ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 522/19476/16-ц
провадження № 61-18351 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чукітової Вікторії Віталіївни, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня
2021 року в складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М.,
Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у ході розгляду справи уточнила, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння, припинення права власності, скасування записів про проведення державної реєстрації, зобов`язання не перешкоджати у здійснені права власності шляхом виселення та вселення, в якому просила суд:
- витребувати від ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 ;
- припинити право власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на квартиру
АДРЕСА_1 ;
- скасувати записи про проведення державної реєстрації їх прав на спірну квартиру;
- зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
не перешкоджати їй у здійсненні права власності на спірну квартиру шляхом виселення відповідачів та її вселення;
- стягнути понесені нею судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, яку вона набула в порядку спадкування після смерті її чоловіка - ОСОБА_6, померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 червня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 2-538.
У цій квартирі залишилася проживати батько її чоловіка - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та психічно хворий брат її чоловіка - ОСОБА_7, який ніде не працював, вів антисоціальний спосіб життя, а тому використовувати квартиру (проживати, здавати в оренду, продати) було неможливо, відносини з ним вона не підтримувала, однак сплачувала всі комунальні послуги в період 2005-2009 років.
У 2008 році вона виявила відсутність ОСОБА_7 у спірній квартирі, у ній проживали невідомі особи, яких вселила ОСОБА_5 за 350 доларів США,
яка, у свою чергу, проживає у сусідньому будинку (квартира
АДРЕСА_2 ). З`ясувалося, що ОСОБА_5 помістила ОСОБА_7 у невідоме місце, що стало причиною її звернення до правоохоронних органів, проте позитивних результатів це не дало.
Рішенням Приморського районного суду від 12 березня 2009 року у справі
№ 2-554/09 її позов було задоволено та зобов`язано ОСОБА_7, ОСОБА_5
та усіх проживаючих у спірній квартирі не чинити їй перешкоди у здійсненні права власності на цю квартиру, зобов`язано Приморський РВ ОМУ ГУМВС України
в Одеській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_7, виселено
ОСОБА_5 та інших осіб із спірної квартири. Але за апеляційною скаргою ОСОБА_7 рішення було скасовано, справу направлено на новий розгляд. Потім
її позов було залишено без розгляду.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2011 року у справі № 2-371/11 задоволено її позов до ОСОБА_5 про вселення. Проте в спірну квартиру вона так і не вселилася у зв`язку з реєстрацією і проживанням у ній ОСОБА_7, спільне використання із яким було неможливим, квартира перетворювалася на непридатну для проживання. Крім того, утворилася заборгованість зі сплати за комунальні послуги в розмірі 18 308,64 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер. ОСОБА_5 повідомила їй, що нею витрачено на його поховання 1 060,00 грн і спірну квартиру остання не поверне допоки вона її не викупить.
Після смерті ОСОБА_7 у липні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду
з позовом до неї про визнання права власності за набувальною давністю
на спірну квартиру (справа № 522/13830/15-ц), а вона, у свою чергу, звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення, вселення, відшкодування моральної шкоди, проте ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року позов ОСОБА_5 було залишено без розгляду у зв`язку з її повторною неявкою
у судове засідання. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року частково задоволено її позов, зобов`язано ОСОБА_5
не перешкоджати їй у здійсненні права власності на спірну квартиру, виселено ОСОБА_5, а її вселено у спірну квартиру. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року в частині задоволення її позовних вимог про виселення, вселення залишено без змін; у частині відмови в задоволенні позовних вимог
про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове судове рішення
у цій частині про часткове задоволення її позову, стягнуто з ОСОБА_5
на її користь 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Змінено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року в частині стягнення судових витрат.
У жовтні 2016 року їй стало відомо, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року у справі № 522/10522/16-ц задоволено позов ОСОБА_5 до неї про визнання права власності
за набувальною давністю та визнано за ОСОБА_5 право власності
на квартиру АДРЕСА_1 .
Отже, повторне звернення ОСОБА_5 до суду з аналогічним позовом (справа № 522/10522/16-ц) є по суті штучною заміною судді, а обставини, викладені
в позові, є неправдивими відомостями.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2016 року у справі № 522/10522/16-ц задоволено її заяву про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року, скасовано вказане рішення, призначено цивільну справу до розгляду в загальному порядку.
Після ухвалення заочного рішення суду спірна квартира була неодноразово відчужена. На підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2016 року
ОСОБА_5 відчужила квартиру ОСОБА_4, яка 29 вересня 2016 року відчужила квартиру ОСОБА_8, а останній - 29 грудня 2016 року продав квартиру ОСОБА_2 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2017 року у справі № 522/10522/16-ц відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5
про визнання права власності за набувальною давністю. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2017 року змінено, виключено
з мотивувальної частини рішення відповідну частину тексту.
Вищевказані обставини спричинили для неї тяжкі наслідки, оскільки спірна квартира вибула з її володіння поза її волею, а тому вона підлягає витребуванню на підставі статей 387, 388 ЦК України.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Припинено
право власності ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_1, яке зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2016 року. Зобов`язано ОСОБА_2
не перешкоджати ОСОБА_1 у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із спірної квартири та вселення ОСОБА_1 у цю квартиру. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня
2017 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, врахувавши відповідні норми матеріального права, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза її волею, а тому вимога про її витребування саме у ОСОБА_2,
як останнього набувача, підлягає задоволенню.
Суд задовольнив позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 та вселення позивача в неї,
так як він користується спірною квартирою.
Оскільки судом установлено протиправність державної реєстрації права власності
за ОСОБА_2, суд уважав необхідним задовольнити позовну вимоги
про припинення його права власності.
Щодо інших відповідачів суд уважав, що підстав для задоволення позову до них немає, оскільки станом на час розгляду справи ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 не є власниками квартири та не проживають у ній, доказів перешкоджання ними позивачу в користуванні квартирою не надано, й судом таких не встановлено. При цьому суд урахував наявність рішення суду
про виселення ОСОБА_5 .
Обраний позивачем спосіб судового захисту в частині скасування усіх записів
про проведення державної реєстрації права власності за відповідачами на спірну квартиру не відповідає вимогам закону та є неефективним, а тому суд уважав відсутніми підстави для задоволення позову у цій частині.
Пославшись на положення статей 141, 158 ЦПК України, суд здійснив розподіл судових витрат і скасував заходи забезпечення позову.
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чукітової В. В., залишено
без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення суду в такій редакції: "Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2, РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_2, № 23, розташовану
по АДРЕСА_3". Змінено розподіл судових витрат.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками районного суду про те,
що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, тобто поза її волею, а тому вона має право
на її витребування із володіння останнього набувача - ОСОБА_2 .
Досліджуючи питання дотримання балансу інтересів сторін спору на предмет переваги між захистом порушеного права позивача на витребування спірної квартири та правом ОСОБА_2 володіти, користуватися і розпоряджатися
цим майном, тобто добросовісністю набувача, апеляційний суд надав перевагу захисту прав позивача, оскільки ОСОБА_2 не довів, що він не знав і не міг знати, що продавець не має права продавати спірне майно, оскільки не вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому ОСОБА_2
не позбавлений можливості пред`явити відповідний позов про відшкодування продавцем покупцю завданих збитків у порядку статті 661 ЦК України.
Також суд апеляційної інстанції урахував неодноразові звернення позивача до суду за захистом порушеного права на спірну квартиру та ухвалення судових рішень
на її користь.
Разом із цим, апеляційний суд уважав наявними підстави для зміни рішення
у частині викладення абзацу другого його резолютивної частини та в частині розподілу судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чукітова В. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі суду від 04 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження
у цій справі. Витребувано цю цивільну справу з суду першої інстанції. Задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Чукітової В. В., про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року. Зупинено дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року
та постанови Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року
до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Чукітової В. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не врахували відповідні правові висновки Верховного Суду
у подібних справах, не з`ясували, хто фактично користується спірною квартирою, чи є інші особи, які зареєстровані та проживають в ній, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме безпідставно відмовлено в задоволенні клопотань представника ОСОБА_2 - адвоката Чукітової В. В., про призначення експертизи, витребування доказів, допит свідка.
ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири й така добросовісність презюмується, тому вона не може бути витребувана у нього, оскільки це покладає на нього надмірний тягар. При цьому, на переконання заявника, застосування положень статті 387 ЦК України у спірних правовідносинах неможливе, оскільки він набув власність на спірну квартиру на підстав відповідного договору купівлі-продажу, який не визнаний недійсним. Позивач не довела, що вибуття квартири відбулося поза її волею, як і не спростувала добросовісність набуття майна ОСОБА_2 .
Крім цього, судами залишено поза увагою, що позивач обрала неналежний спосіб судового захисту, оскільки заявила одночасно дві взаємовиключні вимоги -
про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов)
і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторний позов).
Заявник не може нести відповідальність за протиправні дії судді, яка ухвалила незаконне заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року у справі № 522/10522/16-ц, й на підставі якого ОСОБА_5 набула право власності на спірну квартиру й у подальшому квартира кілька разів була перепродана, за що й була притягнута Вищою радою правосуддя
до дисциплінарної відповідальності.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними
та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами, та преюдиційні судові рішення
ОСОБА_1 належала на праві власності квартира
АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва
про право власності на спадщину за законом від 14 травня 2005 року після смерті її чоловіка - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 31, 70, 172, т. 1).
У цій квартирі проживав і був зареєстрований батько її чоловіка - ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та брат чоловіка - ОСОБА_7, який був особою
з інвалідністю третьої групи безстроково, був психічно хворий та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 25, 72, т. 1).
Рішенням Приморського районного суду від 12 березня 2009 року у справі
№ 2-554/09 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано ОСОБА_7,
ОСОБА_5 та усіх проживаючих у квартирі
АДРЕСА_1, не чинити ОСОБА_1 перешкоди
у здійсненні прав власності на цю квартиру, зобов`язано Приморський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_7, виселено ОСОБА_5 та інших осіб із спірної квартири (а. с. 86-87, т. 1).
ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду
від 12 березня 2009 року, за якою рішення було скасовано, справу направлено
на новий розгляд. При новому розгляді справи ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2011 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, в зв`язку з неявкою позивача (а. с. 88-89, 92, т. 1).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2011 року у справі № 2-371/11 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про вселення, вселено ОСОБА_1 у квартиру
АДРЕСА_1 (а. с. 93-94, т. 1).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року у справі
№ 522/13830/15-ц позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю залишено без розгляду в зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання (а. с. 128, т. 1).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року у справі № 522/13830/15-ц частково задоволено позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення, вселення, відшкодування моральної шкоди, зобов`язано ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_1 у здійсненні права власності на квартиру
АДРЕСА_1, виселено ОСОБА_5, а вселено ОСОБА_1 у спірну квартиру
(а. с. 129-130, т. 1).
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року в частині задоволенння позовних вимог ОСОБА_1 про виселення, вселення залишено
без змін; у частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове судове рішення у цій частині
про часткове задоволення позову ОСОБА_1, стягнуто з ОСОБА_5
на її користь 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Змінено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року в частині стягнення судових витрат (а. с. 131-132, т. 1).
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року в складі судді Свяченої Ю. Б. у справі № 522/10522/16-ц задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю та визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 46-49, т. 1).
31 серпня 2016 року ОСОБА_5 зареєструвала за собою право власності
на квартиру АДРЕСА_1
(а. с. 27, т. 2)
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2016 року у справі № 522/10522/16-ц задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року, скасовано вказане рішення, призначено цивільну справу до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2017 року у справі № 522/10522/16-ц відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5
про визнання права власності за набувальною давністю (а. с. 170-174, т. 2).
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2017 року у справі
№ 522/10522/16-ц змінено, виключено з мотивувальної частини рішення відповідну частину тексту (а. с. 45-48, т. 3).
Після ухвалення заочного рішення суду від 10 серпня 2016 року квартира АДРЕСА_1, була неодноразово відчужена. Зокрема:
- на підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2016 року, укладеного
між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 (а. с. 21а-22, т. 2);
- на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2016 року, укладеного
між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (а. с. 4-5, т. 3);
- на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2016 року, укладеного
між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 (а. с. 2-3, т. 3).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Чукітової В. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду першої інстанції
у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанцій відповідають
не в повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом, у якому просила суд, зокрема: витребувати від відповідачів квартиру
АДРЕСА_1, припинити їх право власності, скасувати записи про проведення державної реєстрації їх прав на спірну квартиру; зобов`язати відповідачів не перешкоджати їй у здійсненні права власності на спірну квартиру шляхом виселення відповідачів та її вселення.
Вважала, що її права порушені, оскільки спірна квартира, яка належала
їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 червня
2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-538, після смерті її чоловіка -
ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, вибула з її володіння, як власника, поза її волею через протиправні дії судді та відповідачів, незаконні судові рішення.
Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1,
а саме витребували із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача спірну квартиру, припинили право власності ОСОБА_2 на неї, зобов`язали його не чинити перешкоди у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення ОСОБА_2 та вселення позивача у спірну квартиру.
Переглядаючи судові рішення, та, надаючи оцінку відповідним доводам касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Щодо способу судового захисту порушеного права
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя,
а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб
або державних чи суспільних інтересах.
З урахуванням цього правом на звернення до суду за захистом наділена особа
в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів,
а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження