ОКРЕМА ДУМКА
судді М. В. Мазура до постанови
Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року
(щодо мотивів ухваленого рішення)
справа № 990/187/23
провадження № 11-45заі24
Вступ
1. У цій справі я погодився із резолютивною частиною рішення, але висловив окрему думку щодо мотивів його ухвалення, оскільки вони жодним чином не пояснюють, чим ця справа відрізняється від іншої нещодавно розглянутої справи, яка, на перший погляд, є досить подібною, але в якій Велика Палата ухвалила протилежне рішення.
2. Справа в тому, що Велика Палата, з урахуванням її компетенції та місця в структурі Верховного Суду, має обов?язок забезпечувати єдність практики незалежно від процедури, в якій вона розглядає ту чи іншу справу. Зокрема, такий обов`язок вона безперечно має при розгляді справ у касаційному порядку - при вирішенні виключної правової проблеми або питання про відступ від висновку Верховного Суду України, Великої Палати чи касаційного суду у складі Верховного Суду тощо. Однак і в межах інших процедур (при перегляді рішень Касаційного адміністративного суду в апеляційному порядку (як у цій справі), перегляді судових рішень за виключними обставинами, розгляді скарг на рішення Вищої ради правосуддя тощо) вона так само повинна не обмежуватися простим вирішенням однієї справи, але й стежити за тим, щоб її практика з того чи іншого питання в цілому була послідовною та несуперечливою.
3. Щоб досягти цього, доцільно дотримуватися особливого способу викладу мотивувальної частини судового рішення, що може стати дієвим практичним інструментом забезпечення єдності судової практики.
Суть справи
4. Ця справа стосувалася одного із дев`яти кандидатів на посаду судді першої інстанції, щодо яких 26 липня 2023 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія) прийняла рішення № 37/зп-23 та № 39/зп-23 за результатами розгляду зафіксованих під час складання кваліфікаційного іспиту (практичного завдання) порушень Положення про складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді (далі - Положення), визнавши ці порушення істотними, а кандидатів - такими, що не склали іспит.
5. З дев`яти кандидатів, участь яких була припинена, шість, включаючи позивача у цій справі, допустили зовні схожі порушення, а саме:
- троє кандидатів відкрили на офіційному вебсайті Верховної Ради України тексти рішень Конституційного суду України;
- двоє кандидатів використали рішення Конституційного суду України, тексти яких були відкриті на офіційному вебсайті Верховної Ради України;
- один кандидат (ОСОБА_1.) відкрив на офіційному вебсайті Верховної Ради України текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України.
6. Отже, будучи одним із цих кандидатів, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду як суду першої інстанції (далі також - КАС), який залишив позов без задоволення.
7. Рішення КАС ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку до Великої Палати, яка постановою від 30 травня 2024 року залишила без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а оскаржуване судове рішення - без змін.
8. Велика Палата дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків суду.
Мотиви окремої думки
У чому полягає проблема?
9. Завдання судової влади в цілому полягає в тому, щоб забезпечувати правову визначеність і рівність громадян перед законом і судом. З практичної точки зору це означає, що справи, в основі яких лежать схожі фактичні обставини, повинні вирішуватися схожим чином. Це покладає особливу відповідальність за забезпечення єдності судової практики на Верховний Суд, який є найвищим судом у системі судоустрою України (ст. 125 Конституції України).
10. Обов`язок щодо забезпечення єдності судової практики звичайно не означає, що суд повинен шаблонно розглядати справи однієї категорії, не вдаючись в оцінку деталей. Ніхто не заперечує той факт, що навіть схожі (на перший погляд) справи в дійсності можуть включати малопомітні (на перший погляд) нюанси, що матимуть вирішальне значення для ухвалення судового рішення, яке відрізнятиметься від попередньої практики. Однак, якщо суд не пояснить, які саме нюанси мали значення, учасникам справи, громадськості або навіть суддям, які будуть розглядати наступні подібні справи, прийдеться гадати, що відбулося: "практика змінилася?", "справи відрізняються?", "чим відрізняються?". Досвід показує, що різні читачі судового рішення будуть давати дуже несхожі відповіді на ці питання.
11. Я погоджуюсь, що нерідко різниця між справами є очевидною та не потребує окремого роз`яснення з боку суду - навряд чи суду необхідно пояснювати відмінність, скажімо, між об`єктивною стороною вбивства і крадіжки. Я маю на увазі лише випадки, коли суд постановляє протилежні рішення у зовні схожих справах (чи у окремих схожих правових питаннях), які, на перший погляд, мали б вирішуватися однаково.
12. Так, при порівнянні цієї справи та справи № 990/186/23 в око впадає їх схожість.
13. Зокрема, у цій справі порушення полягало в тому, що під час виконання практичного завдання, яке є частиною кваліфікаційного іспиту, позивач відкрив на комп`ютері текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14 (заборонене джерело), розміщений на сайті Верховної Ради України (дозволений ресурс). Це діяння кваліфіковане як використання кандидатом забороненого джерела, що є істотним порушенням порядку складання кваліфікаційного іспиту, у зв`язку з чим ВККС прийняла рішення, яким визнала кандидата на посаду судді таким, що не склав кваліфікаційного іспиту.
14. У справі № 990/186/23 порушення кандидата на посаду судді теж полягало у використанні (відкритті за допомогою офіційного вебсайту Верховної Ради України) тексту судового рішення - Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року у справі № 6-рп/2007. ВККС так само визнала це порушення істотним, а кандидатку на посаду судді - такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
15. У цій справі позивач стверджував, що відкрив зазначене заборонене джерело випадково, коли здійснював пошук постанов Пленуму Вищого адміністративного суду, які вважалися дозволеними джерелами, і не використовував його під час виконання практичного завдання, адже це була лише резолютивна частина судового рішення, яка не містила жодної інформації, що стосувалася б теми практичного завдання.
16. У справі № 990/186/23 позивачка теж стверджувала, що випадково відкрила зазначене Рішення КСУ за гіперпосиланням, яке міститься у статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, під час пошуку на дозволеному інтернет-ресурсі законів, якими вносилися зміни до цієї статті. Вона також зазначила, що не використовувала це джерело, адже воно не стосувалося теми практичного завдання.
17. У наведених справах Велика Палата ухвалила протилежні рішення.
18. У цій справі Велика Палата залишила без змін рішення КАС про відмову в задоволенні позову, навівши такі мотиви щодо ключових аргументів позивача (виділення мої):
"72. …Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що факт пошуку на офіційному сайті ВРУ в розділі "Законодавство" постанов Вищого адміністративного суду України, про що зазначив позивач у своїх поясненнях, свідчить про умисність його дій як щодо пошуку заборонених відповідним Положенням актів (рішень судів), так і відкриття такого акта.
73. За таких фактичних обставин, установивши допущення ОСОБА_1 порушення порядку складення іспиту, а саме підпункту 6 пункту 17.2 розділу IV Положення, ВККС обґрунтовано застосувала до позивача підпункт 5 пункту 12 розділу VI Положення, оскільки ОСОБА_1 допустив порушення порядку складення іспиту, яке Комісія визнала істотним.
74. Не є слушним посилання скаржника на те, що судом першої інстанції безпідставно ототожнено поняття "отримання доступу" та "використання", внаслідок чого зроблено помилковий висновок про те, що відкриття недозволеного нормативно-правового акта підпадає під заборонені Положенням дії і становить порушення порядку складення іспиту, а також про те, що текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14 не містив інформації, яка б стосувалася теми практичного завдання, та не використовувався ОСОБА_1 під час написання практичного завдання, оскільки термін "використання" у розумінні заборони, встановленої підпунктом 6 підпункту 17.2 пункту 17 розділу IV Положення вочевидь не може тлумачитися таким чином, що учасник має право відкрити заборонене джерело, але не має права його застосовувати при виконанні завдання.
75. Посилання ж ОСОБА_1 на відсутність наміру відкриття тексту резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14 не може бути підставою для скасування оскаржуваних рішень Комісії, оскільки позивач пройшов спеціальну перевірку та спеціальну підготовку, тому, безсумнівно, повинен мати досвід роботи з різними системами пошуку законодавства і демонструвати належну обачність та обережність при роботі з джерелами інформації під час іспиту, а отже, така обізнаність надавала йому можливість, не відкриваючи це рішення, чітко ідентифікувати його як джерело, що заборонене до використання під час виконання відповідного практичного завдання.
76. До того ж Положення не містить розмежування порушень (в частині заборони використання ухвал Вищого адміністративного суду України) на ті, що вчинені умисно та випадково.
77. Отже, вказані обставини свідчать про допущення ОСОБА_1 порушення підпункту 6 підпункту 17.2 пункту 17 розділу IV Положення під час виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду та є підставою для визнання його таким, що не склав кваліфікаційного іспиту".
19. У справі № 990/186/23, яка була розглянута раніше, Велика Палата, змінивши мотивувальну частину рішення КАС, залишила його без зміни в частині задоволення позову про визнання протиправним і скасування оскарженого рішення ВККС. Таке рішення Велика Палата мотивувала наступним (виділення мої, прізвище позивачки замінено на "ОСОБА_1"):
"142. …Положенням № 211/зп-18 не визначено критеріїв, за якими Комісія вирішує питання щодо порушень учасниками іспиту порядку складення іспиту (за наявності таких випадків), зокрема й щодо того, які порушення Комісія може визнати істотними та, як наслідок, визнати особу такою, що не склала іспиту відповідно до підпункту 5 пункту 12 розділу VI цього Положення.
143. Разом з тим філологічний та логічний аналіз поняття "істотне порушення учасником іспиту порядку складення іспиту" дозволяє виснувати, що під таким порушенням слід розуміти умисне (свідоме) грубе нехтування правилами складання іспиту, або зневажливе ставлення до цих правил, яке вплинуло на складання кваліфікаційного іспиту самого учасника, який допустив це порушення, або інших учасників кваліфікаційного іспиту.
144. Як установлено судом першої інстанції, перед виконанням практичного завдання ОСОБА_1 була ознайомлена із загальними правилами його виконання, які передбачали, зокрема, що на етапі виконання практичного завдання дозволяється на спеціально призначеному ноутбуці у відкритих джерелах (hudoc/echr.coe/int; rada.gov.ua; ligazakon.net) та/або у власних паперових носіях видавничого тиражування використовувати виключно закони, зокрема коментовані, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, рішення ЄСПЛ, а використання будь-яких інших джерел заборонено.
145. З урахуванням викладеного варто відзначити, що вказані правила, так само як і Положення № 211/зп-18, передбачають лише заборону саме використання будь-яких джерел інформації, окрім дозволених, однак не визначають порядку дій учасників іспиту у випадку ненавмисного (випадкового) відкриття на дозволених електронних носіях недозволеного джерела інформації, зокрема, тексту рішення Конституційного Суду України.
146. Тобто позивачці перед виконанням практичного завдання не було роз`яснено як вона має діяти у випадку, якщо на цьому етапі іспиту на дозволеному електронному носії [спеціально призначеному ноутбуці у відкритих джерелах (hudoc/echr.coe/int; rada.gov.ua; ligazakon.net)] вона випадково відкриє недозволене джерело інформації, зокрема текст рішення Конституційного Суду України.
147. Водночас у цій справі звертає на себе увагу та обставина, що зміст як Протоколу щодо позивачки, так і спірних рішень ВККС у відповідній частині не дозволяють пересвідчитися у тому, що Комісією було встановлено саме факт використання позивачкою під час виконання практичного завдання за спеціалізацією місцевого адміністративного суду недозволеного джерела інформації (тексту рішення Конституційного Суду України), зокрема, у спосіб аналізу текстуального змісту виконаного нею практичного завдання.
148. Таким чином, приймаючи оспорюванні позивачкою рішення, Комісія виходила лише з установленого нею факту відкриття позивачкою під час виконання практичного завдання тексту рішення Конституційного Суду України, який позивачка визнала, однак ВККС не оцінила викладені позивачкою у поясненнях доводи про відсутність у неї умислу скористатись рішенням Конституційного Суду України для виконання практичного завдання".
20. Я був у складі більшості, яка голосувала за рішення Великої Палати у справі № 990/186/23. Я також погодився з резолютивною частиною цього рішення, цілком усвідомлюючи, що воно є протилежним від ухваленого в попередній справі. Попри зовнішню схожість цих справ, я побачив певну різницю між їхніми обставинами, що мала вирішальне значення для ухвалення протилежних рішень. На жаль, мотивувальна частина останнього рішення, підтримана більшістю суддів, містить кілька тверджень, які не узгоджуються з позиціями Великої Палати, висловленими в попередній справі, а також не достатньо чітко демонструє цю різницю між цими справами, що може створити в учасників указаних справ та громадськості враження суперечливої практики.
21. Наведене стало причиною висловлення мною окремої думки щодо мотивів прийнятого судового рішення.
22. Великій Палаті доцільно виробити певний набір правил юридичної техніки, які доцільно використовувати при написанні текстів судових рішень і які б дозволили зробити практику цієї Палати більш зрозумілою, послідовною та передбачуваною.
Досвід Європейського суду з прав людини
23. Корисним прикладом у цьому аспекті є практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
24. Зокрема, цей Суд, оцінюючи доводи сторін у конкретному питанні, завжди починає свої мотиви з викладу загальних принципів щодо вирішення відповідної категорії справ, які були сформовані в його попередній практиці. Зазвичай ЄСПЛ ретельно аналізує, чи є в його попередній практиці схожі справи, і якщо так, то використовує свої попередні висновки для того, щоб пояснити громадськості, якими підходами ("загальними принципами") він керується при розгляді такої категорії справ. Це забезпечує послідовність і передбачуваність судової практики.
25. Водночас, якщо обставини справи, що розглядається, мають певні особливості, які відрізняють її від інших подібних справ, ЄСПЛ пояснює, в чому полягають ці відмінності і чому вони суттєві для прийняття рішення. Це забезпечує зрозумілість і прозорість судового процесу, а також сприяє розвитку права шляхом адаптації до нових обставин.
26. Для прикладу, у справі Guseva v. Bulgaria (заява № 6987/07, 17 лютого 2015 року) ЄСПЛ розглядав скаргу заявниці, котра була членом Ради Директорів організації захисту тварин, щодо порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з ненаданням мером інформації, яку вона запитувала, що призвело до порушення її права отримувати і розповсюджувати інформацію суспільного інтересу. Викладаючи в рішенні свої мотиви, ЄСПЛ спочатку послався на його попередню практику про те, що гарантії ст. 10 Конвенції (в аспекті доступу до інформації) стосуються не тільки преси, але й неурядових організацій, а далі на цій підставі зробив аналогічний висновок щодо заявниці, окремо пояснивши, чим ця справа відрізняється від іншої:
"53. Суд нагадує, що він послідовно визнає, що громадськість має право на отримання інформації, яка становить загальний інтерес. Його прецедентне право у цій сфері було розроблено у зв`язку зі свободою преси, метою якої є передача інформації та ідей з таких питань. Суд підкреслив, що найретельнішої перевірки з його боку вимагають заходи, що вживаються національними органами влади, які потенційно можуть перешкоджати участі преси, однієї зі "сторожових псів" суспільства, у публічних дебатах з питань, що становлять законний суспільний інтерес (див. Tarsasag a Szabadsagjogokert, згадане вище, § 26, з посиланнями на Observer and Guardian, згадане вище, § 59; Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, 25 червня 1992 року, § 63, Series A № 239; Jersild v. Denmark, 23 вересня 1994 року, § 35, Series A № 298; див. також Bladet Tromso and Stensaas v. Norway [ВП], № 21980/93, § 64, ECHR 1999-III, де Суд постановив, що життєво важливий суспільний інтерес у забезпеченні поінформованої громадської дискусії з питання поводження з тваринами переважав інтерес рибалок).
54. Крім того, Суд постановив, що функція створення різних платформ для публічних дебатів не обмежується пресою. Цю функцію можуть також виконувати неурядові організації, діяльність яких є важливим елементом поінформованих публічних дебатів. Суд визнав, що неурядові організації, як і преса, можуть бути охарактеризовані як "сторожові пси" суспільства. У зв`язку з цим їхня діяльність потребує такого ж захисту за Конвенцією, який надається пресі (див. Tarsasag a Szabadsagjogokert, згадане вище, § 27; Osterreichische, згадане вище, § 34; Animal Defenders International [ВП], згадане вище, § 103; Youth Initiative, згадане вище, § 20).
55. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявниця подала заяву від свого імені як фізична особа і що асоціація, яку вона представляє, не є заявником у Суді. Однак мета, з якою заявниця запитувала інформацію, полягала в інформуванні громадськості, в контексті її роботи в асоціації, про поводження з безпритульними тваринами, зібраними з вулиць міста Відень. Таким чином, інформація була безпосередньо пов`язана з її роботою як члена і представника асоціації, яка займалася захистом тварин. Отже, заявниця брала участь у законному зборі інформації, що становить суспільний інтерес, з метою сприяння громадському обговоренню. За словами заявниці, три остаточні судові рішення, винесені на її користь, залишилися повністю невиконаними. Оскільки Уряд не надав інформації, здатної продемонструвати протилежне, Суд не бачить підстав вважати інакше. Таким чином, не надавши інформацію, яку запитувала заявниця, мер втрутився у підготовчий етап процесу інформування громадськості, створивши адміністративну перешкоду (див., аналогічно, Tarsasag a Szabadsagjogokert, згадане вище, § 28). Таким чином, право заявника на поширення інформації було порушено.