ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 405/5221/23
провадження № 61-3476св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Кіровоградська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 13 грудня 2023 року у складі судді Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Кіровоградської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Кіровоградської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі - ГУНП в Кіровоградській області) про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що Кіровоградська обласна прокуратура і ГУНП в Кіровоградській області з метою штучного створення показників діяльності у сфері захисту економіки сфальсифікували щодо нього кримінальне провадження. Так, 07 червня 2019 року за матеріалами правоохоронних органів до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) були внесенні відомості про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Під час огляду місця події слідчий СВ Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області Каплунов Д. В. вилучив автомобіль КРАЗ, накладні на внутрішнє переміщення металолому, товарно-транспортну накладну та дозвіл на виїзд, на які арешт слідчим суддею не накладався.
У подальшому т. в. о. начальника СВ Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області Разілевич С. М. призначив групу слідчих, до складу якої, окрім останнього, також увійшли Каплунов Д. В., Бузько Д. В., Яловенко Т. О.
30 грудня 2019 року слідчий СВ Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області Каплунов Д. В. повідомив йому про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
19 лютого 2020 року начальник СВ Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області Ткаченко Ю. П. подав керівнику Знам`янської місцевої прокуратури клопотання про продовження строку досудового розслідування до трьох місяців, яке 25 лютого 2020 року задоволено. Проте слідчий Ткаченко Ю. П. не включався до групи слідчих, тому клопотання особи, яка не має повноважень слідчого у кримінальному провадженні, не тягне за собою правових наслідків, постанова керівника місцевої прокуратури від 25 лютого 2020 року про продовження строку досудового розслідування є незаконною, а строк досудового розслідування не є продовженим.
24 березня 2020 року начальник СВ Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області Ткаченко Ю. П. звернувся до Маловисківського районного суду Кіровоградської області з клопотанням про продовження строку досудового розслідування до п`яти місяців. Постановою начальника СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_16. до складу слідчої групи у кримінальному провадженні включено старших слідчих СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_7 і ОСОБА_8 . Проте ОСОБА_16 не є керівником відповідного слідчого підрозділу, тому постанова є незаконною, а дії вказаної посадової особи свідчать про втручання у процесуальну діяльність слідчих з метою контролю за сфальсифікованим кримінальним провадженням.
28 травня 2020 року т. в. о. начальника СВ Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_10 повідомив йому про зміну раніше повідомленої підозри і нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України. Проте слідчий ОСОБА_10 не включений до групи слідчих, тому процесуальні рішення особи, яка не має повноважень слідчого у кримінальному провадженні, не тягнуть за собою юридичних наслідків і повідомлення про зміну підозри є незаконним.
Цього ж дня, 28 травня 2020 року, т. в. о. начальника СВ Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_10 склав щодо нього обвинувальний акт про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, згідно з яким він обвинувачувався у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем.
17 травня 2023 року прокурор склав новий обвинувальний акт, яким змінив йому обвинувачення з перекваліфікацією діяння на кримінальне правопорушення, передбачене статтею 356 КК України.
Новомиргородський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 22 червня 2023 року закрив кримінальне провадження про його обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, у зв`язку із відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення на підставі пункту 7 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Вважає, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 191 КК України та частиною другою статті 191 КК України, і пред`явлення обвинувачення про вчинення цих кримінальних правопорушень, є незаконними. Зміна обвинувачення фактично є відмовою прокурора від підтримання обвинувачення із закриттям кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України. Приховання факту відсутності складу кримінального правопорушення прокурором через зміну обвинувачення на статтю приватного обвинувачення не може бути формальною підставою для відмови у реалізації ним права на відшкодування шкоди. Відмова потерпілого від обвинувачення є реабілітуючою підставою для закриття кримінального провадження.
У результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування і прокуратури з фальсифікації кримінального провадження він 42 місяці був обмежений у правах, переживав у зв`язку з обвинуваченням у злочині, якого не вчиняв, відчував приниження через незаконне обмеження його прав, що завдало моральної втрати, призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свою користь 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 250 000,00 грн у рахунок компенсації майнової шкоди, а саме витрат, понесених ним у зв`язку з наданням правничої допомоги у кримінальному провадженні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд міста Кіровограда рішенням від 13 грудня 2023 року відмовив у задоволенні позову.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 не піддавався незаконному засудженню, притягненню до кримінальної відповідальності, застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню тощо. Під час кримінального переслідування в судовому засіданні прокурор з об`єктивних причин змінив обвинувальний акт за обвинуваченням позивача з частини другої статті 191 КК України на статтю 356 КК України і в подальшому суд закрив кримінальне провадження у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Дії посадових осіб органу досудового слідства, прокуратури та суду протиправними у встановленому законом порядку не визнавалися.
При цьому, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв`язку відмовою потерпілого від обвинувачення не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, а тому не є підставою для відшкодування шкоди відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР).
Отже, позивач не довів підстав, передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом № 266/94-ВР, для відшкодування моральної та матеріальної шкоди, не надав доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування і прокуратури та зазначеними негативними наслідками для нього.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 13 грудня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 відбулося з нереабілітуючих підстав, а тому у нього відсутнє право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом № 266/94-ВР. Суди не встановили незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_2, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 13 грудня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року та у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 727/7635/21.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою та третьою статті 191 КК України, і пред`явлення обвинувачення про вчинення цих кримінальних правопорушень, є незаконними.
Приховання прокурором факту відсутності складу кримінального правопорушення через зміну обвинувачення на статтю приватного обвинувачення не може бути формальною підставою для відмови у реалізації ним права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Водночас відмова потерпілого від обвинувачення є реабілітуючою підставою для закриття кримінального провадження.
Прийнявши під час розгляду кримінального провадження зміни до обвинувачення, суд фактично підтвердив незаконність повідомленої йому підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою та третьою статті 191 КК України.
Відмова прокурора від обвинувачення з мотивів відсутності достатніх, належних та допустимих доказів, які б доводили вину позивача у вчиненні кримінального правопорушення, за своєю юридичною суттю є тотожною закриттю кримінального провадження за пунктом 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати, а отже, є незаконним переслідуванням та передбачає виникнення в особи права на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР.
Права потерпілого тотожні правам прокурора у справах приватного обвинувачення, тому відмова потерпілого від обвинувачення є повною реабілітацією особи.
Аргументи інших учасників справи
У березні 2024 року ГУНП в Кіровоградській області, а у квітні 2024 року Кіровоградська обласна прокуратура та Державна казначейська служба України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ленінського районного суду міста Кіровограда.
10 квітня 2024 року справа № 405/5221/23 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
07 червня 2019 року за матеріалами правоохоронних органів до ЄРДР внесено відомості за № 12019120190000407 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України.
30 грудня 2019 року слідчий СВ Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області Каплунов Д. В. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України (а. с. 26-30).
28 травня 2020 року т. в. о. начальника СВ Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри і нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, та цього ж дня склав обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем (а. с. 31-35).
В обвинувальному акті зазначено, що з 01 березня 2018 року ОСОБА_1 працював на посаді виконуючого обов`язки заступника директора шахти із забезпечення виробництва та режиму Смолінської шахти "СхідГЗК", що підтверджується наказом Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" від 01 березня 2018 року № 1407/к. 07 березня 2019 року за вказівкою ОСОБА_14 було завантажено до автомобіля КрАЗ під керуванням ОСОБА_15, який виїхав за межі контрольно-пропускного пункту і був затриманий працівниками поліції, 10 850 кг металобрухту. Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у заволодінні майном державного підприємства вартістю 48 825,00 грн (а. с. 23-25).
17 травня 2023 року прокурор склав новий обвинувальний акт, яким змінив обвинувачення ОСОБА_1 на статтю 356 (самоправство) КК України (а. с. 20-22).
У судовому засіданні 22 червня 2023 року у кримінальній справі № 392/654/20 Державне підприємство "СхідГЗК", посилаючись на відсутність будь-яких претензій матеріального чи морального характеру до обвинуваченого, відмовилося від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення і Новомиргородський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 22 червня 2023 року закрив кримінальне провадження № 12019120190000407 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, у зв`язку із відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення на підставі пункту 7 частини першої статті 284 КПК України. Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Усатенко Ю. Ю. погодилися з клопотанням представника потерпілого та просили закрити кримінальне провадження. Вказане судове рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку (а. с. 5, 6).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 266/94-ВР.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У частині другій статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пунктів 4 і 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
У статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
- постановлення виправдувального вироку суду;
- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
- закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР, є вичерпним.
У справі, яка переглядається, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Під закриттям кримінального провадження розуміють таке закінчення досудового розслідування, яке здійснюється за наявності обставин, які виключають подальше провадження, або підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Із закриттям кримінального провадження процесуальна діяльність щодо особи повністю закінчується, подальший рух провадження виключається, поки постанова про закриття провадження не скасована у встановленому законом порядку. Обґрунтоване закриття кримінального провадження - це необхідний і законний результат досудового розслідування.
У статті 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження, які, у свою чергу, класифікуються за декількома критеріями: реабілітуючими та нереабілітуючими.