верховного Суду додатково зазначила, що уповноважена особа Фонду в частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, фактично виконує функції органу управління банку та вчиняє дії, спрямовані на максимальне збереження активів банку та виконання його непогашених зобов`язань, мінімізуючи можливість заподіяння збитків майну банку, зокрема його колишнім керівництвом чи бенефіціарами.
46. Вважала, що Законом № 4452-VI для уповноважених осіб передбачено тримісячний строк (з можливістю продовження за певних обставин) здійснення тимчасової адміністрації та 90-денний строк для складання реєстру акцептованих вимог кредиторів. Очевидно, що, передбачаючи такий строк, законодавець усвідомлював обсяг зобов`язань неплатоспроможного банку, виявлення та облік яких має здійснити уповноважена особа Фонду.