ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/9627/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса" - Шевченко І.В., адвокат (ордер від 31.05.2024),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Есаб Україна" - Івасечко В.І., адвокат (ордер від 06.05.2024),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Есаб Україна"
на рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2023 (суддя Плотницька Н.П.),
постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 (колегія суддів: Михальська Ю.Б.(головуючий), Тищенко А.І., Іоннікова І.А.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 (колегія суддів: Михальська Ю.Б.(головуючий), Тищенко А.І., Іоннікова І.А.), яка ухвалена за результатом апеляційного перегляду додаткового рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2023
зі справи № 910/9627/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса" (далі - ТОВ "Торговий дім "Ніса")
до товариства з обмеженою відповідальністю "Есаб Україна" (далі - ТОВ "Есаб Україна")
про зобов`язання поставити товар.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Торговий дім "Ніса" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Есаб Україна" про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання за договором від 13.06.2018 № BUK 7-72 в частині поставки позивачу товару, перелік якого наведений у прохальній частині позовної заяви.
Позовна заява мотивована з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором від 13.06.2018 № BUK 7-72 в частині поставки товару.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2023 зі справи № 910/9627/23 позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість.
Згідно з додатковим рішенням від 26.12.2023 зі справи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 рішення суду першої інстанції, яке ухвалене по суті спору, залишено без змін.
Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 додаткове рішення зі справи скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення заяви позивача: стягнуто з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Зазначену постанову суду апеляційної інстанції в частині обґрунтування наявності підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції мотивовано з посиланням на те, що місцевим господарським судом було порушено порядок розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, що й стало підставою для скасування додаткового рішення у справі та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення за результатом розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, які ухвалені по суті спору, ТОВ "Есаб Україна" просило суд касаційної інстанції скасувати рішення та постанову та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
У касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції, яка ухвалена за результатом апеляційного перегляду додаткового рішення місцевого господарського суду, ТОВ "Есаб Україна" просило суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.04.2024 зі справи № 911/159/23, від 25.06.2020 зі справи № 924/233/18, від 04.11.2019 зі справи № 905/49/15, від 29.11.2019 зі справи № 914/2267/18, від 22.06.2023 зі справи № 914/1661/22, від 21.06.2023 зі справи № 916/3027/21, від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17, від 03.06.2022 зі справи № 922/2115/19, від 10.09.2019 зі справи № 916/2403/18, від 09.07.2019 зі справи № 903/849/17, від 15.06.2023 зі справи № 910/17401/21, від 07.03.2023 зі справи № 913/864/21, від 22.06.2022 зі справи № 904/5328/21, від 12.06.2019 зі справи № 911/3733/16, від 19.03.2024 зі справи № 922/4078/23, від 29.04.2021 зі справи № 910/11077/20, від 26.04.2021 зі справи № 916/3122/20.
Скаржник зазначає про недослідження судами попередніх інстанцій наданих ним до суду першої інстанції податкових накладних, які можуть оцінюватися судом як докази у сукупності з іншими доказами по справі, проте не були досліджені (зазначене за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
У касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції, яка ухвалена за результатом апеляційного перегляду додаткового рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2023, скаржник посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судом попередньої інстанції висновку щодо застосування норм права, а саме, приписів частини четвертої статті 126, частини п`ятої статті 129 ГПК України щодо критеріїв співмірності та правил розподілу судових витрат у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.11.2023 зі справи № 914/2355/21 (додаткова постанова) та від 24.01.2022 зі справи № 911/2737/17.
- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 126 ГПК України щодо стягнення витрат на правничу допомогу, які не були фактично (реально) понесені позивачем (сплачені адвокату) у строк, встановлений договором про надання правової допомоги.
Доводи інших учасників справи, розгляд заяв/клопотань учасників справи
ТОВ "Торговий дім "Ніса" у відзиві на касаційну скаргу просило суд залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені по суті спору, з посиланням, зокрема, на їх обґрунтованість.
Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.06.2024 № 32.2-01/1210 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9627/23 у зв`язку з відпустками суддів Ємця А.А. та Малашенкової Т.М.
У судовому засіданні 27.06.2024 оголошувалася перерва до 04.07.2024.
Згідно з ухвалою Суду від 02.07.2024 заяву представника ТОВ "Торговий дім "Ніса" - адвоката Шевченка І.В. (вих. від 01.07.2024 б/н) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто заявнику без розгляду.
ТОВ "Торговий дім "Ніса" 02.07.2024 надіслало на електронну пошту Верховного Суду письмові пояснення (вих. від 01.07.2024 б/н) по справі, які просило врахувати при вирішенні спору.
Згідно з відомостей КП "Діловодство спеціалізованого суду" ТОВ "Торговий дім "Ніса" має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин п`ятої, шостої статті 42 ГПК України документи (у тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно із частинами шостою, восьмою статті 6 ГПК України, зокрема, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля). Проте це не позбавляє її права на подання документів до суду в паперовій формі.
Оскільки письмові пояснення (вих. від 01.07.2024 б/н) подані ТОВ "Торговий дім "Ніса" у непередбачений ГПК України спосіб, у судовому засіданні 04.07.2024 останні залишені Судом без розгляду на підставі частини четвертої статті 170 ГПК України.
03.07.2024 до Суду надійшли письмові пояснення ТОВ "Торговий дім "Ніса", подані через підсистему "Електронний Суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (документ сформований у системі 02.07.2024), які долучені Судом до матеріалів справи.
Згідно з ухвалою Суду від 03.07.2024 задоволено заяву представника ТОВ "Торговий дім "Ніса" - адвоката Шевченка І.В., яка подана через підсистему "Електронний Суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (документ сформований у системі 02.07.2024), про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
ТОВ "Есаб Україна" 03.07.2024 через підсистему "Електронний Суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подало письмові пояснення по справі, які долучені Судом до матеріалів справи.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
13.06.2008 ТОВ "Есаб Україна" як постачальником та ТОВ "Торговий дім "Ніса", як покупцем укладено договір поставки № BUK 7-72 (зварювальні матеріали та стандартне обладнання, постачання на території України, вартість включена в ціну обладнання; далі-Договір), предметом якого є регулярне постачання зварювального обладнання і матеріалів.
Відповідно до пункту 2.1 Договору обладнанням і матеріалами, які постачальник зобов`язується поставляти покупцю, є обладнання для зварювання металу, зварювальні матеріали, вироблені під знаком для товарів "ESAB". Найменування (опис), кількість, комплектність, ціна та вартість обладнання будуть міститься в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.
16.12.2008 сторонами підписано додаток № 1 до Договору.
Згідно з пунктом 3.1 Договору (в редакції додатку № 1 до Договору) розрахунки за цим договором здійснюються в гривнях шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника. Вартість обладнання буде вказана у специфікаціях в Євро, перерахунок в гривні буде здійснений згідно курсу євро міжбанку в залежності від умов поставки.
Покупець зобов`язаний здійснювати оплату за обладнання згідно порядку, зазначеного у специфікаціях (пункт 3.2 Договору у редакції додатку № 1 до нього).
Згідно з пунктом 3.6 Договору (в редакції додатку до нього від 09.02.2009) міжбанківський курс використовується в розрахунках у тих випадках, якщо він перевищує курс НБУ на дату розрахунків. В усіх інших випадках застосовується курс НБУ.
Відповідно до пункту 4.1 Договору обладнання за договором постачається партіями згідно специфікацій, підписаних сторонами. Умови поставки обладнання: DDР (INCOTERMS 2000), Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 8, якщо інше не вказане у відповідній підписаній сторонами специфікації.
Якщо інше не буде вказане у відповідній специфікації, підписаної сторонами, кожна партія обладнання буде поставлена не пізніше ніж 35 банківських днів від дати отримання постачальником повної суми оплати партії обладнання, що поставляється (пункт 4.2 Договору).
За змістом пункту 4.4 Договору покупець зобов`язаний за свій рахунок здійснити розвантаження обладнання з автотранспорту, на якому постачальник здійснить поставку обладнання протягом однієї доби від дати доставки обладнання (прибуття автотранспорту постачальника (перевізника) за адресою, вказаною у пункті 4.1 Договору.
Пунктом 4.6 Договору визначено, що датою поставки обладнання вважається дата фактичної передачі поставленого обладнання покупцю, зазначена в товарно-транспортній накладній.
Згідно з пунктом 4.7 Договору постачальник зобов`язується передати обладнання разом з комплектом документів, що включає:
- накладну;
- податкову накладну;
- рахунок-фактуру - 1 екземпляр;
- копію сертифікату відповідності - 1 екземпляр.
Відповідно до пункту 8.1 Договору всі спори, які виникають у зв`язку з укладанням, зміною і виконанням діючого договору підлягають врегулювання шляхом переговорів, а у випадку недосягнення згоди підлягають передачі на розгляд до компетентного господарського суду.
У період з липня 2021 року по лютий 2022 року між позивачем та відповідачем згідно з умовами Договору укладені (підписані) такі специфікації: № 99048-65 від 02.07.2021, № 99287-65 від 26.08.2021, № 99554-65 від 11.10.2021, № 99602-65 від 03.11.2021, № 99849-65 від 10.12.2021, № 99874-65 від 21.12.2021, № 100005-65 від 14.01.2022, № 100028-65 від 19.01.2022, № 100044-65 від 20.01.2022, № 100071-65 від 25.01.2022, № 100075-65 від 26.01.2022, № 100094-65 від 28.01.2022, № 100095-65 від 28.01.2022, № 100104-65 від 31.01.2022, № 100152-65 від 08.02.2022, № 100159-65 від 09.02.2022, № 100134-65 від 10.02.2022, № 100169-65 від 11.02.2022 та № 100231-65 від 22.02.2022, в яких (специфікаціях) сторонами погоджені найменування товару, умови та строк його поставки.
Позивач, звертаючись з позов до суду, зазначав, що відповідачем порушено строки постачання товару (що встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/672/23, яке набрало законної сили) та частину товару не поставлено і по теперішній час, у зв`язку з чим позивачем заявлено позовні вимоги про зобов`язання відповідача поставити відповідний товар (перелік якого наведений у прохальній частині позовної заяви).
Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову, вказував, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду, з огляду на те, що: спірне питання є предметом арбітражної угоди згідно з Угодою з дистриб`ютором від 18.06.2018 № 298-BUK-78-18; у відповідача відсутні зобов`язання поставити обладнання за специфікаціями, на які посилається позивач, з огляду на пункт 6.2. Угоди з дистриб`ютором, а також через те, що позивач згідно з Порядком оформлення заявок, відвантажень та оплат у ТОВ "Есаб Україна" або не подавав заявки на відвантаження такого обладнання (що є обов`язковою передумовою поставки) або подавав заявки, які не могли бути прийняті в роботу в силу застосовного кредитного ліміту та заборгованості позивача чи недотримання позивачем інших вимог, які є необхідними для прийняття заявки в роботу.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивачем до позовної заяви додані підписані сторонами та скріплені печатками сторін видаткові накладні, якими підтверджується факт часткової поставки позивачу обладнання, яке визначене у специфікаціях.
Факт поставки позивачу товару згідно з переліченими позивачем видатковими накладними відповідачем не заперечується. Водночас, за доводами відповідача, ним здійснено поставку на користь позивача також й іншого товару, що підтверджується, зокрема, податковими накладними, знімками монітору комп`ютера з програмного забезпечення програми 1С відповідача, роздруківками електронного листування між представниками позивача та відповідача, зокрема, із заявками на поставку в якості додатків, електронними листами відповідача, що містять інформацію з внутрішньої бази відповідача, частковою оплатою товару позивачем.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов`язання відповідача поставити товар на користь позивача.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі (щодо оскарження судових рішень попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору) відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником (скаржниками) у касаційній скарзі (касаційних скаргах) з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самими скаржниками), покладається на скаржників.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору, скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.04.2024 зі справи № 911/159/23, від 25.06.2020 зі справи № 924/233/18, від 04.11.2019 зі справи № 905/49/15, від 29.11.2019 зі справи № 914/2267/18, від 22.06.2023 зі справи № 914/1661/22, від 21.06.2023 зі справи № 916/3027/21, від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17, від 03.06.2022 зі справи № 922/2115/19, від 10.09.2019 зі справи № 916/2403/18, від 09.07.2019 зі справи № 903/849/17, від 15.06.2023 зі справи № 910/17401/21, від 07.03.2023 зі справи № 913/864/21, від 22.06.2022 зі справи № 904/5328/21, від 12.06.2019 зі справи № 911/3733/16, від 19.03.2024 зі справи № 922/4078/23, від 29.04.2021 зі справи № 910/11077/20, від 26.04.2021 зі справи № 916/3122/20.
Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у наведених ним постановах, з огляду на таке.
У постановах Верховного Суду зі справ № 911/159/23, № 910/1389/18, № 924/233/18, № 914/1661/22, № 905/49/15, № 914/2267/18, № 916/3027/21, № 910/23097/17, № 922/2115/19, № 916/2403/18, № 903/849/17, на які посилається скаржник, містять правові висновки, згідно з якими: у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару; податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків; визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо; як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару; акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб; закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.; до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
У справі № 913/864/21 Верховний Суд, зокрема, виснував, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі; договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, і у такому зобов`язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
У справах № 910/17401/21 та № 904/5328/21 Верховний Суд, зокрема, виснував, що за приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом
Тобто припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.
Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Разом з тим припинення зобов`язання у зв`язку з односторонньою відмовою відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено як наслідок порушення зобов`язання, лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.
Як виснував Верховний Суд у справі № 911/3733/16: у відповідності до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами; за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України); згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі і є його істотною умовою; статтею 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду; відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України); визначаючи предмет договору купівлі-продажу майнових прав сторони вказали лише запланований (орієнтовний) термін, що відповідно до законодавства України не є точною календарною датою або вказівкою на подію.