ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 303/8078/22
провадження № 61-12710св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптіма Факторинг",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2023 року у складі судді Костя В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Мацунича М. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма Факторинг" про визнання договору поруки припиненим,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у листопаді 2022 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати припиненим з 19 березня 2009 року договір поруки від 31 жовтня 2007 року № 046/07-MUK-01, укладений між нею та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит".
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що на порушення приписів частини четвертої статті 559 ЦК України кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив позовної вимоги до поручителя.
При цьому, зазначає, що строк виконання основного зобов`язання настав 19 вересня 2008 року, оскільки ОСОБА_2 припинила виконувати взяті на себе кредитні зобов`язання саме з цієї дати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 26 січня 2023 року в задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що на момент звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про солідарне стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором банк скористався своїм процесуальним правом, регламентованим пунктом 1 частини першої статті 96 ЦПК України (в редакції від 16 червня 2007 року), та в судовому порядку, з урахуванням положень чинної на той час статті 559 ЦК України, пред`явив вимогу до поручителя.
Також суд першої інстанції зазначив, що рішення суду про стягнення заборгованості, зокрема з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення (характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними), додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання зобов`язання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення
Закарпатський апеляційний суд постановою від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2023 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи О. П. у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга нарішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом першої інстанції помилково віднесено справу до малозначних і прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, доводи апеляційної скарги з цього приводу не врахував, у постанові формально послався на те, що зазначена категорія справ не міститься в переліку частини четвертої статті 274 ЦПК України, тому судом першої інстанції не допущено порушення норм процесуального права.
Суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц та від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ТОВ "Оптіма Факторинг" у червні 2024 року до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргу.
Верховний Суд ухвалою від 04 липня 2024 року пояснення ТОВ "Оптіма Факторинг" повернув заявнику без розгляду.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 жовтня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
Справа № 303/8078/22 надійшла до Верховного Суду 03 листопада 2023 року.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
Між Відкритим акціонерним товариством "Банк Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк Фінанси та Кредит") та ОСОБА_2 31 жовтня 2007 року було укладено кредитний договір № 046/07- MUK, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у межах поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості у сумі 900 000 грн.
Того ж дня, між ВАТ "Банк Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до умов якої банк надав позичальнику транш кредитних коштів у розмірі 4 000 000 грн зі строком користування до 24 липня 2022 року; повернення указаного траншу кредитних коштів і сплата процентів здійснюється позичальником у строки згідно з графіком зниження розміру заборгованості (пункт 2 додаткової угоди). Додаткова угода є невід`ємною частиною кредитного договору.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 31 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком був укладений договір поруки № 046/07-MUK-01, згідно з пунктом 1.1 якого ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області 05 травня 2009 року видав судовий наказ у справі № 2-н-870/09, згідно з яким стягнув солідарно з боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ВАТ "Банк Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором в розмірі 509 561,50 грн.
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 27 липня 2021 року у справі № 2-н-870/09 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма Факторинг" (далі - ТОВ "Оптіма Факторинг") про заміну сторони вибулого стягувача у виконавчому провадженні задовольнив.
Замінив стягувача ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника ТОВ "Оптіма Факторинг" у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області № 2-н-870/09 від 05 травня 2009 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованості за кредитним договором № 046/07-МUК від 31 жовтня 2007 року в сумі 509 561,50 грн та судових витрат у розмірі 865 грн.
Замінив стягувача ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника ТОВ "Оптіма Факторинг" у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання судового наказу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області № 2-н-870/09 від 05 травня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованості за кредитним договором № 046/07-МUК від 31 жовтня 2007 року в сумі 509 561,50 грн та судових витрат у розмірі 865 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України).
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частини перша та друга статті 509 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
В свою чергу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, друга, четверта статті 202 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Поняття правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є тотожним укладенню договору, а поняття "припинення правовідношення" (як спосіб захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) не є тотожним поняттю "припинення договору".
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
З договору можуть виникати одне або декілька зобов`язань. Тобто за договором поруки, крім правовідношення поруки, можуть виникати інші зобов`язальні правовідношення, учасники (сторони) яких є одночасно сторонами поруки.
Предметом спору в цій справі є визнання договору поруки припиненим.
Підстави припинення поруки визначені у статті 559 ЦК України.
За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право і відповідний йому юридичний обов`язок перестають існувати.
Тісний зв`язок договору із правовідносинами, які саме з нього виникають (договірні правовідносини), розвиток останніх можуть зумовлювати, зокрема, умови договору. Проте подальші зміни цих правовідносин, наприклад, припинення прав та обов`язків за договором, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору. Інакше кажучи, припинення обов`язку за договором не завжди пов`язане з припиненням самого договору. Тобто за наявності у сторін договору поруки інших зобов`язань за цим договором припинення поруки не означає припинення самого договору та втрату ним чинності.
Захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже, позовна вимога про визнання договору поруки припиненим (тобто про встановлення факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.
Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц та від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16 виклала правовий висновок про те, що якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, звертаючись до суду з цим позовом, прагне визнати припиненою саме поруку, захищаючи свій інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, а не визнати договір поруки припиненим.
Враховуючи викладене, а також керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") місцевий суд правильно розглянув заявлену позовну вимогу в контексті дослідження підстав для визнання поруки припиненою.
Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (далі - тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.