ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/4993/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився
відповідача - Дзюба А.В. (адвокат)
третьої особи - 1 - не з`явився
третьої особи - 2 - не з`явився
третьої особи - 3 - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Кондратюк"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Мороз В.Ф., Іванов О.Г.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2022 (суддя Фещенко Ю.В.)
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Кондратюк"
до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Фермерське господарство "Чугуївське",
2. Державний реєстратор Виконавчого комітету Межівської селищної ради Капліна Ольга Вікторівна,
3. Синельниківська районна державна адміністрація
про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування записів про державну реєстрацію прав оренди
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 10.09.2020 Селянське фермерське господарство "Кондратюк" (далі - СФГ "Кондратюк", Позивач, Скаржник) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області (далі - Сільрада, Відповідач), у якому просить суд:
- визнати незаконними та скасувати рішення Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 05.03.2020 № 1621-55/VII щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:003:0701 та рішення "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 05.03.2020 № 1620-55/VII щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:003:0866;
- визнати недійсними договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами № 1222685500:02:003:0866 та № 1222685500:02:003:0701, укладені 10.03.2020 на підставі рішень Сільради від 05.03.2020 № 1621-55/VII та від 05.03.2020 № 1620-55/VII із Фермерським господарством "Чугуївське" (далі - ФГ "Чугуївське");
- скасувати запис № 36241279 про державну реєстрацію права оренди ФГ "Чугуївське" на земельну ділянку з кадастровим номером 1222685500:02:003:0866 та запис № 36281485 про державну реєстрацію права оренди ФГ "Чугуївське" на земельну ділянку з кадастровим номером 1222685500:02:003:0701 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття Сільрадою спірних рішень невитребувані паї колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства "Росія" (далі - КСП "Росія") передані в оренду ФГ "Чугуївське", а це суперечить діючим договорам оренди № 74-94, укладеним між Позивачем та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області (далі - Межівська РДА), та порушують права СФГ "Кондратюк" як законного орендаря спірних земельних ділянок (невитребуваних паїв №№ 226-248).
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що договори оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв), укладені між Позивачем і Межівською РДА, не були належним чином зареєстровані. Надані Позивачем копії договорів оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв №№ 226-248), відповідно до відміток на них, зареєстровані у виконавчому комітеті Сільради 06.11.2017. Проте виконавчий комітет Сільради, згідно його листа, не здійснював таку реєстрацію. Також судами встановлено, що витяги з Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та з книги реєстрації договорів оренди Новопавлівської сільської ради свідчать про те, що право оренди на невитребувані паї №№ 226-248 за СФГ "Кондратюк" не зареєстровано.
2.3. Таким чином, не будучи зареєстрованими у встановленому законом порядку, спірні договори є неукладеними. Тому, за висновками судів, СФГ "Кондратюк" не довело порушення свого права при зверненні до суду з таким позовом.
2.4. За результатами розгляду касаційної скарги Позивача постановою Верховного Суду від 07.12.2021 вищевказані судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
2.5. При цьому Суд вказав, зокрема, на неприпустимість суперечливої поведінки Відповідача у справі, що виразилася у невжитті ним заходів для належної реєстрації спірних договорів оренди та водночас в отриманні орендної плати за вказаними договорами, що свідчить про наявність його волевиявлення на укладення договорів. Також Верховний Суд зазначив на необхідності надання оцінки всім доказам, наданим Позивачем, та дотримання приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України.
2.6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2022, залишеним в силі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 30.05.2024 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У касаційній скарзі СФГ "Кондратюк" просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2022 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
3.3. В обґрунтування підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник зазначає, що судами не враховано наступні висновки та позиції Верховного Суду:
- викладені у постановах від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 09.04.2019 у справі № 910/3359/18, від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19. У вказаних постановах Суд зауважив, що виконання спірного договору виключає можливість визнання його неукладеним; визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення господарського договору, а не за наслідками виконання;
- висновки Верховного Суду України у справах № 914/2846/14 (постанова від 23.09.2015) та № 914/4540/14 (постанова від 06.07.2016) з тих же питань;
- постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо презумпції правомірності договору;
- висновки щодо дійсності, чинності та виконуваності договору, викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17;
- висновок, сформований у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/1714/20 про те, що за відсутності у відзиві на позовну заяву вказівки на незгоду із обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, втрачається право заперечувати проти таких обставин;
- правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 921/184/21, від 27.02.2019 у справі № 237/142/16-ц, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18 щодо стандартів доказування, вірогідності доказів та заборони суперечливої поведінки. За доводами Скаржника, він надав достатньо доказів на підтвердження укладення та виконання договорів, але суди безпідставно надали перевагу доказам Відповідача, які створені ним навмисно лише для розгляду даної справи. Водночас суди не надали оцінку доказам щодо виконання договорів, зокрема сплати орендної плати Позивачем та її отримання Відповідачем.
3.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)". За доводами Позивача, Відповідач мав повідомити його про те, що з 01.01.2019 до нього перейшло право розпорядження спірними земельними ділянками, а також про намір передати їх в оренду іншій особі. При цьому Відповідач мав право передати невитребувані паї лише після формування кожного з них в окрему земельну ділянку відповідно до приписів статей 79, 79-1 Земельного кодексу України.
Недотримання Сільрадою вищевказаних вимог законодавства призвело, на думку Скаржника, до порушення його законних прав, за захистом яких він вимушений звернутися до суду.
3.5. Як підставу для касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник зазначає допущені судами попередніх інстанцій порушення, що полягають у прийнятті до уваги недопустимого та неналежного доказу, а саме листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 28.09.2022 щодо відсутності інформації відносно договорів земельних ділянок (паїв) №№ 226-236, 239-248.
3.6. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить Суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому вказує на безпідставність доводів Скаржника про обов`язок повідомити його про зміну розпорядника спірних земельних ділянок і можливість передавати невитребувані паї в оренду лише після формування кожного з них у окремі земельні ділянки. Також вказує на правильність висновків судів, що договори оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв) не зареєстровані належним чином, а тому у Позивача відсутнє порушене право, та зазначає, що навіть задоволення позову не відновить права Позивача на оренду цих ділянок.
3.7. Треті особи не скористалися правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. На підставі розпоряджень голови Межівської РДА від 13.09.2017 між вказаною адміністрацією (Орендодавець) та СФГ "Кондратюк" (Орендар) укладено договори оренди 21 земельної ділянки для ведення товарного сільського господарства, а саме невитребувані паї колишнього КСП "Росія".
4.2. Договори укладено терміном на 10 років. При цьому у них не вказано дату укладення, проте зазначено про проведену 06.11.2017 реєстрацію Виконавчим комітетом Новопавлівської сільської ради з зазначенням номеру відповідного запису.
4.3. Оскільки в силу законодавчих змін з 01.01.2019 право надавати в оренду невитребувані паї належить лише місцевим радам, право розпоряджатися спірними земельними ділянками перейшло від Межівської РДА до Новопавлівської сільської ради.
4.4. У подальшому на підставі прийнятих Сільрадою рішень від 05.03.2020 № 1620-55/VІІ та № 1621-55/VІІ "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" ці ж невитребувані паї (а саме паї № 226-248, які були надані в оренду Позивачу за договорами оренди № 74-94 та мають кадастрові номери 1222685500:02:003:0866 та 1222685500:02:003:071), передані в оренду ФГ "Чугуївське" з укладенням 10.03.2020 відповідних договорів та державною реєстрацією права оренди у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами запису 36241279 від 08.04.2020 та 36281485 від 13.04.2020.
4.5. Позивач вважає вказані рішення Сільради незаконними, просить суд їх скасувати, а також, як наслідок, визнати недійсними укладені на їх підставі договори оренди спірних земельних ділянок та скасувати записи про державну реєстрацію права оренди ФГ "Чугуївське".
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Тобто застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Отже, відповідно до норм статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обрання ж ним неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, що узгоджується, зокрема, з постановою Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 914/2736/21.
5.4. Предметом спору у даній справі є пов`язані між собою, але окремі матеріально-правові вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Сільради, визнання недійсними договорів оренди та скасування записів про державну реєстрацію права оренди за Третьою особою-1.
Щодо визнання незаконними та скасування рішень Сільради від 05.03.2020 Суд звертає увагу на наступне.
5.5. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5.6. Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
5.7. Правилами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
5.8. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Такі висновки Верховний Суд сформував у постановах від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 15.07.2021 у справі № 24/48/19.
5.9. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
5.10. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.