ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 816/1343/18
касаційне провадження № К/9901/2170/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2018 (суддя Костенко Г.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 (головуючий суддя - Тацій Л.В., судді - Григоров А.М., Подобайло З.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринг НГВ" до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інжиніринг НГВ" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 22.03.2018 №10246/6/99-99-11-02-06-25, податкові повідомлення-рішення Управління від 20.12.2017 №0013881405, №0013891405.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Воллер", ТОВ "Петра Транс Груп", ТОВ "Воркхорс", ТОВ "Борисфен-Груп-ЛТД", ТОВ "Промоушн Трейд", ТОВ "Селезія", ТОВ "Грандфлай", ТОВ "Файзер Компані", на підтвердження яких позивачем надано відповідні первинні документи. Вважає, що ДФС України не було надано вмотивоване рішення у строк, визначений пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а відтак скарга на податкові повідомлення-рішення є такою, що повністю задоволена.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 19.07.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 20.12.2017 №0013881405, №0013891405. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи позовні вимоги у визначеній судами частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із наведеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. В межах кримінального провадження відносно посадових осіб ТОВ "Файзер Компані" не підтверджено факту фіктивних взаємовідносин між позивачем і цим контрагентом.
Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав: відсутності первинних документів в підтвердження господарських операцій; наявності недоліків у первинних документах; неможливості перевірки контрагентів позивача; наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача; наявності вироку у кримінальному провадженні за ознаками фіктивного підприємництва відносно посадової особи ТОВ "Файзер Компані" - ОСОБА_1, який підписував первинні документи; відсутності достатньої кількості трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень тощо.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.01.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.07.2024 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 03.07.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Воллер" за листопад 2015 року, ТОВ "Петра Транс Груп" за квітень 2016 року, ТОВ "Воркхорс" за травень-червень 2016 року, ТОВ "Борисфен-Груп-ЛТД" за червень 2016 року, ТОВ "Промоушн Трейд" за червень 2016 року, ТОВ "Селезія" за серпень-вересень 2016 року, ТОВ "Грандфлай" за листопад 2016 року, ТОВ "Файзер Компані" за грудень 2016 року, за результатами якої складено акт від 01.12.2017 №1608/16-31-14-05-09/39582561 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, п. 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в результаті чого встановлено:
заниження платником податку на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 237864,63 грн;
завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за грудень 2016 року на загальну суму 5432,00 грн та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (21р. декларації з ПДВ за червень 2017 року) на суму 5432,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки Управлінням прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.12.2017:
№0013881405, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) кредиту в сумі 5432,00 грн;
№0013891405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 297330,78 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 237864,63 грн, за штрафними санкціями в розмірі 59466,15 грн.
За наслідками адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 22.03.2018 №10246/6/99-99-11-01-02-06-25 про результати розгляду скарги податкові повідомлення-рішення Управління залишено без змін.
Висновки про порушення грунтувалися на тому, що Товариством включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не носять реального характеру.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Подетковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом підпунктів "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.