ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 761/7879/22
провадження № 61-5828св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальності "Вердикт Капітал",
третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Болотова Є. В., Музичко С. Г., у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності "Вердикт Капітал", третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальності (далі - ТОВ) "Вердикт Капітал", третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 10 січня 2022 року за зверненням відповідача приватний нотаріус Личук Т. В. вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 19702, про стягнення з нього на користь ТОВ "Вердикт Капітал" заборгованості за кредитним договором від 21 липня 2008 року № 108-В/52 у розмірі 813 580,51 грн.
Приватний виконавець Русецька О. О. 17 лютого 2022 року відкрила виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису.
Вважає, що вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, який не посвідчений нотаріально, порушує вимоги законодавства.
Крім того, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Однак, строк виконання кредитного зобов`язання у повному обсязі та, відповідно, момент виникнення права вимоги, настав 21 липня 2015 року, а тому спірний виконавчий напис вчинений нотаріусом поза межами визначеного статтею 88 Закону України "Про нотаріат" трирічного строку.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати виконавчий напис № 19702 від 10 січня 2022 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т. В., таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Києва заочним рішенням від 29 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав виконавчий напис № 19702 від 10 січня 2022 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т. В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 813 580,51 грн таким, що не підлягає виконанню.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
У пункті 1 кредитного договору від 21 липня 2008 року № 108-В/52 сторони визначили кінцевий строк кредитування до 20 липня 2015 року, тоді як спірний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом 10 січня 2022 року, тобто поза межами визначеного статтею 88 Закону України "Про нотаріат" трирічного строку.
Крім того, стягувач надав приватному нотаріусу кредитний договір, який не був нотаріально посвідченим.
У лютому 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" звернулося до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просило скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 11 травня 2023 року клопотання ТОВ "Вердикт Капітал" про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року у цивільній справі № 761/7879/22 залишив без задоволення.
Заяву ТОВ "Вердикт Капітал" про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року залишив без розгляду.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що відповідач пропустив строк для подання заяви про перегляд заочного рішення і не навів поважних причин для поновлення цього строку.
Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням, 18 грудня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" подало апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд ухвалою від 08 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ "Вердикт Капітал" на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року повернув особі, яка її подала.
Апеляційний судмотивував ухвалу тим, що оскільки право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або у разі ухвалення повторного заочного рішення, а у цій справі суд першої інстанції залишив заяву ТОВ "Вердикт Капітал" про перегляд заочного рішення без розгляду, то у зв`язку з порушенням відповідачем встановленого процесуальним законом порядку оскарження заочного рішення у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою названого товариства на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2024 року ТОВ "Вердикт Капітал" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Уточнену касаційну скаргу ТОВ "Вердикт Капітал" подало на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивувало тим, що за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого процесуальним законом строку, суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
При цьому, оскільки згідно зі статтею 353 ЦПК України ухвалу про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення не можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від судового рішення по суті спору, то ТОВ "Вердикт Капітал" подало апеляційну скаргу на заочне рішення суду, а не окремо на ухвалу про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення.
Вказує, що заява про перегляд заочного рішення у разі її подання поза межами визначеного законом строку та за відсутності підстав для його поновлення має бути залишена без задоволення, а не залишена без розгляду, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною упостанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.
17 червня 2024 року справа № 761/7879/22 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Вердикт Капітал", третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (а. с. 1-4).
Шевченківський районний суд міста Києва заочним рішенням від 29 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав виконавчий напис № 19702 від 10 січня 2022 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т. В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 813 580,51 грн таким, що не підлягає виконанню. Вирішив питання про розподіл судових витрат (а. с. 42-46).
У лютому 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" звернулося до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просило скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення (а. с. 52-62).
Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 11 травня 2023 року клопотання ТОВ "Вердикт Капітал" про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року у цивільній справі № 761/7879/22 залишив без задоволення. Заяву ТОВ "Вердикт Капітал" про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року залишив без розгляду (а. с. 81, 82).
Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням, 18 грудня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" подало апеляційну скаргу (а. с. 84-93).
Київський апеляційний суд ухвалою від 08 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ "Вердикт Капітал" на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року повернув особі, яка її подала (а. с. 113, 114).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо особливостей правової природи заочного розгляду справи в цілому та перегляду заочного рішення зокрема
Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.
Умовами проведення заочного розгляду справи є: 1) належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання; 2) нез`явлення відповідача у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та 4) відсутність заперечень позивача проти такого вирішення справи. Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі (частина перша статті 280 ЦПК України).
Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.
У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.
З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за "спрощеною процедурою", тобто тим самим судом.
Законодавець передбачив, що заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 288 ЦПК України).
Отже, ЦПК України встановлює можливість перегляду ухваленого судом першої інстанції заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Натомість право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).
Верховний Суд зауважує, що у питанні забезпечення прав учасників процесу на апеляційний перегляд справи заочне провадження не відрізняється від інших проваджень, адже доступ до суду апеляційної інстанції в будь-якому випадку забезпечується учасникам справи лише в разі дотримання ними установлених законом процесуальних вимог.
Такий висновок сформований з урахуванням того, що у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України вказано, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого належить застосовувати судам, вказав, що "право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 06 грудня 2007 року у справі "VOLOVIK v. UKRAINE", № 15123/03, параграфи 53, 55).
Такі вимоги можуть установлюватися до категорії прийнятності апеляційної скарги як в аспекті змісту і форми апеляційної скарги чи строків її подання, так і через призму дотримання відповідачем процедури перегляду заочного рішення, яку законодавець визначив як передумову перегляду справи апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача.
З урахуванням того, що належне повідомлення відповідача про розгляд справи є однією з основних умов проведення її заочного розгляду, а також приймаючи до уваги положення статей 284, 287, 288 ЦПК України, Верховний Суд висновує, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи судом першої інстанції не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.
Щодо процесуальних строків як інструменту забезпечення дотримання принципу правової визначеності
За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов`язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.
Строк як відрізок часу обмежує дію суб`єктивних прав та обов`язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.
У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи "Рябих проти Росії", пункти 51, 52, "Брумареску проти Румунії", пункт 61).
Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зокрема, ЄСПЛ у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Праведна проти Росії", "Желтяков проти України" зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.