ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2024 року
м. Київ
справа № 307/1528/22
провадження № 61-16123св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кухта Ольга Василівна, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області, у складі судді Сас Л. Р., від 17 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Собослой Г. Г.,Кондор Р. Ю., Кожух О. А., від 04 жовтня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
2. Позов обґрунтований тим, що06 жовтня 2021 року згідно з укладеним між сторонами договору позики ОСОБА_2 отримала від позивача у позику 1 850 000 грн, що еквівалентно 70 000 доларів США по курсу НБУ на день отримання позики, для придбання будівельних матеріалів для здійснення добудови житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 і зобов`язалася повернути йому цю суму після добудови та продажу цих будинків.
3. Про отримання коштів відповідачка особисто написала та підписала розписку, тобто підтвердила зобов`язання за договором позики.
4. Виконання підготовчих та будівельних робіт по добудові житлових будинків не розпочато, будівельні матеріали не придбано, у зв`язку із чим позивач надіслав відповідачці вимогу повернути позику у строк до 15 травня 2022 року. Однак відповідачка зобов`язання щодо повернення коштів не виконала.
5. Посилаючись на викладене,ОСОБА_1 просив суд стягнути із
ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2 047 843 грн, що еквівалентно
70 000 доларів США по курсу НБУ на день подання позову.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
6. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області
від 17 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року, позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 855 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
7. Суди попередніх інстанцій вважали, що розписка підтверджує боргове зобов`язання і містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення. ОСОБА_2 визнала укладення договору позики, проте заперечує факт отримання грошей, при цьому договір не оспорює і не зверталася у правоохоронні органи щодо шахрайських дій позивача, якщо такі мали місце.
8. Оскільки вимога про повернення боргу була направлена позивачем
05 травня 2022 року та отримана відповідачкою - 11 травня 2022 року, тому борг повинен був повернутий протягом 30 днів з дня її отримання, тобто у строк до - 11 червня 2022 року, однак протягом вказаного строку борг не повернуто.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Кухта О.В. просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10. 10 та 13 листопада 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат
Кухта О. В. подала касаційні скарги на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року.
11. Оскільки касаційні скарги подані однією особою на ті самі судові рішення та їх зміст є ідентичним, Верховний Суд розглядає їх як одну касаційну скаргу.
12. Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у січні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
13. Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2023 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15,
від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 754/4475/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19-ц,
від 10 січня 2020 року у справі № 916/556/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Крім того, вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Зауважує, що за умовами договору позики (розписки) зобов`язання з повернення коштів виникають після добудови та продажу будинків, тобто виникнення зобов`язання сторони обумовили наявністю відкладальної обставини, яка ще не настала.
17. Звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не дали оцінки доводам щодо удаваності договору позики, і що кошти за вказаною розпискою взагалі не передавались.
18. Вважає, що дії та поведінка позивача є недобросовісними та суперечливими, оскільки позивач, отримавши розписку від відповідачки, яка була нею складена як гарантія виконання наданої її померлим братом обіцянки передати позивачу одну з квартир в новобудові після завершення будівництва, всупереч наявним домовленостям та обумовленого строку їх виконання, фактично відразу скористався цією удаваною розпискою - гарантією, як підставою для звернення до суду для стягнення позики, яку він не надавав.
19. Водночас окремо наголошує, що між сторонами виникли правовідносини щодо правочину, який за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи як договору позики, так і інвестиційного договору про спільну діяльність, з метою отримання прибутку. Відповідачка не має наміру відмовлятись добудувати будинки та їх реалізувати, наразі вже проведено необхідне рецензування та виготовлення технічної документації, зареєстровано право користування земельною ділянкою, проводяться інші підготовчі та організаційні дії.
20. Зазначає, що на момент складання розписки відповідачка не набула майнових прав щодо недобудови, а тому позивач не міг інвестувати і передавати кошти особі, яка не була власником недобудови. Вказані обставини свідчать про нікчемність наданої розписки на день її складання.
21. Позивач, направивши вимогу про повернення боргу, діяв всупереч приписам статті 1049 ЦК України, відповідно до яких відповідачка має тридцять днів для її розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
22. У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марич І. Ю. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
23. Зазначає, що судами попередніх інстанцій була надана належна оцінка запереченням відповідачки щодо позову.
24. Наголошує, що позивачем була надана саме позика із зазначенням мети отримання такої позики. Будь-яких інвестиційних правочинів між сторонами не укладалось.
25. Зауважує, що відповідачка у розписці зазначала про ризики щодо неповернення коштів, вказавши, що у разі використання коштів на будівництво і його не завершення, відсутності коштів для продовження будівництва, зобов`язується продати зазначені будівлі та повернути позивачу 30% від суми продажу незавершеного будівництва. Зазначене слід трактувати як гарантію відповідачки повернення позики за рахунок продажу свого майна в окремому випадку - неможливості повернення позики у разі закупівлі нею необхідних матеріалів, оплати виконаних робіт. Попередньо визначена вартість продажу нерухомого майна складала 210 000 - 240 000 доларів США, що ймовірно і складало б суму позики.
26. Твердження відповідачки про те, що вона довірливо склала розписку, не отримавши за нею грошових коштів, суперечать її позиції про те, що між сторонами укладено договір змішаного типу, який містить елементи позики та інвестиційного правочину про спільну діяльність.
Фактичні обставини справи
27. Згідно з текстом розписки від 06 жовтня 2021 року, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 кошти в сумі 1 855 000 грн (еквівалент 70 000 доларів США) для здійснення будівництва житлових будинків АДРЕСА_1 та
АДРЕСА_2, для закупівлі будівельних матеріалів та виконання будівельно-монтажних робіт. У разі використання цих коштів на будівництво і його не завершення, зобов`язується продати зазначені будівлі та у день укладення договорів купівлі-продажу повернути ОСОБА_1 30% від суми, отриманої за договором купівлі-продажу цих будов незавершеного будівництва житлових будинків по АДРЕСА_3 . У разі прострочення повернення коштів зобов`язується за кожен день прострочення сплатити штраф у розмірі 0,2% від суми боргу.
28. 11 травня 2022 року ОСОБА_2 отримала вимогу ОСОБА_1
від 05 травня 2022 року про повернення грошових коштів у строк до
15 травня 2022 року, однак кошти за розпискою від 06 жовтня 2021 року не повернула.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
29. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
30. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.