Постанова суду № 910/2440/23 від 04.07.2024 про стягнення 8 642 802,42 грн

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2440/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" - не з`явився,

відповідача - акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступник державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") - Найденко І.О., в порядку самопредставництва,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступника державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом")

на рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2023 (суддя Сташків Р.Б.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.)

у справі № 910/2440/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" (далі - ТОВ "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс", Товариство, позивач)

до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", Компанія, відповідач, скаржник)

про стягнення 8 642 802,42 грн.

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання судового рішення.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього інфляційних втрат у розмірі 7 532 991,38 грн та 3% річних у розмірі 1 109 811,04 грн, які нараховані на суму боргу, стягнуту в межах судової справи № 910/20279/20.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідачем виконано судове рішення у справі № 910/20279/20 про стягнення боргу та санкцій поетапно, а саме 26.10.2022 та 02.11.2022, тобто виконання судового рішення відбулося несвоєчасно, відповідно позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних втрат та процентів річних на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до повного виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем у період з 06.04.2021 по 26.10.2022 на суму боргу 23 537 600 грн та у період з 27.10.2022 по 02.11.2022 на суму боргу 15 686 654,18 грн.

Відповідач, в свою чергу, просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат, а у випадку задоволення позову відстрочити виконання рішення суду на 1 рік, посилаючись на складний фінансовий стан підприємства, необхідність фінансових ресурсів для негайних закупівель для стабільної генерації електричної енергії, ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2023 у справі № 910/2440/23 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 109 811,04 грн - 3% річних, 7 532 991,38 грн інфляційних втрат та 129 642,03 грн. витрат зі сплати судового збору.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив, зокрема, з того, що:

- згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не підлягають повторному доказуванню обставини, встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/20279/20, яке набрало законної сили і є чинним, зокрема, щодо наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором у сумі 23 537 600 грн;

- якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Отже, чинне законодавство не пов`язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків;

- відповідачем виконано судове рішення у справі № 910/20279/20 про стягнення боргу та санкцій поетапно, а саме 26.10.2022 та 02.11.2022, тому позивачем обґрунтовано нараховано 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем за період з 06.04.2021 по 26.10.2022 на суму боргу 23 537 600 грн та за період з 27.10.2022 по 02.11.2022 на суму боргу 15 686 654,18 грн, тобто за періоди, коли відповідний борг існував;

- щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення 3% річних, то місцевий господарський суд, з посиланням на аналогічні правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказав, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, як складову грошового зобов`язання та особливу міру відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язань, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника; вказані компенсаційні нарахування не є штрафними санкціями, передбаченими статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частиною третьою статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому суд першої інстанції зазначив, що посилання відповідача на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у справі № 902/417/18 не беруться судом до уваги, так як у цій справі досліджувалось питання зменшення відсотків річних, які визначені у більшому розмірі (40%), ніж передбачені у статті 625 ЦК України;

- відмовляючи у відстрочці виконання рішення суду на 1 рік, суд першої інстанції вказав на необхідність врахування балансу інтересів сторін.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням в частині відмови у зменшенні 3% річних та відстрочки виконання рішення суду, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у зменшенні 3% річних та зменшити їх розмір з урахуванням наведених відповідачем обставин, а також в частині відмови у відстрочці виконання рішення першої інстанції, ухваливши у цій частині нове рішення щодо відстрочки виконання рішення суду на 1 рік з дати ухвалення рішення у справі судом першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 заяви Товариства та Компанії про заміну відповідача його процесуальним правонаступником у справі № 910/2440/23 задоволено, замінено відповідача у справі № 910/2440/23 - державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" його процесуальним правонаступником - акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

У суді апеляційної інстанції відповідач також заявляв клопотання про зменшення розміру 3% річних, в якому просив суд апеляційної інстанції зменшити розмір заявлених позивачем 3% річних до 1% річних, що складає 369 937,01 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 апеляційну скаргу відповідача в частині відмови у зменшенні 3% річних та в частині відмови у відстрочці виконання рішення суду залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2023 у справі № 910/2440/23 у відповідних частинах - без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення з відповідача на користь позивача 7 532 991,38 грн інфляційних втрат в апеляційному порядку не оскаржувалося, відповідно судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням її меж та вимог (а саме, в частині відмови у зменшенні 3% річних та в частині відмови у відстрочці виконання рішення суду на 1 рік), посилаючись на стандарт доказування "вірогідність доказів", перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку, що клопотання про зменшення розміру 3% річних є необґрунтованим, відповідно не підлягає задоволенню. При цьому суд апеляційної інстанції, розглянувши, у тому числі, доводи відповідача, які стосуються настання форс-мажорних обставин вказав, що необхідною умовою для застосування форс-мажорних обставин для конкретного випадку є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, а стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Апеляційний господарський суд також погодився з висновками місцевого господарського суду про необґрунтованість заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних, вказавши, зокрема, що ці компенсаційні нарахування не є штрафними санкціями, передбаченими статтею 230 ГК України, а тому на них не поширюються положення частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно зазначене клопотання відповідача не підлягає задоволенню. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, не підлягає застосуванню в контексті вирішення даного спору, оскільки у цій постанові досліджувалося питання зменшення відсотків річних, як визначені у більшому розмірі (40%), ніж передбачені у статті 625 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у відстрочці виконання рішення на 1 рік, вказавши, що у вирішенні питання про відстрочку виконання судового рішення необхідно враховувати не лише фінансовий стан відповідача, а й позивача, а тому, з урахуванням балансу інтересів сторін, з огляду на те, що довготривале невиконання рішення суду порушуватиме право позивача на справедливий судовий розгляд, - відсутні правові підстави для відстрочки виконання судового рішення в цій справі.

Апеляційний господарський суд, з посиланням на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод зазначив, що гарантоване "право на суд" упродовж розумного строку було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалось на шкоду одній із сторін, враховуючи, що виконання рішення має розцінюватись як невід`ємна частина "судового розгляду" для цілей статті 6 Конвенції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Компанія, з посиланням на порушення судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить Суд скасувати судові рішення: в частині відмови у зменшенні 3% річних та ухвалити в цій частині нове рішення про зменшення розміру 3% річних до 1%, що складає 369 937,01 грн, а також в частині відмови у відстрочці виконання рішення першої інстанції, ухваливши нове рішення щодо відстрочки його виконання на один рік з дати ухвалення рішення у справі судом першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості для господарських судів зменшувати розмір 3% річних за наявності їх значного розміру, а також наявності обставин для їх зменшення, зокрема, і форс-мажору (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Скаржник, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначає, що суди неправильно застосували приписи статті 625 ЦК України, оскільки вважає, що відсотки річних є штрафними санкціями, відповідно, з урахуванням конкретних обставин справи, суди можуть їх (відсотки річних) зменшувати. При цьому скаржник вказує, що зменшення відсотків річних, відповідно до приписів статті 625 ЦК України, є правом суду, його дискреційними повноваженнями, реалізуючи які суд повинен оцінити, серед іншого, наслідки порушення зобов`язання для кредитора у вигляді понесених збитків та можливість інших втрат, і відповідність розміру стягуваних у якості санкцій сум таким наслідкам, а також інші обставини, які мають юридичне значення саме у межах даної конкретної справи. З огляду на викладене, скаржник вважає, що суди мали розглянути клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних. Крім того скаржник звертає увагу на те, що твердження судів про те, що правовий висновок у справі № 902/417/18 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є помилковим та безпідставним.

Також, за доводами скаржника, судами попередніх інстанцій порушені норми статей 236, 331 ГПК України у вирішенні питання щодо відстрочення виконання рішення суду.

Доводи інших учасників справи

Товариство не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з розпорядженням в.о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.07.2024 № 32.2-01/1250 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2440/23 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 19.09.2018 державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (покупець) та ТОВ "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" (постачальник) укладено договір поставки № 53-129-01-18-01552 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, поставити кондиціонери автономні виробництва АТ "ЗАВОД ЕКВАТОР" (продукція) для потреб ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов`язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Судами встановлено, що позивач звертався до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 23 537 600 грн основного боргу, 1 307 557,78 грн - 3% річних, 1 511 182,20 грн інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/20279/20, яке змінене постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021, позов задоволено, стягнуто з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" на користь ТОВ "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" 23 537 600 грн основного боргу, 1 437 948,38 грн - 3% річних, 2 029 009,40 грн. інфляційних втрат та 405 040, 23 грн судового збору.

Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Приймаючи до уваги частину четверту статті 75 ГПК України, у вирішенні спору зі справи суди виходили з обставин, встановлених у рішенні господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/20279/20, яке набрало законної сили і є чинним.

Так, у судовому рішенні № 910/20279/20 встановлено обставини наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором у сумі 23 537 600 грн.

Позивач зазначав, що рішення суду від 05.04.2021 у справі № 910/20279/20 виконано після пред`явлення його до примусового виконання, а саме відповідачем 26.10.2022 сплачено 7 850 945,82 грн (платіжні доручення №№ 83, 84) та 02.11.2022 сплачено 17 128 858,79 грн (платіжні доручення №№ 104, 105).

За наслідком стягнення суми боргу за рішенням суду у справі № 910/20279/20, органом державної виконавчої служби прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, що підтверджується відповідною постановою від 02.11.2022 № 70157674.

Отже, основну суму боргу за Договором у сумі 23 537 600 грн відповідачем було повністю сплачено 02.11.2022.

У зв`язку з наведеним, позивач, звертаючись з позовом до суду у цій справі, просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 109 811,04 грн, а також 7 532 991,38 грн інфляційних втрат, які нараховані за період з 06.04.2021 по 26.10.2022 та 9025,20 грн - 3% річних, які нараховані за період з 27.10.2022 по 02.11.2022.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Судові рішення оскаржуються відповідачем в частині відмови у зменшенні нарахованих позивачем 3% річних, а також в частині відмови у відстрочці виконання судового рішення на 1 рік.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Підставою касаційного оскарження відповідачем визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості для господарських судів зменшувати розмір 3% річних за наявності їх значного розміру, а також наявності обставин для їх зменшення, зокрема, і форс-мажору.

................

Перейти до повного тексту