ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 758/5328/22
провадження № 61-3560св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Андросович Ганни Сергіївни на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Трусової Т. О., та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики у розмірі 4 673 467,08 грн.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 12 листопада 2020 року між ним та відповідачем за згодою дружини останнього ОСОБА_2 укладений договір позики, на підставі якого він передав відповідачу грошові кошти у сумі 127 800 дол. США. Вказану суму коштів відповідач зобов`язався повернути у строк до 01 серпня 2022 року.
На підтвердження своїх зобов`язань відповідач видав боргову розписку та на забезпечення їх виконання передав позивачу на зберігання оригінали правовстановлюючих документів на належні йому будинок та земельну ділянку. У випадку неповернення отриманих у борг коштів у встановлений строк відповідач зобов`язався здійснити переоформлення права власності на вказане нерухоме майно на його (позивача) користь.
Вказував на те, що відповідач борг не повернув, зобов`язання щодо переоформлення об`єктів нерухомого майна не виконав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 4 673 467,08 грн та судовий збір у розмірі 13 956,80 грн, а усього 4 687 423,88 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, установивши, що у розписці, виданій відповідачем, відсутні відомості про отримання відповідачем від позивача грошових коштів у позику та умови про їх повернення, а вжите у розписці дієслово "виплатити" не є синонімом дієслова "повернути", дійшов висновку про відсутність правових підстав для кваліфікації спірних правовідносин як відносин позики.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що сторони не надали переконливих і логічних пояснень та належних доказів, на підставі яких суд міг би зробити висновок про характер первісних зобов`язань, які стали передумовою для складення розписки.
Водночас суд першої інстанції виходив із того, що недоведеність позивачем свого права вимагати виконання позикового зобов`язання не свідчить про відсутність фактичної підстави цього позову, оскільки з аналізу предмета та змісту виданої йому відповідачем розписки чітко зрозуміло, що останній взяв на себе зобов`язання сплатити конкретну грошову суму у визначений строк і без будь-яких умов. Отже, розписка є вираженням волі сторін на виникнення між ними зобов`язального правовідношення і в силу цього зобов`язання на відповідача як на боржника покладено обов`язок сплатити позивачу обумовлену грошову суму у визначений строк, якому кореспондує право позивача як кредитора вимагати його виконання. Складення та підписання відповідачем розписки, яка містить умову зобов`язального характеру, надання його дружиною згоди на видачу цього документа позивачу та фактичне виконання домовленості в частині передачі позивачу на зберігання правовстановлюючих документів на нерухоме майно, вказує на те, що у спірних правовідносинах відповідач діяв свідомо і повністю розумів природу правочину, свої зобов`язання за ним та обсяг своєї відповідальності. Правочин, яким зафіксовано боргове зобов`язання відповідача, вчинено у передбаченій статтею 208 ЦК України письмовій формі, від правочину сторони не відмовлялись і недійсним у встановленому законом порядку він не визнавався.
Суд першої інстанції, посилаючись на те, що цей позов поданий на захист суб`єктивного матеріального права позивача, його предметом є вимога про стягнення з відповідача грошової суми, при цьому саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, вважав, що самостійне застосування судом для ухвалення рішення загальних положень цивільного закону про зобов`язання жодним чином не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог чи зміну обраного позивачем способу захисту, а тому дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 5 вересня 2023 року змінено в частині його мотивів.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про задоволення позову, помилився з підставами для його задоволення.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що за своїм змістом розписка, укладена між сторонами, є борговим документом, що свідчить про факт укладення договору та зміст умов договору, і про факт отримання боржником від кредитора грошової суми у розмірі 127 800,00 дол. США, а отже, містить умови зобов`язального характеру для відповідача щодо повернення грошових коштів у розумінні статей 1046, 1047, 1049 ЦК України.
Апеляційний суд зазначив, що відсутність у розписці вказівки щодо фактичної передачі грошових коштів в позику не спростовує ту обставину, що сам факт написання розписки є підтвердженням передачі грошей.
Сторона відповідача, заперечуючи проти отримання грошових коштів за договором позики, не скористалась правом звернення з позовом про визнання договору позики недійсним, чи про розірвання цього договору, вказаний договір позики є чинним та недійсним не визнаний.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що у цій справі між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, на що суд першої інстанції не звернув уваги та всупереч поясненням сторін дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини, які склались між сторонами, є відмінними від позикових.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх доводів
У березні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Андросович Г. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що розписка написана з метою перекриття боргів ОСОБА_2 у її позикодавців (матері померлої ОСОБА_3 ), а не своїх будь-яких боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 .
Позикодавці почали вимагати у ОСОБА_2 повернення позичених нею попередньо у них коштів. Так, ОСОБА_1 (батько померлої ОСОБА_3 ) зазначив, що у нього є знайомі, які можуть надати кошти в борг в обмін на нерухомість, перекривши ці борги його колишньої дружини, проте йому потрібна розписка від власника такої нерухомості.
Тобто, вказана розписка мала б слугувати передумовою для укладення між ОСОБА_2 та третіми особами, котрих мав би залучити позивач, що мали б надати такі грошові кошти в майбутньому, відповідних договорів позики. Тим самим ОСОБА_2 підтверджував свою спроможність, у разі надання третіми особами в борг коштів, забезпечити повернення таких боргів у майбутньому за рахунок наявної у нього нерухомості.
Сам відповідач у позивача жодних грошових коштів у борг ніколи не брав і не зобов`язувався їх повернути.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів, а розписка від 12 листопада 2020 року не містить у собі умов та факту отримання відповідачем у борг коштів та дати отримання коштів.
Суд апеляційної інстанції не визначив справжню правову природу правовідносин, що склалися між сторонами, та дійшов помилкового висновку про існування позики.При цьому апеляційний суд не врахував, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а розписка від 12 листопада 2020 року не містить у собі умов про отримання відповідачем у борг коштів. Саме сторони правочину несуть відповідальність за належне оформлення договірних правовідносин, зрозумілого змісту правочину.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 201/15760/16-ц (провадження № 61-5076св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21 (провадження № 61-7591св23) та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2107 року у справі № 6-996цс17; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20 (провадження № 61-14794св21), від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 (провадження № 61- 14052св21), від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20 (провадження № 61-1600св23), від 04 вересня 2023 року у справі № 752/13278/19 (провадження № 61- 3567св23).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Богатчук К. І. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила закрити касаційне провадження у справі в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та залишити без задоволення касаційну скаргу представника ОСОБА_2 у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 листопада 2020 року ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку такого змісту (мовою оригіналу): "Я, ОСОБА_2 обязуюсь выплатить ОСОБА_4 суму в размере 127 800 $ (сто двадцать семь тысяч восемьсот долларов США) до 01.08.2022 года, в случае невыплаты этой суммы денег в указанные сроки, обязуюсь переоформить дом и землю по адресу: АДРЕСА_1, на ОСОБА_4 или другое лицо по его просьбе, для чего передаю на хранение документы на землю и дом ОСОБА_4 .
В случае выплаты 127 800 $ (сто двадцать семь тысяч восемьсот долларов США) в сроки, документы на землю и дом подлежат возврату.
В случае смерти ОСОБА_4 до указанной даты, обязуюсь выплатить эту суму (127 800,00 $ сто двадцать семь тысяч восемьсот долларов США) его дочери ОСОБА_5 или переоформить на неё дом и землю по вышеуказанному адресу: АДРЕСА_1".
При видачі цієї розписки ОСОБА_2 діяв за згодою своєї дружини ОСОБА_2 (третя особа у справі), про що свідчить її власноручний запис "Даю согласие" та підпис.
Наявний у позивача оригінал розписки був оглянутий в судовому засіданні в суді першої інстанції.
Факт складання розписки особисто відповідачем та факт згоди його дружини на видачу розписки сторони не заперечували.
Відповідач та третя особа також визнали факт передачі позивачу на зберігання правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які були надані позивачем суду для огляду.