ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 320/7092/24
адміністративне провадження № К/990/17583/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року, постановлену суддею Ковальчук О. К., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Курка О. П., Боровицького О. А., Шидловського В. Б., у справі № 320/7092/24 за заявою Головного управління ДПС у м. Києві до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
08 лютого 2024 року Головне управління ДПС у м. Києві (далі - заявник, скаржник) звернулося до Київського окружного адміністративного суду із заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року справу передано за підсудністю до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні 22 лютого 2024 року о 10:00 год.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року, заяву залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявник, який є суб`єктом владних повноважень та був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не прибув у судове засідання, не надавши заяву про розгляд справи за його відсутності і не повідомивши про причини неявки.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, заявник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій правил підсудності, що є обов`язковою підставою для скасування рішень з направленням справи на новий розгляд.
Головне управління ДПС у м. Києві стверджує, що у цьому випадку заявник скористався правом вибору територіальної юрисдикції, яке передбачене частиною першою статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому подав заяву до суду за власним місцезнаходженням. Утім, Київський окружний адміністративний суд помилково передав заяву на розгляд до іншого суду, вказавши, що розгляд цієї справи можливий тільки за місцем проживання відповідача. Окрім цього, скаржник стверджує, що відповідач здійснює фактично господарську діяльність у місті Києві, а процесуальне законодавство допускає подання позову за місцем перебування відповідача.
Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2024 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.
Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому уважає необґрунтованими та безпідставними доводи касаційної скарги, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального законодавства, які визначають наслідки неявки учасника справи в судове засідання та передумови залишення позовної заяви без розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Специфіка виконання податковими органами своїх повноважень та особливості ведення господарської діяльності окремих платників податків викликають необхідність у оперативності застосування адміністративного арешту майна та перевірки його обґрунтованості.
З метою оперативної перевірки наявності підстав для застосування адміністративного арешту і гарантування як прав та охоронюваних законом інтересів платника податків, так і належного здійснення повноважень податковим органом, законодавець передбачив окрему спеціальну процедуру розгляду заяв податкового органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, що врегульована статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка встановлює особливий, оперативний порядок розгляду таких заяв.
При цьому до таких заяв контролюючих органів застосовуються загальні вимоги та правила стосовно їх подання та подальшого руху у суді, але з урахуванням особливостей, що встановлені як безпосередньо статтею 283 КАС України, так і параграфом 2 глави 11 розділу ІІ КАС України, де регламентовано порядок розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ, до якого включена зазначена вище стаття.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Надаючи оцінку доводам скаржника, які стосуються порушення судами попередніх інстанцій правил територіальної юрисдикції, колегія суддів виходить з такого.
Так, стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Відповідно до частини другої статті 283 КАС України заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі.
Отже, спеціальна норма, що регламентує порядок подання заяви податкового органу, відсилає до загальних правил підсудності та не передбачає жодних особливостей з цього питання.
За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 26 КАС України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
За цим правилом суд є наближеним до місцезнаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцезнаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.
Київський окружний адміністративний суд установив, що відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта у матеріалах справи та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У зв`язку з цим та з урахуванням зазначених вище правил загальної підсудності, справу було передано до Хмельницького окружного адміністративного суду.
У касаційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві зазначає, що з огляду на приписи статті 25 КАС України має право самостійно обирати територіальну юрисдикцію цього спору: або за місцезнаходженням заявника, або за місцем проживання відповідача.
Так, частиною першою статті 25 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суть альтернативної підсудності в адміністративному судочинстві зумовлена завданнями адміністративного судочинства та полягає у тому, що позивачу, який є менш захищеним учасником справи у порівнянні із суб`єктом владних повноважень, у спорах з органами державної влади дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого йому буде зручніше пред`являти позовні вимоги.
При цьому умовою для застосування альтернативної підсудності є те, що таким способом обрання територіальної підсудності може скористатися лише позивач, який не є суб`єктом владних повноважень, але у спорі з суб`єктом владних повноважень.
Водночас у цьому випадку посилання заявника на застосування альтернативної підсудності є помилковими, оскільки суб`єкт владних повноважень є позивачем у справі, а не відповідачем.
Отже, територіальна підсудність була правильно обрана судом саме за загальним правилом, визначеним статтею 26 КАС України - за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача.
Щодо посилань контролюючого органу стосовно можливості визначення місця перебування фізичної особи-підприємця за місцем фактичного провадження господарської діяльності колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
01 грудня 2021 року набрав чинності Закон України від 05 листопада 2021 року № 1871-IX "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, а також встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.