ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/13407/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - приватного підприємства "Євро ІФ" - Жиляк М.Д., адвокат (ордер від 16.05.2024),
відповідача - Антимонопольного комітету України - Пащенко М.В., в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу приватного підприємства "Євро ІФ"
на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2023 (суддя Зеленіна Н.І.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 (головуючий суддя: Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.)
у справі № 910/13407/23
за позовом приватного підприємства "Євро ІФ" (далі - ПП "Євро ІФ")
до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет)
про визнання недійсним пункту 2 резолютивної частини рішення.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ПП "Євро ІФ" звернулося до суду з позовом до АМК про визнання недійсним пункту 2 резолютивної частини рішення від 06.07.2023 № 189-р у справі № 145-26.13/35-23 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).
Позов обґрунтований з посиланням на протиправність рішення в оскаржуваній частині, з огляду на його прийняття з порушенням вимог законодавства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2023 зі справи № 910/13407/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням на відсутність визначених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) підстав для визнання недійсним Рішення АМК в оскаржуваній його частині. Так, зокрема, відмовляючи в позові, суди зазначили про те, що Комітетом на підставі адміністративної інформації, отриманої від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на вимогу АМК, встановлено відсутність доходу у позивача за 2022 рік, у зв`язку з чим Комітет правомірно наклав на позивача штраф у відповідності до абзацу першого частини п`ятої статті 52 Закону № 2210.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ПП "Євро ІФ", з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 зі справи № 910/186/21 та від 30.05.2023 зі справи № 910/4192/21.
За доводами скаржника до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 52 Закону № 2210, а не частина п`ята названої статті Закону.
Крім того, скаржник зазначає про те, що справа № 910/13407/23 розглядалась у закритому судовому засіданні із відмовами судом першої інстанції у проведенні судового засідання у режимі відеоконференції, що ускладнило розгляд справи для позивача та не надало йому можливості належним чином використати свої права, передбачені ГПК України.
Також скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції зобов`язав відповідача надати додаткові докази по справі, при цьому позиції позивача не врахував та із доказами не ознайомив.
Доводи інших учасників справи
АМК у відзиві на касаційну скаргу просив Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема, на необґрунтованість доводів касаційної скарги.
Згідно з ухвалою Суду від 24.06.2024 зі справи задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Згідно з розпорядженням в.о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.07.2024 № 32.2-01/1252 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13407/23 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
Рішенням АМК:
- визнано, що ПП "Євро ІФ" і приватне підприємство "Будівельна компанія "Будшлях" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону № 2210 у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону з продажу: "Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Готель "Власта" за адресою: м. Львів, вул. Клепарівська, 30", проведеного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за допомогою електронної торгової системи "PROZORRO.SALE", ідентифікатор SPE001-UA-20230107-25533 (пункт 1);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, зокрема, на ПП "Євро ІФ" накладено штраф у розмірі 339 999,00 грн (пункт 2).
У визначенні розміру штрафу, який накладено на позивача, АМК керувався абзацом першим частини п`ятої статті 52 Закону № 2210, з посиланням на те, що за інформацією, наданою згідно з листом ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 09.06.2023 № 7421/5/09-19-04-03-05 (вх. № 7-01/798-кі від 15.06.2023), у ПП "Євро ІФ" чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідно до фінансової звітності за 2022 рік відсутній.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК в оскаржуваній його частині.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження ПП "Євро ІФ" посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 зі справи № 910/186/21 та від 30.05.2023 зі справи № 910/4192/21.
Так, за доводами скаржника, його дохід за 2022 рік склав 6 000,00 грн; позивачем підтверджено відсутність обставин щодо ненадання інформації про розмір доходу (виручки) на вимогу Комітету, у зв`язку з чим АМК повинен був застосувати частину другу статті 52 Закону № 2210 при визначенні розміру штрафу для ПП "Євро ІФ", а не частину п`яту названої статті Закону.
Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.
Скаржником вказано постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, що, на думку позивача, не були враховані судами попередніх інстанцій у розгляді справи.
Так у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 зі справи № 910/186/21, в якій розглядався спір про визнання частково недійсним рішення АМК, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій в частині позовних вимог про визнання недійсними пунктів резолютивної частини рішення про накладення штрафів на позивачів та направляючи справу у зазначеній частині на новий розгляд, зазначив про те, що за доводами скаржників, АМК при накладенні штрафу неправильно визначив його розмір, виходячи із сум інших операцій та фінансових доходів, а не доходів від реалізації продукції. Разом з тим попередні судові інстанції зазначену позивачами підставу не дослідили та пов`язані з нею фактичні обставини не встановили, відповідних доказів не дослідили.
При цьому за результатом нового розгляду справи № 910/186/21 судами визнано недійсним пункт резолютивної частини Рішення АМК, яким передбачено накладення штрафу на позивача у справі у визначеному АМК розмірі.
У постанові від 30.05.2023 у справі № 910/4192/21 про визнання частково недійсним рішення АМК, Верховний Суд, зокрема, виснував, що визначення АМК розміру штрафу не від доходу (виручки) товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, яке (товариство) притягається до відповідальності свідчить про те, що Комітет діє не у спосіб, що передбачений законом, і про неправильне застосування АМК положення абзацу другого частини другої статті 52 Закону № 2210.
Суд виходить з того, що у справах № 910/4192/21 та № 910/186/21 та у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, одним з доводів позовних заяв позивачі визначали неправильне нарахування АМК штрафу, а саме, стосовно визначення його розміру.
Як виснував Верховний Суд у постанові від 06.02.2024 зі справи № 910/186/21 (у здійсненні касаційного перегляду судових рішень попередніх інстанцій, ухвалених за результатом нового розгляду справи) Закон № 2210 є спеціальним і саме вказаним нормативно-правовим актом у своїй діяльності має керуватися АМК як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:
- законності;
- гласності;
- захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
В законодавстві України визначення поняття "дискреційні повноваження" наведено в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5. Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.